Сторінка
3
Розвиток демократії є нерівномірним, і якщо цей потік змін зображати графічно, то він виявиться, що він схожий на «хвилі». За дослідженнями вчених, перша хвиля ознаменувала свій прихід в США на початку XIX століття і досягнула свого піку в Європі, в результаті чого виникло 30 незалежних демократичних держав. «Друга хвиля» була результатом переформатування європейської політичної карти внаслідок Другої світової війни. Вона закінчилась в 60-х роках, і встановила розділ 12-ти демократичних країн. «Третя хвиля» розпочалась в 70-х роках, і знову 6 країн залишили табір демократичних країн. Ця хвиля була тісно пов’язана з релігійною ситуацією в цих країн. Зокрема підвищення рівня демократії та її поширення активніше відбувалось саме в католицьких країнах, трохи менше в протестантських. При чому відрізок часу, за який відбувалася чергова хвиля, скорочувався на більшу кількість років. Сьогодні важливі демократичні зміни відбуваються щороку, а то й частіше, адже глобалізація прискорюється, і зв’язки між державами поглиблюються.
«Freedom House» за методикою Р. Гастила визначив рівень свободи у країнах світу (рівень свободи розраховується на основі двох параметрів – списку політичних прав і списку громадянських свобод), сьогодні тільки 25% населення світу живе в «вільних» суспільствах». Автор наголошує на цьому факті недарма, адже в таких важких, в деяких випадках репресивних умовах, формується свідомість громадян, майбутньої творчої і політичної еліти. Після усунення тоталітарних режимів, відбулося встановлення індивідуалістського настрою в масах. Невизнання авторитарних лідерів та орієнтація на егоцентричні цінності є очікуваною реакцією та падіння із крайнощів в крайнощі. Для побудови відповідного плану дій, що зміг би стабілізувати психологічний та морально-етичний стан населення, потрібні час та талановиті політики-стратеги.
Україна, як частина європейського простору, що намагається рівнятись на продемократичні орієнтири, також має проблеми з утыленням демократичних ыдеалыв у життя. Вирішувати такі питання потрібно відповідно до нашого рівня розвитку, як країни вільної і незалежної. Думка Наріжного Ю.А., що: «Україна наразі переживає соціально-політичну і духовну трансформацію, що схожа з тією, коли в античній Греції виникала нова правова реальність (VI – V ст. до н.е.)» є безумовно доречною. Неможливо не звернути увагу на той довгий шлях, що пройшли інші європейські держави в творенні демократичних принципів, адже Україна щодо них є молодою.
Народження нового типу суспільства відбувається повільно. 17 років ми можемо спостерігати реформації, що притаманні посттоталітарному перетворенню.
Рішення, які вимагає від нас сучасний стан усіх сфер держави, полягає в першу чергу, в реформуванні освітнього простору. Зокрема, той факт, що сформувалась на початку XXI століття нова модель громадянської освіти, є вирішальним для тих змін, що повинні відбутись. « В кінці XX ст виникла нова педагогіка – педагогіка постмодернізму, яку ще називають «критичною педагогікою». Ця теза повертає нас до думки, що тільки реформація в сфері освіти може дійсно справити вагомий вплив на майбутнє нашої держави та громадян, що хочуть бачити найвищою цінністю своєї держави права і свободи людини.
Представники такого нового типу педагогіки дійсно можуть щось змінити в традиційному устрої навчального процесу. Їхня ціль – зміна або відмова від попередніх методик викладання. Введення чогось нового, що допомогло б адаптуватись поколінню – Next та його наступникам до змін, що є неминучими, надзвичайно швидкими, і частіше за все фатальними для непідготовлених умів. Ці педагоги вважають загрозливим надзвичайний тотальний вплив технократичних засобів навчання і відсутність аналізу і роботи над помилками у них самих. Адже, кажучи простіше, результати праці педагогів стають все менш помітними, і далекими від очікувань суспільства, які традиційно є відносно високими.
Отже, основними напрямками в нових розробках педагогічних методик потрібно виділити в першу чергу новий тип мислення, а саме – критичне, підґрунтя для якого в філософії підготував К. Попер. «Етичний розум» і комунікативна компетентність (К.О.Апель, Ю.Хабермас)» повинні стати невід’ємним атрибутом громадянської свідомості. А такі напрями у викладанні як «Філософія для дітей» М. Ліпмана, А. Фрезе та НФ-філософія М. Роулендса повнні стати основою освітнього процесу, починаючи з шкільного, а ще краще з дошкільного віку.
Новітні методики викладання філософії. Досвід впровадження в європейських країнах
Дивлячись на те, як філософська наука розвивається в інтелектуальних і далекоглядних державах Європи, то можна відмітити тенденцію до виходу її виходу за межі університетських стін. Тобто, ті кордони, що відділяли складну і, на перший погляд, незрозумілу науку почали поступово відходити на задній план.
Філософія стала у нагоді, як прекрасний інструмент у формуванні думаючого і критично оцінюючого дійсність громадянина, що має етичні засади поведінки та естетичні смаки у поглядах на прекрасне. Способи прививання таких корисних і потрібних у демократичному суспільстві знань відбувається за допомогою різних методів.
Один із них має назву культурно-інформаційний. Він в собі несе необхідність накопичення у дитини знань та думок різних філософів. Але такий спосіб застосування філософських знань є недоцільним, адже в результаті не кількість отриманих знань, а вміння ними користуватись веде до якісних змін.
Наріжний Ю. А. наводить ще один метод: «… метод – проблемно-діяльнісний, або «активний» дає можливість долучитись не просто до знання, але до рішення світоглядних проблем, до істинного філософування». Такий метод є більш практичним, адже дозволяє студенту опинитись на місці опонента або захисника того чи іншого мислителя. В міжконфесійних відносинах, зокрема в навчальному процесі, це відіграє особливо важливу роль. Суперечності в уявленнях та віруваннях різних країн і народів може призвести до конфліктних ситуацій. Тому релігійна толерантність, яка є однією з цілей такої методології є важливим фактором у їх попередженні або вирішенні. Головна або домінуюча думка не надається педагогом одразу. Її потрібно спочатку знайти, проаналізувати, а лише після цього висловити свої особисті враження щодо почутого або прочитаного. Педагог в цьому випадку виконує доволі цікаву функцію. Щось на кшталт сталкера, що проводить до істини такими шляхами, про які студент, можливо, і не повинен здогадуватись. Але після того, як людина проходить цією стежкою не одна, з провідником, що показує тобі труднощі, і варіанти виходу з проблемних ситуацій в філософському дискурсі, наступна тема дається легше. Випрацьовується схема проходження логічного ряду завдань і виведення бажаного результату – тематичної проблеми.
Етичний метод випрацьовування навичок філософування має трошки інші засоби впливу на свідомість студента. В цьому випадку педагог повинен діяти способом наочного застосування шедеврів світового кіно, мистецтва, поезії чи літератури. В розкритті філософського змісту таких творів і полягає завдання викладача. Пошук філософії в очевидних, на перший погляд, речах.