Сторінка
1
У наш час збільшилося число тривожних дітей, що характеризуються підвищеним занепокоєнням, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Виникнення й закріплення тривожності пов'язане з незадоволенням вікових потреб дитини.
Проблема підвищеної тривожності дітей стає особливо актуальною в період вступу й адаптації дитини до школи. У молодших школярів з високою нереалістичною і низькою самооцінкою можуть спостерігатися психічні розлади, які спотворюють процес нормального психічного розвитку. Вони характеризуються підвищеною тривогою, занепокоєнням, невпевненістю, емоційною несталістю, тобто такими емоційними станами як тривога, страхи, фобії, депресії та ін., що потребують психотерапевтичного впливу. Причини формування високого рівня тривожності полягають як у генетичних факторах розвитку психіки дитини, так і в соціальних. Якщо природні фактори формування тривожності важко піддаються корекції, то для корекції соціальних можна створити певні умови, які будуть сприяти подоланню розвитку високого рівня тривожності у молодших школярів. Ефективною є корекційна робота з тривожними дітьми та з їхніми батьками.
Серед людських переживань тривога — явище настільки поширене і має стільки різноманітних особливостей, що дуже важко визначити, з якого періоду розвитку індивіда слід розпочинати аналіз передумов її виникнення.
Тривожність - це властивість людини приходити в стан підвищеної турботи, випробовувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. Тривожна людина відрізняється тим, що у нього дуже часто виникають пов'язані з турботою емоційні переживання: боязнь, побоювання, страхи. Йому здається, що багато що з того, що його оточує, несе в собі загрозу для власного «я».
Тривога як стан вивчалася багатьма вітчизняними і зарубіжними вченими. Тривогу як стан і як рису, яка виникає у процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчали Ю.А.Александровський, Ф.Д. Горбов, А.Б. Леонова, Н.Б. Пасинкова, Я.Рейковський, Ю.Л. Ханін, Х. Хекхаузен, Г. Айзенк, Г.Г. Аракелов, А.М.Прихожан, А.І.Захаров, А.В.Петровська, В.В.Петровський.
Актуальність проблеми в тому, що дуже часто в учнів спостерігаються стани шкільної тривожності, яка виражається у хвилюванні – підвищеній занепокоєності в навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативного оцінювання з боку вчителів та однолітків.
Сильна перевтома, перенавантаження учнів також можуть ставати причиною виникнення тривожності. Поняття «шкільна тривожність» розкриває не лише негативні дії з боку вчителя, школи, а й вплив неправильного виховання в сім’ї, індивідуальні особливості учнів.
Існує ряд проблем, з якими стикаються молодші школярі. Ці проблеми можуть призвести до виникнення такого явища як шкільна тривожність :
режимні труднощі (вони полягають у відносно низькому рівні довільної регуляції поведінки, організованості) ;
комунікативні труднощі (частіше за все спостерігаються у дітей, що мають малий досвід спілкування з однолітками);
проблеми взаємин з вчителем .
На жаль у більшості дітей ці проблеми залишаються невирішеними. Тому, є дуже важливою робота психолога і педагога, яка буде спрямована
на вирішення труднощів, які породжують тривожність.
Саме спільна діяльність педагога і психолога забезпечує індивідуальний підхід до дитини на основі розуміння його психологічних особливостей, дозволяє своєчасно виявляти порушення в психічному розвитку і поведінці дитини і надавати йому необхідну психолого-педагогічну допомогу .
Мета дослідження - теоретично обгрунтувати і експериментально дослідити тривожність, розробити і перевірити дієвість корекційно – розвивальних занять, спрямованих на подолання тривожності.
Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:
проаналізувати й систематизувати теоретичні джерела по розглянутій проблемі.
досліджувати особливості прояву тривожності в дітей молодшого шкільного віку й установити причини підвищеної тривожності.
визначити вплив спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять, спрямованих на зниження тривожності в дітей молодшого шкільного віку.
Об'єкт дослідження - тривожність.
Предмет дослідження - причини виникнення тривожності в дітей молодшого шкільного віку.
Методи дослідження, які були використані : теоретичні та емпіричні. До теоретичних відносяться : аналіз і систематизація літературних джерел з теми дослідження. До емпіричних методів відносяться : констатуючий експеримент, психодіагностичні методи, а саме : з метою виявлення шкільної та особистісної тривожності методика «Вимірювання рівня тривожності Тейлора», «Оцінка рівня шкільної тривожності Філліпса».
Дослідження проблем тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології
Вперше відокремив і акцентував стан занепокоєння, тривоги - З.Фройд. Він охарактеризував його як емоційний, що включає переживання очікування та невизначеності, безпорадності. Ця характеристика вказує не так на компоненти стану, як на його внутрішні причини.
Багато хто з авторів наголошує на різниці між тривогою і страхом: страх — це реакція на реальну загрозу, а тривога — стан неприємного передчуття без видимої причини (причина — тільки у свідомості людини).
З. Фройд поряд із конкретним страхом виділяв невизначений, підсвідомий страх. Він розглядає тривогу часто з точки зору афекту, ігноруючи при цьому об'єкт, який її спричиняє; але об'єктивну тривогу він все ж визначає як «природне і раціональне» явище.
П. Зетзел вважає страх нормальною адекватною реакцією на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога ж, на його думку, є:
перебільшеною, тобто неадекватною, реакцією на ситуацію реальної зовнішньої небезпеки; надмірною реакцією на малозначущу ситуацію зовнішньої небезпеки;
реакцією, схожою на страх, але за відсутності зовнішньої безпеки перебільшеною, тобто неадекватною реакцією на ситуацію внутрішньої небезпеки.
П. Тілліх вважає, що страх і тривога невіддільні — вони іманентно пов'язані одне з одним. «Жало страху — тривога, а тривога прагне стати страхом». Найпоширенішою є думка, що базова тривога необхідна для подальшого розвитку реакцій страху.
К. Голдштейн вважає тривогу первинною і первісною реакцією. Перші реакції дитини на тривогу недиференційовані, страхи — це пізніші утворення, що виникають у міру того, дитина навчається об'єктивізувати і певним чином ставися до тих елементів світу довкола, які можуть вкинути її у «катастрофічний стан».
О. Черникова говорить про тривогу як про «страх очікування», 3. Кондаш — про страх перед випробуванням. Ф. Перлз визначає тривогу як розрив між «тепер» і «пізніше» або як «страх перед аудиторією». Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього. Тривога з'являється у людини внаслідок незавершених ситуацій, заблокованої активності, що не дає розрядити збудження.
Отже, тривога сприймається як емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного хвилювання, що пов'язується у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі, небезпеки або ж очікуванням чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності.