Сторінка
10

Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

Маємо глибоке переконання, що сучасний педагог мусить оволодіти умінням надавати дітям певну правдиву інформацію у відповідь на їхню зацікавленість статевою інформацією. Звісно, у допустимому контексті, з урахуванням вікових та особистісних рис кожної дитини. Адже статева приналежність – багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні і в той же час діє автономно від них. Важко й уявити, до яких індивідуальних варіацій у формуванні особистості дитини може призвести окремі слово або дія дорослого. Тому, щоб виключити небажані наслідки непрофесійного статевого виховання, педагогу необхідно отримати відповідні знання й уміння з його здійснення, бути психологічно готовим до реалізації його завдань.

Так само педагогу треба бути спроможним надати кваліфіковану допомогу батькам вихованців із питань статевого виховання дошкільнят, а для цього він має добре орієнтуватися в психології статі, знати етапи психосексуального розвитку дошкільника, закономірності статевої ідентифікації та механізми статево-рольової соціалізації тощо.

Наше дослідження проходило у двох напрямах. Вихователям дошкільного закладу №2 «Сонечко» в м. Бар, пропонувалося відповісти на запитання анкети “Виявлення готовності педагогів до гендерного виховання дітей”.

Обробка анкетних даних та безпосереднє спілкування з педагогами дошкільних навчальних закладів дозволяють зробити висновки, що 96% педагогів не знайомі з чинними програмами зі статевого виховання дошкільників, не застосовують відповідні методичні розробки у своїй роботі. Питання щодо змісту статевого виховання в дошкільному віці було для декотрої частки педагогів незрозумілим та залишилося без відповіді (16,1%), у деяких відповідях розуміння змісту підмінялося перераховуванням принципів та методів статевого виховання (25,8%). Що стосується безпосередньо змісту, то висувалися такі пропозиції: формування позитивних відносин між хлопчиками й дівчатками (49,4%); будова тіла людини залежно від статі (37,6%); особиста гігієна малят (28%); процес зародження життя та дітонароджуваність (22,6%); особливості поведінки відповідно до статевої ролі (17,2%); виховання майбутньої жінки та чоловіка (12,9%) тощо.

Відповідаючи на третє запитання, називали такі особистісні критерії вихователя, як: відкритість, порядність, доброчесність, толерантність, доброта, чуйність, уважність, стриманість, комунікабельність, коректність, тактовність, адекватність, людяність, розкутість тощо.

Серед фахових найчастіше називали такий критерій, як компетентність у питаннях статевого виховання дошкільнят, та скаржилися на власну безграмотність у цій царині: “Нас ніхто цьому ніколи не вчив”, “Сучасні діти знають більше нас”. Також відмічалася необхідність медичних та психологічних знань у педагога, який може здійснювати статеве виховання дошкільників. Зазначалися високий рівень професіоналізму та розумність. Також спостерігалася певна тенденція – перекласти здійснення статевого виховання дошкільників на психолога (17,2%), медичного працівника (12,9%) і навіть на вчителя біології зі школи (2,2%).

Актуальними проблемами статевого виховання виявилися: дитяча закоханість; інтерес дітей до будови статевих органів; зацікавленість процесом дітонароджуваності; дитячий онанізм. Вихователі одноголосно відмічали, що у власній практиці роботи з дітьми неодноразово стикалися з вищеназваними явищами і нерідко не знали, як себе педагогічно грамотно поводити, як достойно вирішити ситуацію, що виникла. Усі педагоги були згодні з тим, що дорослим, відповідальним за виховання дітей, необхідно перебороти свої упередження стосовно того, що дитина дошкільного віку не повинна цікавитися питаннями статі, і спробувати встановити з нею довірливі стосунки, говорити на статеві теми вільно, щоб надати їй можливість поставити запитання, які її цікавлять, обговорювати їх із батьками та педагогами.

Другим напрямом нашої дослідної роботи було збирання інформації від батьків. Зважаючи на важливість та актуальність проблеми, ми поставили за мету дослідження готовності батьків до спілкування з власними дітьми на статеві теми. Для цього нами було складено опитувальник на основі тесту російських психологів О. Зуськової та Н. Смирнової [Див. додаток К]. Батькам було запропоновано поміркувати, як би вони відповіли на деякі запитання, які можна почути від дошкільників. Із трьох запропонованих варіантів відповідей необхідно було обрати ту, що найбільше відповідала їхнім переконанням. Якщо ж батьки мали власну відповідь на запитання або досвід звертання дитини з таким запитанням, їх просили вказати ім’я та вік дитини на той час, коли дитина ставила це питання, і записати власний варіант відповіді під літерою “Г”.

Завершувався опитувальник звертанням до батьків: “Ця анкета складена з метою збирання достовірної інформації з наукової проблеми “Статеве виховання дошкільників”. Якщо Ваша дитина зверталася до Вас із запитаннями на статеву тему, запишіть їх, будь ласка, на зворотному боці цього аркуша разом із Вашою відповіддю. Будемо вдячні Вам за відверті відписи та бажання поділитися власним досвідом: як відповідати дитині, коли вона ставить запитання на “дорослу тему”.

Було роздано анкети батькам старших дошкільників. Первинна обробка даних дозволяє зробити певні узагальнення та висновки. 9 % батьків, яким було запропоновано взяти участь в опитуванні, відмовилося, мотивуючи це тим, що ніколи від дітей таких питань не чули і як відповідати на них, не знають. Деякі ж були настроєні вельми агресивно по відношенню до опитувальника та теми обговорення.

Пояснення такому ставленню ми знайшли в доктора психологічних наук Є.К. Субботського, який пише: “У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладена неписана заборона. Ми добре розуміємо, що було б краще, якби дитина довідалася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко перебороти умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І насправді, чому розмовляти з дітьми про їжу можна, а про відносини статей – ні? Певно, така заборона – мимовільна спадщина багатовікової християнської культури з її проповіддю аскетизму й гріховності”. На підтвердження вищенаведеної цитати наведемо повністю гнівну тираду одного з батьків-опонентів на зворотному боці запропонованого опитувальника: “На мою думку, більшість наведених в анкеті запитань є досить дивними як для старшого дошкільного віку, оскільки можуть свідчити лише про те, що дитина не вміє спостерігати й логічно мислити. Ні від своєї дитини, ні від дітей друзів, знайомих, сусідів подібних запитань ми ніколи не чули. Видається дуже сумнівним, що нормально розвинена дитина буде ставити питання стосовно цієї теми в такій формі, оскільки сучасні діти зазвичай добре орієнтуються в таких речах (не враховуючи суто біологічних подробиць), не говорячи вже про те, як статевій підготовці сприяє “mass media”. Із цього погляду дана анкета є по меншій мірі недоцільною.

Що стосується природної цікавості дітей до такої теми, то в православних сім’ях подібні питання прийнято роз’ясняти в традиційному для православного світогляду руслі – дітей батькам і живу душу дитині дає Бог; дитині дається ім’я святого небесного покровителя; любов – це найвище почуття, притаманне лише людям, створеним за подобою Божою, тому передбачає не тільки і не в першу чергу “статевий” аспект тощо. Православні діти сприймають відповідно такі поняття як таке, що саме собою розуміється.