Сторінка
8

Використання інноваційних методик у викладанні предметів морально-духовного спрямування

Дев'ять днів діти перебували в містечку Лубни, що на Полтавщині на спортивно-оздоровчій базі «Сула». Зранку і ввечері вони прослуховували лекції та відвідували практичні заняття, тим самим розвиваючи в собі навички молодого науковця. Ці заняття проводилися викладачами Інституту філософської освіти і науки, кандидатами філософських наук Віталієм Хромцем, Надією Адаменко, Юлією Кравченко і Юлією Корнійчук. Під час екскурсій до Спасо-Преображенського монастиря, священних місць Лубенщини піднімалось багато цікавих тем та запитань поставлених учнями, що виявили інтерес до історичних релігійних пам'яток.

Віталій Леонідович Хромець дуже схвально відгукнувся про проведену роботу в цій школі, зокрема він зазначив: «Профільного предмету «Релігієзнавство» у школі немає – знання про релігію розкидані по різних уроках. А наша школа дає змогу звести розрізнені відомості в один фокус». Таким чином, викладач висловив основне завдання даного заходу – а саме: доповнити, узагальнити та систематизувати знання про релігію у дітей, що проходять курс такого навчання.

«Заняття Всеукраїнської літньої школи теології, релігієзнавства та історії релігії проводилися з використанням методики «Філософія для дітей»». Такими словами розпочинається звіт, про роботу школи, який пояснює якими методиками викладачі користувалися під час ведення занять. Дуже важливим є той факт, що в основу лягла методика саме Метью Ліпмана. В звіті зазначається, що вона стала основою не навчання самої філософії, а уміння філософствувати. Таке уміння повинно було стати у пригоді юним дослідникам релігії. Ті знання, які діти отримували під час лекцій, на практичних заняттях вони мали змогу обговорити і наочно продемонструвати свої враження.

Тематика занять вражає, адже піднімались складні моральні та духовні проблеми, а пояснення їх сутності відбувалась самими учнями під час ходу заняття. «Філософія для дітей» забезпечила можливість активного обговорення в колі одногрупників тієї теми, яка вважалась ними найцікавішою. За аналогом методу Сократа, діти стали частиною одного цілісного діалогу, в основі якого лежала поставлена викладачем проблематика.

Заняття на тем «Що таке людина?», «Звички», «Переконання і вірування», «Непорозуміння», «Індивідуальність» підготували навички колективної роботи за новою методикою, що посприяло розгляду більш складніших релігійних тем. «Критика релігії», «Національні та світові релігії» – назви занять, що допомогли дітям розібратись в тому які релігійні течії існують на сьогодні, та як їх критикують люди в сучасному світі.

Діти з задоволенням обговорювали складні теми. Зокрема В. Л. Хромець зазначає: «Діти показали велику обізнаність в своїй сфері, подивились на всю різноманітність релігій як цілісний культурний феномен». Тобто, ознайомившись з релігіями, діти не тільки обговорили їх, але й висловили власні судження щодо цієї тематики.

Провідна ідея кожного заняття формувала у дітей певні судження про ті явища, які описані у текстах, що подаються до кожного заняття. Схема проведення уроку відповідає тим етапам, які повинна проходити дитина для формування нових типів мислення: критичного, креативного та піклуючого.

За методикою, спочатку діти слухають або читають самостійно текст, що містить у собі відповідну проблематику. Після прочитання, діти повинні поставити запитання в порядку черги, але стільки, скільки зможуть. Питання записуються на дошці, що знаходиться позаду, або на великому аркуші паперу. Після цього, діти за допомогою голосування обирають те питання, що на їхню думку є найактуальнішими і найцікавішими для обговорення. Під час обговорення діти мають вступити в діалог, який і є ідеальним варіантом проведення заняття. Педагог повинен виконувати роль направляючого, що допомагає не загубити головну тематику обговорення. В результаті такого заняття, учасники самі доходять у своїх судженнях до тих висновків, які ставились викладачем за завдання, як провідні проблематичні тематики, що випливають зі змісту тексту.

Можуть відбуватись і допоміжні практичні завдання. Наприклад, під час заняття на тему «Критика релігії», викладач проводив з дітьми певні вправи та демонстрації. Під час демонстрації, дітям було запропоновано розглянути постать Махатми Ганді, який є яскравим прикладом того як релігія може піддаватися і реформуватися зсередини. Тобто критику релігії презентують не тільки як теоретичний матеріал, але й наочний. Це допомагає дітям спроектувати в своїй уяві представника, що стане символом того чи іншого релігійного явища.

В результативності методики не сумнівається і Ю. Кравченко, що зазначає: «Ми намагаємося апробувати цю методику в двох напрямах – теоретичному, на семінарах, запрошуючи іноземних гостей, а далі – робимо експериментальні уроки, зокрема в літній школі». Така активна позиція українських педагогів може тільки приносити надію на успішне впровадження таких методик в майбутньому. Революційний поворот у викладанні М. Ліпмана містить в собі умову. Вчитель не є єдиним і непорушним авторитетом в класі. Головне щоб в групі дітей встановився контакт і партнерські засади ведення розмови, що реалізуються у діалогах, що є результатами рефлексії над складними проблемами, та вираженні їх. Особливо діти оцінили відсутність поділу на «добре» і «погано». Немає неправильних думок чи суджень. Така позиція допомагає дітям реалізувати свій внутрішній потенціал у спільному дослідженні та обговоренні поставленої проблеми.