Сторінка
7

Індивідуальний та диференційований підхід при вивченні математики

Методика використання індивідуалізації на уроках математики

На уроках математики педагог, враховуючи пізнавальні можливості школярів, вибирає тi шляхи пізнання, за допомогою яких він найбільш ефективно зможе озброїти їх математичними знаннями і навичками, створити систему математичних понять i сформувати вміння використовувати набуті знання у практичній діяльності.

Проаналізувавши літературу з даної проблеми можна зазначити, що спеціалісти рекомендують на уроках математики використовувати такі методи: залежно від форми організації спільної діяльності вчителя й учнів – розповідь, бесіда, самостійна робота; від джерела знань – словесні методи (розповідь або виклад знань, бесіда, робота з підручниками або іншими друкованими матеріалами), наочні методи (спостереження, демонстрація предметів або їхніх зображень), практична робота (вимірювання, креслення геометричних фігур, ліплення, аплікація, моделювання, знаходження значень числових виразів тощо); від способів організації навчальної діяльності школярів (репродуктивна, продуктивна діяльність) - пояснювально-ілюстративний, при якому вчитель дає готову інформацію, а учні її сприймають, усвідомлюють i запам'ятовують; репродуктивний, при якому дається зразок виконання завдання, а потім вимагає від учнів відтворення знань, дій відповідно до даного зразка; частково-пошуковий, при якому учні беруть участь у пошуку шляхів вирішення поставленого завдання, а педагог розчленовує його на складові частини, певною мірою показує шлях вирішення, а частково вимагає від них самостійної роботи; проблемний виклад знань, при якому ставиться певна проблема i школярі, намагаючись й розв'язати, переконуються в недостатності наявних у них знань. Вона для них є частково нерозв'язною. Тоді педагог показує шлях її вирішення; дослідницький метод - це спосіб організації творчої діяльності учнів у вирішенні нових для них проблем. У навчальному процесі найчастіше спостерігаємо комбінацію зазначених методів. Комплексне їхнє використання дозволяє більш повно вирішувати завдання кожного уроку.

Педагог на уроці вибирає методи навчання не лише для повідомлення школярам системи математичних знань та їх закріплення, але й з метою створення умов для розвитку пізнавальної діяльності. Тому про методи можна говорити як про способи роботи вчителя, з одного боку, i як про способи пізнавальної діяльності школярів - з іншого.

Методи навчання підпорядковуються меті уроку і спрямовуються на розв'язання поставлених на ньому завдань. Завдяки цьому учні оволодівають навчальним матеріалом, а вчитель досягає запланованого результату.

Реалізація того чи іншого методу здійснюється за рахунок застосування прийомів, якi е складовою його частиною. Методичний прийом не має своєї задачі - він підпорядкований тому завданню, яке вирішує метод.

Учитель може включати в метод різні прийоми i навпаки, використовувати одні й ті ж прийоми в різних методах. Наприклад, прийом спостереження може входити в метод демонстрації наочних посібників. У той же час спостереження може виступати складовою частиною бесіди: школярам пропонується розглянути ряд геометричних фігур i виділити серед них квадрат. Надалi він може використовуватись під час встановлення подібності i відмінності між квадратом та прямокутником. Його застосування активізує пізнавальну діяльність розумово відсталих учнів, підводить їх до певних висновків.

Застосування того чи іншого методу в загальноосвітній школі неможливе без урахування змісту теми, часу, який дається на її опрацювання, рівня математичних здібностей школярів. Ефективність методів залежить від правильного, оптимального їх поєднання в навчальному процесі. Різноманітність матеріалу, його складність для дітей, неоднорідність складу учнів класу, наявність у них як відхилень пізнавальної, так i емоційно-вольової сфери, відсутність цікавості до навчання, труднощі запам'ятовування вимагають від учителя вміння використовувати різні методи, комплектувати, застосовувати їх в одних випадках в якості провідних, в інших у формі другорядних прийомів, оскільки жоден з них не е універсальним. У навчальному процесі на уроках математики необхідно добиватись оптимального поєднання слова, наочності та практичності самостійної діяльності школярів.

Ефективність методів забезпечується i засобами навчання. Ними можуть виступати підручники, навчальні посібники, обладнання для проведення практичних занять, наочність, технічні засоби навчання, кіно-, вiдео-, діафільми, телебачення, комп’ютерні програми тощо. Вибір методів та засобів навчання визначається дидактичними принципами, якi покладені в їх основу.

Методика використання диференціаційованого підходу при навчанні математики

Враховувати особливості мислення, швидкість протікання розумових процесів, рівень пізнавального інтересу і ряд інших чинників можливо в процесі індивідуалізації, тобто урахування індивідуально-типологічних і вікових можливостей дитини у навчальному процесі.

Це можливо виконати з використанням диференціації. Ще можна розглядати диференціацію як об’єднання учнів у групи на основі ряду типологічних характеристик (властивостей) особистості.

У дидактичних дослідженнях виділяють внутрішню і зовнішню диференціацію.

Під внутрішньою диференціацією розуміють такий підхід, при якому учні не виділяються в групи, а вчитель, знаючи особливості учнів, дає їм завдання різного рівня складності.

Перехідним видом є рівнева (різнорівнева) диференціація в рамках одного класу. У зв’язку з цим введено стандарти в засвоєнні змісту навчального матеріалу: базовий, підвищений,поглиблений.

Зовнішня диференціація реалізується в організації роботи профільних і поглиблених класів, факультативів, гімназій, ліцеїв і коледжів.

У світовій практиці можна виділити наступні види внутрішньої диференціації:

Модель різнорідних класів

Її основна характеристика в тому, що в кожній області того чи іншого предмета в учня можуть бути різні здібності.

При використанні цієї моделі учень по всім предметів навчається в різнорідному класі. Для деяких предметів (це може бути і математика) матеріал згрупований в розділи, і на кожен відводиться певну кількість часу (приблизно п'ять тижнів). По закінченні вивчення предмета проводяться діагностичні тести з метою визначення рівня засвоєння основного матеріалу. За результатами тестування одним учням дається додатковий матеріал, а іншим - корекційні завдання.

Після короткого періоду повторення для одних учнів та поглиблення знань для інших, коли засвоєно основний зміст попереднього розділу, клас починає переходити до нового розділу. Навчальні програми побудовані таким чином, що при переході до нового матеріалу учні виявляються на рівних умовах.

Використання даної моделі дозволяє враховувати відмінності між дітьми в рамках одного класу.

Інтегративна модель

Суть в тому, що діти з різними здібностями, як і в моделі різнорідних класів, поміщаються в одну групу. Але акцент робиться на індивідуальний розвиток і самостійне навчання. Особливість моделі - істотне розходження навчальних програм та видів діяльності. Учень повинен навчитися (самостійно або співпрацюючи з іншими учнями) вирішувати проблеми, часом самі "справжні". Зміст навчання в цій моделі відрізняється тим, що діти часто вчаться застосовувати теоретичні знання з кожного предмету на практиці.