Сторінка
2

Корекція шкільної тривожності в молодшому шкільному віці

Р. Мей стверджує, що нормальна тривога вільна від витіснення і не задіює механізмів психологічного захисту, тоді як невротична потребує витіснення і дії різноманітних механізмів обмеження активності та свідомості. Нормальна тривога є реакцією іа загрозу цінностям індивіда, які він вважає необхідними для його існування як особистості.

У психологічній літературі, можна зустріти різні визначення поняття тривожності, хоча більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.

Тривожність - це «переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить».

Розрізняють тривожність як емоційний стан й як стійку властивість, рису особистості або темпераменту.

На думку Л.Ф. Обухової: «Тривожність – це постійна або ситуативна властивість людини , яка призводить до стану підвищеного занепокоєння, відчуття страху і тривоги в специфічних соціальних ситуаціях».

За визначенням А.А. Петровської: «Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги, один з основних параметрів індивідуальних розходжень.

Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб'єктивним проявом, що відхиляється, неблагополуччя особистості».

Н.Є. Аракелов у свою чергу, відзначає, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини.

Вітчизняні психологи вважають, що неадекватно висока самооцінка в дітей складається в результаті неправильного виховання, завищених оцінок дорослими успіхів дитини, захвалювання, перебільшення його досягнень, а не як прояв уродженого прагнення до переваги.

Висока оцінка оточуючих і заснована на ній самооцінка цілком влаштовує дитину. Зіткнення ж із труднощами й новими вимогами виявляють її неспроможність. Однак, дитина прагне всіма силами зберегти свою високу самооцінку, тому що вона забезпечує їй самоповагу, добре ставлення до себе. Проте, це дитині не завжди вдається. Претендуючи на високий рівень досягнень у навчанні, вона може не мати достатніх знань, умінь, щоб домагатися їх, негативні якості або риси характеру можуть не дозволити їй зайняти бажане положення серед однолітків у класі. Таким чином, протиріччя між високими домаганнями й реальними можливостями можуть привести до важкого емоційного стану.

Від незадоволення потреби в дитини виробляються механізми захисту, що не допускають у свідомість визнання неуспіху, невпевненості й втрати самоповаги. Дитина намагається знайти причини своїх невдач в інших людях: батьках, учителях, товаришах. Намагається не зізнатися навіть собі, що причина неуспіху перебуває в ній самій, вступає у конфлікт із усіма, хто вказує на її недоліки, проявляє дратівливість, уразливість, агресивність.

Неймарк називає це «афектом неадекватності» - «…гостре емоційне прагнення захистити себе від власної слабості, будь-якими способами не допустити у свідомість непевність у себе, відштовхування правди, гнів і роздратування проти всього й всіх». Такий стан може стати хронічним і тривати місяці й роки. Сильна потреба в самоствердженні приводити до того, що інтереси цих дітей направляються тільки на себе.

Такий стан не може не викликати в дитини переживання тривоги. Спочатку тривога обґрунтована, вона викликана реальними для дитини труднощами, але постійно в міру закріплення неадекватності відносини дитини до себе, своїм можливостям, людям, неадекватність стане стійкою рисою її ставлення до світу, і тоді недовірливість, підозрілість й інші подібні риси, що реальна тривога стане тривожністю, коли дитина буде чекати неприємностей у будь-яких випадках, об'єктивно для неї негативних.

На думку Л.С. Славіної, афект стає перешкодою правильного формування особистості, тому дуже важливо його перебороти. У роботах цього автора указується, що дуже важко перебороти афект неадекватності. Головне завдання полягає в тому, щоб реально привести у відповідності потреби й можливості дитини, або допомогти їй підняти її реальні можливості до рівня самооцінки, або спустити самооцінку. Але найбільш реальний шлях - це перемикання інтересів і домагань дитини в ту область, де дитина може домогтися успіху й самоствердитись. Так, дослідження Славіної, присвячене вивченню дітей з афективною поведінкою, показало, що складні емоційні переживання в дітей пов'язані з афектом неадекватності.

Проблема тривожності має й інший аспект - психофізіологічний. Другий напрямок у дослідженні занепокоєння, тривоги іде по лінії вивчення тих фізіологічних і психологічних особливостей особистості, які спричиняють ступінь даного стану.

Велика кількість авторів вважають, що тривога є складовою частиною стану сильної психічної напруги - «стресу».

Вітчизняні психологи, що вивчали стан стресу, внесли в його визначення різні тлумачення.

Так, М.Р. Бітякова вивчала стрес, отриманий у лабораторних умовах. Вона визначає стрес як стан, що виникає в екстремальних умовах, дуже важких і неприємних для людини. Вона визначає стрес, як психологічне явище, що виникає в «украй важкій ситуації».

При всіх розходженнях у тлумаченні розуміння «стресу», всі автори сходяться в тім, що стрес - це надмірна напруга нервової системи, що виникає в досить важких ситуаціях. Ясно тому, що стрес ніяк не можна ототожнювати із тривожністю, хоча б тому, що стрес завжди обумовлений реальними труднощами, у той час як тривожність може проявлятися в їхній відсутності. І по силі стрес і тривожність - становища різні. Якщо стрес - це надмірна напруга нервової системи, то для тривожності така сила напруги не характерна.

Можна думати, що наявність тривоги в стані стресу зв'язано саме з очікуванням небезпеки або неприємності, з передчуттям його. Тому тривога може виникнути не прямо в ситуації стресу, а до настання цих станів, випереджати їх. Тривожність, як стан, і є очікування неблагополуччя. Однак тривога може бути різної залежно від того, від кого суб'єкт очікує неприємності: від себе (своєї неспроможності), від об'єктивних обставин або від інших людей. Таким чином, можна зробити висновок про те, що в основі негативних форм поводження лежать: емоційне переживання, неспокій, невпевненість за своє благополуччя, що може розглядатися як прояв тривожності.

Психологічні особливості тривожності дітей молодшого шкільного віку та причини її виникнення

«Страх – афектне (емоційно загострене) віддзеркалення в свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, що відображається на частоті пульсу і дихання, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку».