Сторінка
11

Вплив дисфункціональної сім’ї на розвиток особистості молодшого школяра

Для зняття заборон щодо прояву емоцій і почуттів дитини рекомендуємо вправу «Поради поштою», мета – усунення проблеми, пов'язаної з умінням будувати емоційні, довірливі стосунки дитиною.

Для зняття заборони вільно спілкуватися пропонуємо психологічні етюди «Образ співрозмовника» та « Мене слухають» за С. Болтівцем (див. Додаток В), які допомагають батькам розуміти почуття, емоції дитини під час вербальної і невербальної взаємодії, тренують бути уважними до слів дітей під час спілкування. Також цікавою у контексті нашої програми є рольова гра «Установлення контакту з партнером по спілкуванню» (див. Додаток В), мета якої – створення для дитини атмосфери безпеки, цікавості до її точки зору (перенесення центра уваги із себе на партнера; розмова про те, що цікавить партнера; часте повторення імені партнера; вияв своїх почуттів, усмішка).

Варто дати батькам завдання скласти дошку, плакат із правилами спілкування в родині, де буде описано використання правил та засобів спілкування (уміння щиро вибачатись; уміння використовувати правила спілкування; уміння уникати невиправданих сподівань; уміння уникати помилок в оцінці оточуючих людей; уміння використовувати взаємовідносини «усі виграють»; уміння використовувати засоби спілкування), прийоми позитивної взаємодії.

Соціальний педагог у своїй роботі з батьками може провести бесіду про такі прийоми ефективного спілкування: прийом «відкривання шлюзів». Передбачає такі висловлювання: (Це цікаво, розкажи ще щось про це.Ти не хочеш ще щось розповісти про це?Як цікаво те, про що ти говориш! Схоже, ти це здорово відчув! Ти хочеш мені про це розповісти?)

Прийом «з'ясування». Використовується для того, щоб виявити увагу до співрозмовника, показати свою зацікавленість в його оповіді.

Прийом «відображення почуттів». Якщо необхідно виявити розуміння емоційного стану іншої людини, можна скористатись такими виразами: Здається, ти дуже радий тому, що .Здається, ти дуже хвилюєшся через те, що… Ти видаєшся роздратованим (ображеним) у зв'язку з .

Заключною частиною ІІ етапу є бесіда «Помилки сімейного виховання» (див. Додаток В). Цей метод дозволяє розглянути найбільш поширені помилки в розвитку внутрішньосімейних взаємин , що виникають через незнання й нерозуміння важливості спілкування між батьками та дітьми. Вони полягають у тому, що дорослі не розуміють дитину, не знають особливостей її поетапного розвитку, психофізичні особливості.

ІІІ етап Корекція стилю виховання дитини

Мета: корекція жорсткого контролю та обмежень у вихованні дитина молодшого шкільного віку. Заміна поширеного авторитарного стилю виховання на демократичний.

Форма роботи – групова.

На цьому етапі хочемо запропонувати наступну вправу: Диспут «Як ми оцінюємо власну дитину» (див. Додаток В). Цей метод дає змогу конструктивної оцінки батьками щодо суттєвих та недоречних вимог, які вони висувають дитині.

Наступна частина – ситуативна задача. «Ти маєш робити те, що я тобі сказав, тому що в сім'ї я головний». Програти цю ситуацію в сімейному колі, дати завдання батькам спостерігати а реакцією дитини. Наголосити, що молодші школярі обов'язково повинні розуміти, чому та навіщо від них вимагається щось робити. Переконування краще за суворість. У разі необхідності можна сказати так: «Ти зараз робитимеш так, як я кажу, а ввечері ми спокійно обговоримо - чому і навіщо».

Використовуємо індивідуальна вправу «Який я батько (мати)» (див. Додаток В). Існує серія тренувальних вправ, які допомагають батькам краще усвідомити власний «образ». Так, приміром, на їхню думку, він (вона) добрий батько (мати), досить комунікабельна людина, любить своїх дітей, намагається якомога краще виховувати їх. Але контакти з ними, їх змістове наповнення й наслідки не завжди їх задовольняють, а іноді викликають і негативні почуття. Чому це відбувається? Може, якісь особливості вашого характеру, особисті риси та якості певним чином впливають на ці стосунки? Для цього батьки заповнюють відповідні картки, отримуючи відповіді на ці запитання.

Заключна частина – диспут «Авторитет та авторитарність», яка допомагає виявити, як часто батьки проявляють авторитарність до своєї дитини, до чого це призводить, що є характерним у ставлення до дітей. Як висновок чи задовольняє такий стиль батьків і дитину.

Використовуючи методи, техніки соціально-педагогічної підтримки можна стверджувати, що дитина, яка виховується в дисфункціональній родині зможе отримати повноцінний розвиток, виховання, позитивний вплив від спілкування з батьками, адже вони є найвпливовішими агентами соціалізації власної дитини. Тому безпосередньо варто починати соціально – педагогічну підтримку дисфункціональної сім’ї із співпраці з батьками, звернути їхню увагу на власні проблеми щодо виконанням функцій, навчити їх підходити до корекції виконання функцій з точки зору педагогіки та власне батьківської любові.

Таким чином, виконуючи програму соціально-педагогічної підтримки дитини молодшого шкільного віку з дисфукнкціональної сім’ї, ми здійснюємо коречуючий вплив на розуміння батьками проблем власної родини, на заперечення наявності проблем у виконанні батьківських функцій. Відбувається заміна неконструктивних форм поведінки батьків (агресії, придушення негативних бажань) на продуктивні форми взаємовідносини та ефективне спілкування, здійснення особистісного зростання батьків в процесі взаємодії зі своєю дитиною, підвищення педагогічної культури батьків задля оптимального розвитку, навчання та виховання молодшого школяра.

Отже, виконуючи дану програму з батьками молодших школярів ми претендуємо на значне поліпшення виконання дисфункціональною сім’єю виховної, терапевтичної та комунікативної функції, які як виявилося під час дослідження, порушуються в першу чергу.

1. Оперуючи аналізом наукових праць у галузі соціальної педагогіки, психології, соціології, ми дали визначення таким поняттям як «дисфункція», «дисфункціональна сім’я», охарактеризували її види та ознаки; розглянули перелік параметрів, які мають характеризувати функціональну сім’ю. Беручи за основу функціональну спроможність родини, ми виокремили наступні функції, виконання ких ми вважаємо необхідним для оптимального розвитку, навчання та виховання дитини молодшого шкільного віку. Серед них – економічна, репродуктивна, житлово-побутова, соціалізуючи, комунікативна. Особливу увагу звертали на виконання батьками виховної та терапевтичної функцій. Гарантія виконання даних функцій забезпечує подальше благополуччя родини, виключає негативний ризик стосовно виховання дитини. Коли ж у родині не виконуються ті чи інші функції, сім’я може набути статусу «дисфункціональної». Це залежить від соціального потенціалу сім’ї, активності членів сім’ї, вчасності надання соціальної підтримки.

Також ми розглядаємо проблему поширення дисфункцій у родині, адже сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає не духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї Вони негативно позначаються на формуванні особистості дитини. Діти з дисфункціональних родин мають більше підстав для отримання статусу важковиховуваних, неповнолітніх правопорушників, дітей із шкідливими залежностями. Завданням соціального педагога при роботі з дисфункціональною сім`єю – є надання конкретної, індивідуальної допомоги сім`ї, з метою раціональної організації внутрішнього та позасімейного спілкування, життєдіяльності та відпочинку, навчання раціонального розв’язання та подолання складних життєвих обставин, виховання дітей. Соціально-педагогічна підтримка забезпечує пошук і стимуляцію внутрішніїх резервів родини, які допоможуть вирішити власні проблеми.