Сторінка
5

Індивідуальний та диференційований підхід при вивченні математики

І.М. Чередов включає в це поняття як навчання з різними планами і програмами, так і «такий процес навчання на уроках, який передбачає глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за типологічними групами і організацію роботи цих груп над виконанням специфічних навчальних завдань, які сприяють їх розумовому і моральному розвитку ». Проблема диференціації навчання належить до традиційних для педагогіки.

У ХХ столітті в практиці шкіл випробовувалися різні види диференціації навчання, серед них - диференціація за здібностями. На підставі обліку успішності в попередньому класі учні розподілялися на декілька груп. Такий поділ передбачався щорічним. Іншим різновидом диференціації була диференціація за інтелектом на основі інтелектуальних тестів. Третім різновидом була диференціація навчання за нездатність. Вона полягала в тому, що учні, не успішні по окремих навчальних предметів поміщалися в класи, в яких ці предмети вивчалися на зниженому рівні і в меншому обсязі. У 60-70-і рр. з'явилася така форма організації диференціації навчання як спеціалізовані школи з поглибленим вивченням окремих навчальних предметів. Такі школи існують і зараз.

У даний час виділяються два основних типи диференціації навчання: зовнішня диференціація і внутрішня. Зовнішня диференціація характеризується наступним:

створенням однорідних груп учнів за здібностями, інтересами, схильностями;

організацією у цих групах однорідного середовища, предметно і соціально жорстко орієнтованої (вивчення окремих предметів, їх циклів, орієнтація на підготовку до вузу з гарантією вступу в нього і т.п.).

Зовнішня диференціація реалізується в організації роботи профільних класів, факультативів, гімназій і ліцеїв. Для внутрішньої диференціації на відмінну від зовнішньої притаманні такі риси:

створення змішаних (різнорідних) класів, де дітей спочатку не поділяють за здібностями;

облік індивідуально - типологічних особливостей дітей здійснюється у спеціально створених групах всередині класу, поділ на групи може бути явним чи неявним, склад груп змінюється в залежності від поставленої навчальної задачі.

Слід особливо відзначити рівневу диференціацію як один з видів внутрішньої диференціації. Вона «передбачає таку організацію навчання, при якій школярі, навчаючись за однією програмою, мають право і можливість засвоювати її на різних рівнях планованих, але не нижче рівня обов'язкових вимог». Рівнева диференціація грунтується на плануванні результатів навчання: явному виділенні рівня обов'язкової підготовки і формування на цій основі підвищених рівнів оволодіння матеріалом. Погодившись з ними і, враховуючи свої здібності, інтереси, потреби, учень отримує право і можливість вибирати обсяг і глибину засвоєння навчального матеріалу, варіювати своє навчальне навантаження.

В основі диференційованого навчання лежить врахування психологічних особливостей учнів, а саме таких, які впливають на їх навчальну діяльність і від яких залежать результати навчання. Це такі особливості як пам'ять, увага, уява, мислення, здібності. Таких особливостей дуже багато, тому виникає питання: які з них треба враховувати в першу чергу. Принцип індивідуального підходу в дидактиці передбачає врахування таких особливостей учнів, які впливають на його навчальну діяльність і від яких залежать результати навчання. Існує багато типологій особливостей, розроблених різними вченими.

Наприклад, Ю.К. Бабанський визначає наступні критерії для визначення навчальних можливостей учнів і подальшого поділу їх на групи:

рівень розвитку психічних процесів і властивостей у мисленні і в першу чергу вміння виділяти істотне в досліджуваному, а також самостійність мислення школярів;

сформованість навичок і вмінь навчальної праці і, перш за все, вміння раціонально планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчанні і виконувати в належному темпі основні навчальні дії;

ставлення до навчання, провідні інтереси та схильності;

ідейно-моральна вихованість, усвідомлення необхідності навчальної дисципліни, наполегливість при виконанні навчальних вимог;

працездатність;

освітня підготовленість із раніше пройденого матеріалу.

Зробивши висновок, про те, які особливості учнів потрібно враховувати в першу чергу при здійсненні диференційованого підходу, можна зробити висновок, що дуже важливим для успішної організації навчання є рівень розумового розвитку, складовими якого є здатність до навчання і грамотність.

Поняття «здатність до навчання» розробила психолог З.І. Калмикова. Під навченістю розуміють «систему інтелектуальних властивостей особистості, що формують якості розуму, від яких залежить продуктивність навчальної діяльності». Серед складових навченості - узагальненість розумової діяльності, економічність, самостійність мислення, гнучкість розумових процесів і т.д.

Крім того, вчені відзначають, що в процесі навчання необхідний облік пізнавальних інтересів. Під пізнавальним інтересом до предмету розуміють виборчу спрямованість психічних процесів людини на об'єкти та явища навколишнього світу, при якій спостерігається прагнення особистості займатися певною галуззю діяльності. Пізнавальні інтереси в процесі навчання враховуються як з метою підвищення мотивації активної роботи, так і з метою поглиблення наявних інтересів і формування нових.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що диференціація - це така система навчання, яка ставить своєю метою створення оптимальних умов для виявлення задатків, розвитку інтересів та здібностей; вона характеризується формуванням груп учнів, подібних за якимось комплексом якостей, серед яких основними є здатність до навчання, навченість, пізнавальний інтерес; крім того, є ряд специфічних факторів (стан здоров'я, домашні виховні умови і т. д.)

Можливості та шляхи використання диференціації в навчальному процесі

У даний час з'явилися різні навчальні заклади нового типу (гімназії, ліцеї, коледжі тощо), в організації роботи яких реалізується зовнішня диференціація. У таких освітніх установах створюються більш сприятливі, ніж у звичайних школах умови для обліку навчальних можливостей школярів. Але все ж таки більшість дітей шкільного віку навчаються в звичайних середніх школах. Тому виникає питання: як можна здійснити диференціацію навчання в звичайній школі.

Основною формою організації навчання в сучасній школі є урок, який характеризується різноманітністю способів організації навчальної діяльності. Виділяють такі форми навчальної роботи на уроці:

- Фронтальна;

- Групова;

- Індивідуальна.

З'ясуємо, які можливості для диференціації надає кожна форма роботи.

При фронтальному навчанні педагог керує навчальною діяльністю всього класу, який працює над єдиною задачею. Він здійснює прямий ідейно-емоційний вплив на колектив учнів, організовує їх співробітництво, визначає їм єдиний темп роботи. Однак фронтальна форма організації навчання не розрахована на облік індивідуальних відмінностей школярів. Взятий темп уроку слабким учням може здатися високим, а сильним - низьким. З цієї причини слабкі учні підуть із заняття, не засвоївши навчальний матеріал. Сильні ж недостатньо розширять і поглиблять знання.