Сторінка
3

Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

Як бачимо питання гендерного виховання у загальноосвітній школі, у підлітковому та юнацькому віці, цікавить багатьох науковців. Стосовно змісту роботи з дітьми дошкільного віку з урахуванням гендерних особливостей, то проблема є не висвітленою. Найновіші дані з питань статевого виховання у дошкільному закладі представлено у посібнику Л. Олійник. Автор, базуючись на висновках вітчизняних і зарубіжних вчених та власному досвіді досліджень у галузі родинного та суспільного статевого виховання дітей, розкриває актуальні питання особистісно орієнтованої дошкільної та початкової освіти з метою формування життєвої компетентності вихованців. Л. Олійник розмежовує поняття статевого, сексуального та гендерного виховання. Статеве – ширше поняття і складається з усіх взаємовідносин між людьми різної статі. Воно забезпечує правильний статевий розвиток дітей та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежної та власної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Сексуальні особливості індивіда пов’язані загалом з еротичними почуттями і стосунками. Гендерне виховання, на думку науковця, полягає в оволодінні хлопчиком чи дівчинкою нормами статевої поведінки i культурою мiжстатевих стосунків. У цьому контексті важливе значення сьогодні має просвіта батьків. Тому погоджуємось з думкою Л. Олійник, що сучасному педагогу потрібні уміння “якісного консультування батьків з питань психосексуального розвитку їхніх дітей, надання родинам адекватних порад стосовно статевого виховання дошкільнят”.

У зв’язку з переоцінкою багатьох норм, які раніше здавалися непорушними, відбувається переорієнтування сучасної вітчизняної педагогіки в питаннях гендерного виховання. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні надається визначення статевому вихованню в дошкільному віці. Це – “вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика і дівчинки з метою оптимізації їхньої діяльності, пов’язаної з відносинами представників різної статі, з формуванням статеворольової позиції”. Адже формування в дітей еталонів справжніх чоловіка й жінки та потреби додержуватися їх необхідно для нормальної та ефективної соціалізації особистості. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності сприяє зародженню елементарних форм дитячого світогляду, який у свою чергу є важливою складовою життєвої компетентності дошкільника. Статева приналежність дитини спрямовує її активність у діяльності, пізнанні, впливає на коґнітивну, афективну й регулятивну сфери особистості, є суттєвим чинником у формуванні інтересів, ціннісних орієнтацій дошкільників.

В Базовому компоненті дошкільної освіти (нова редакція), в освітній лінії «Особистість дитини», в підрозділі соціально-комунікативна компетентність, наголошується, що дитина має бути обізнана із різними соціальними ролями людей (жінки, чоловіки, дівчатка, хлопчики, тощо); з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; уміння дотримуватись їх під час спілкування. Здатна взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе.

Під впливом дорослих – батьків та педагогів – дошкільник має засвоїти статеву роль, тобто модель поведінки, якої дотримується індивід, щоб його визнавали як чоловіка або жінку. Натомість, процес статеворольової соціалізації відбувається в умовах існуючої “безстатевої педагогіки”, а також природного, історично обумовленого розмивання меж між жіночими й чоловічими соціальними ролями. Статеве виховання дошкільників здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, унаслідок чого життєвий шлях особистості перекручується, а в деяких випадках набуває спотвореного характеру. Фахівці зазначають, що після шести років змінити статеворольову орієнтацію психологічними методами практично неможливо.

Слід зауважити, що останніми роками гендерні аспекти дитинства привертають увагу багатьох фахівців (І.С. Кон, Т.А. Рєпіна, В.А. Крутецький, Ш. Берн, В.Є. Каган).

Однак на тлі значної кількості публікацій проблема гендерної специфіки розвитку залишається практично не вивченою. Вивчала проблему Л.І. Столярчук, знайшла менше двох сотень робіт російською мовою (від тез до дисертацій з середини XIX до кінця XX століття), в яких спеціально розглядаються питання статевого виховання як одного з напрямків виховання. І є лише декілька робіт, автори яких роблять спробу розглянути виховання хлопчиків і дівчаток у статеворольовому аспекті (Т.Ю. Абаєва, Л.Н. Тимощенко). Зокрема, стосовно дітей дошкільного віку подібні дослідження взагалі одиничні.

Важливість цих робіт у тому, що в них знайшла відображення нова тенденція - в останні десятиліття в людинознавства все більш інтенсивно досліджуються проблеми статеворольових або гендерних відмінностей.

Ні для кого не секрет, що система освіти абсолютно безстатева: побутова "спільність" хлопчиків і дівчаток у наших дитячих садках, режим дня не враховує різні норми рухливості у хлопчиків і дівчаток. Харчування уніфіковано і по часу прийому їжі, і по її асортименту. Змістовно і за стилем система виховання фемінізованими, як педагогічними кадрами, так і має місце сімейна фемінізація (50% дітей живуть у сім'ях, де немає батьків), що особливо неприйнятно для хлопчиків. І.С. Кон наводить такі дані: у хлопчиків яскравіше проявляється любов до ризику, відсутність турботи про власну безпеку, бажання виділиться, схильність до девіантної, висока змагальність, потреба в досягненні результату, прагнення до домінування. На наш погляд, ці якості будуть в найкращій мірі використані в залученні хлопчиків до технічної творчості.

Гендерний підхід необхідний, коли мова йде про індивідуалізації освіти, але і творчість індивідуально. В даному випадку, це спроба сприяти розвитку розуміння і сприйнятливості по відношенню до себе, що в цілому може сприяти вирішенню проблем, пов'язаних з гендерною ідентифікацією і самореалізацією.

У сучасних умовах творча особистість стає затребуваною суспільством на всіх ступенях її розвитку. Кількість змін у житті, що відбуваються за невеликий відрізок часу, настійно вимагають від людини якостей, що дозволяють творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того щоб вижити в ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, людина повинна активізувати свій творчий потенціал.

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним у понятті є те, що здатність до творчості бачиться в створенні щось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не тільки якість результату, а характеристики та процеси, що активізують творчу продуктивність - саме це називається креативністю (Е.М. Фромм.). Незважаючи на дану від природи здатність до творчої діяльності, тільки цілеспрямоване навчання дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей (М.Н. Скаткін). Формування цих здібностей слід розпочинати на ранніх стадіях розвитку особистості. Гендерний підхід необхідний і в навчанні, так як: всі аспекти розвитку хлопчиків і дівчаток розрізняються за швидкістю і за змістом.