Сторінка
4

Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

Достовірно встановлено, що у хлопчиків більше розвинені математичні, візуально-просторові, інструментальні здібності.

Аналіз досвіду творчого виховання в конструюванні виявив позитивні тенденції: розроблені форми і методи організації різних видів конструювання та ігор, створюються умови для розвитку розумових і творчих здібностей. Разом з тим, далеко не у всіх дошкільних закладах здійснюється взаємодія дорослого і дитини на рівні співтворчості, сприяння в трудовій, конструктивної і пізнавальної діяльності і при цьому облік гендерного підходу. Ця діяльність є епізодичним і другорядним компонентом життя дітей в дошкільному навчальному закладі. Зустрічаються труднощі в підборі об'єктів для творчої діяльності, обмежена сфера гендерного виховання дошкільників. Достатньо повного уявлення про сутність гендерного виховання немає як у вихователів, так і у батьків. Гендерне виховання дітей дошкільного віку ще не стало провідним в освітньому процесі дошкільного навчального закладу.

Виходячи з цього, гендерний підхід у вихованні припускає приймати в розрахунок і застосовувати знання про гендерні особливості:-У визначенні змісту та методів навчання;

- У вирішенні проблем, пов'язаних з гендерними ідентифікацією і самореалізацією.

Автор сучасного підручника “Дошкільна педагогіка” Т.І. Поніманська акцентує: “В опануванні проблематикою статевого виховання дошкільників педагогові доведеться долати певні коґнітивні (пізнавальні), психологічні бар’єри, виявляти такт, гнучкість і делікатність. Попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми в науці й громадській думці, відвертатися від неї не слід, оскільки це є однією із тенденцій розвитку сучасної цивілізації”.

Таким чином, аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що на нинішньому педагогічному терені маємо таку ситуацію: науково доведено важливість дошкільного дитинства для формування психологічної статі й пов’язаних із нею особистісних новоутворень; існують авторські програми та методичні розробки зі статевого виховання дошкільників; у чинних програмах, за якими працюють дошкільні навчальні заклади України (“Дитина”, Базова програма “Я у Світі”, “Українське дошкілля”), завдання статевого виховання дітей відсутні; сучасні педагогічні часописи та педагогічна преса освітлюють ідеї здійснення статевого виховання в дошкільних навчальних закладах у вигляді “організації предметно-розвивального середовища відповідно до статі” (О. Качіна), “ґендерного виховання” (О. Кікінежді), “організації груп роздільного навчання та виховання дітей” (Т. Фіяло) тощо; в окремих дошкільних закладах робляться спроби здійснення статевого виховання у власному розумінні його змісту, оскільки за вітчизняними традиціями статеве виховання дошкільників не передбачається здійснювати в суспільних установах, натомість, воно вважається особистою справою батьків.

Отже, не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і жіночої статі є наслідком їхньої соціалізації і виховання, відповідно з уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, треба на думку І.С. Кона, знати біологічні константи й соціальні фактори, такі, як статевий розподіл праці, особливості виховання хлопців і дівчат, як це все відбивається і заломлюється у людській психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань, самооцінок тощо.

Російські вчені В.А. Петровський та О.В. Прозументік розробили функціональне трактування статі, що витікає з локусу дитинонародження. Постулюється, що «стать» в її початковому призначенні (хоча цим, жодною мірою, не вичерпується її еволюційний і соціокультурний потенціал) є особлива властивість присутності деякого сущого у родовому процесі, певний спосіб власного відтворювання «дечого» в іншому, покладання свого «інобуття» у щось. З цього визначення виходить, що відмінності між статтями визначаються специфічною роллю носіїв статі у пологовій діяльності та процесі народження дитини. Чоловік − вносить своє, жінка − своє виношує. Іншими словами, чоловік відтворює себе в тілі жінки, привносячи у неї своє сім’я. А жінка повторює себе у собі самій, не покидаючи спочатку власні межі, щоб потім розрішитися у родах. Таким чином, зачаття, виношування, народження розглядаються тут як такі, що констатують характеристики статі, статевих відмінностей.

Так, з функціональної точки зору, кожен чоловік повинен прагнути першим серед інших оволодіти жінкою (бо інакше його активність біологічно даремна), що дає нам першу ознаку чоловічого взагалі − швидкість реагування на сексуальний стимул. Далі, чоловік до і після зачаття може (і навіть повинен для виконання своєї місії запліднення інших жінок) бути незалежний від жінки – першої колиски дитя; і таким чином автономія – друга істотна ознака чоловічого взагалі. Разом з цим потрібна ініціатива, якийсь поштовх до дії, щоб вступити у контакт, що породжує нове життя; і така третя визначальна ознака чоловічого – воля (свобода її). Далі необхідно здолати якийсь шлях, що відокремлює тіло чоловіка від тіла жінки, що дає ще одну, четверту, істотну ознаку: фаза досягнення (мобілізація сил для досягнення).

Наступне дійство – проникання в інше тіло, де повинно бути збережено і вирощено сім’я; і це припускає існування такої п’ятої ознаки чоловічого взагалі як готовність до проникнення в інше, що рефлектується в таких характеристиках, як завзятість дії, готовність до подолання, напористість, стійкість, наполегливість; чоловік входить у «незримі світи», «у саму суть речей». Кульмінаційний пункт – перенесення частинки себе назовні, у сферу самостійного існування, за межами плоті чоловіка; звідси і шоста ознака чоловічого – творчість (креативність, інноваційність). Завершальне дійство − вихід, вивільнення, відрив; узагальнено, йдеться про відчуження себе від іншого і, разом з тим, залишання себе в іншому, що може бути висловлено як «тенденція залишати» (про те, що «залишене», тут йдеться у двох сенсах одночасно: покидання іншого і зберігання себе в іншому) − сьома ознака чоловічого взагалі .

На основі функціонального трактування статі виділяються риси, властиві жіночому взагалі: атракція, залежність, пасивність, сприйнятливість, слабкість, консервативність, тенденція залишатися (прихильність, вірність).

Основний висновок з представленого аналізу полягає в тому, що буквально всі ознаки статевих відмінностей, які визначають особливості родового процесу у біологічному сенсі цього слова, можуть розглядатися як джерело породження відповідних конструктів «чоловічого» і «жіночого» у культурі. При цьому зберігається (буквально переноситься з області природного в область культурного) початкове співвідношення «чоловічого» і «жіночого», що полягає в їх компліментарності .

Дослідник О. Кікінежді зазначає, що традиційна система відмінностей статевих ролей базується на ідеї взаємодоповнюваності психологічних властивостей статей: чоловіки – сильні, безстрашні, мужні; жінки – слухняні, боязкі, орієнтовані на догляд, турботу тощо