Сторінка
8
Як зазначає Г. Селевко у 2006 р., творчі здібності особистості полягають в уміннях: самостійного бачення проблем, критичного, аналітичного, синтетичного мислення, перенесення знань, умінь, навичок у нову ситуацію. Однак визначені риси творчої діяльності не завжди бувають вроджені. Їх можна формувати за допомогою спеціальних технологій. Необхідно виявляти і розвивати творчі здібності школярів, долучати до різноманітної творчої діяльності та навчати їх такому процесу.
Погляд на творчі здібності окремих учених полягає в тому, що їх виділяють як незалежний та самостійний фактор. З цієї позиції вчені розглядають інтелект і креативність як незалежні, ортогональні здібності.
Отже, слід відмітити, що проблема творчих здібностей та творчості цікавила мислителів ще від початку систематичного вивчення мислення та його законів. Нині вже багато дослідників звертаються до цієї проблеми і ми бачимо, що у наш час триває процес визначення основних складових вказаних понять.
Дослідження теоретичних засад поняття креативності у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених й історії становлення питання розвитку креативних здібностей учнів дозволило дійти таких висновків:
- У педагогіці та психології термін «креативність» набув поширення у 60-ті роки ХХ ст. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених. На сьогоднішній день відсутнє чітке та однозначне визначення «креативності», оскільки серед вчених не існує єдності щодо його основних ознак, тому в цілому простежуються різні підходи до вивчення цього процесу. Але ми підтримуємо точку зору більшості вчених, які вважають, що креативність – це результат творчого мислення, здатність особистості творити, створювати щось нове.
- Усі дослідження креативності можна розділити на дві частини. Першу частину нараховують праці, що ґрунтуються на концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності людини, а дослідження другої частини присвячені вивченню креативності з позиції своєрідності особистісних особливостей креативів.
- Таким чином, узагальнюючи велику кількість ознак, які характеризують креативну особистість, виділяють 12 груп: усвідомленість; оригінальність; упевненість у собі; схильність до ризику; енергійність; артистичність; зацікавленість; почуття гумору; потяг до складності; неупередженість; потреба в самоті; інтуїтивність.
- Творчі здібності виявляються у здатності до створення нового, оригінального, до наукових відкриттів. У 1998 р. вчені прийшли до висновку, що творчі здібності відносяться до загальних, оскільки виявляються у будь-якій сфері життєдіяльності на тому чи іншому рівні. Треба наголосити на тому, що вже багато років вчителі деяких загальноосвітніх шкіл працюють над розв’язанням проблеми розвитку креативних здібностей учнів. Наприклад, І. Волков займається вирішенням цієї проблеми починаючи ще з 60-х років. Дослідники наголошують, що особливого значення у творчому процесі набуває творча уява, яку треба формувати в учнів в ході навчально-виховної роботи.
- У 2000 р. деякі дослідники (С. Максименко, В. Зайчук, В. Клименко, В. Соловієнко) виділили основні ознаками творчих здібностей, але спочатку проблема творчих здібностей набула значного поширення в закордонній психології. Систематичне вивчення творчих здібностей розпочалося в 50-ті рр. ХХ ст. і було пов’язане з ім’ям Дж. Гілфорда.
- Погляд на творчі здібності окремих учених полягає в тому, що їх виділяють як незалежний та самостійний фактор. З цієї позиції вчені розглядають інтелект і креативність як незалежні, ортогональні здібності. Отже, проблема творчих здібностей та творчості цікавила мислителів ще від початку систематичного вивчення мислення та його законів.
- Слід зазначити, що креативні здібності учнів найбільш ефективно розвиваються у ході продуктивної творчої діяльності. У мінімальному відході від зразка в учнів проявляються фантазія, креативність та індивідуальність.
- Загалом, слід відмітити, що креативність стає внутрішнім ресурсом для подальшого розвитку школяра на професійній та життєвій ниві, взагалі – всього майбутнього.
Види творчих завдань для розвитку креативності
Основою розвитку креативності дітей шкільного віку являє собою здатність вирішувати творчі завдання. На нашу думку, важко провести межу між творчими та нетворчими завданнями, але разом з цим неправомірно їхнє ототожнення. Є. Рапацевич дає наступне визначення творчому завданню – це таке завдання, для вирішення якого в науці до тепер немає загальноприйнятих правил та положень, які визначають точну програму його вирішення.
Я. Пономарьов розрізняє творчі завдання на два класи. Один з них складають завдання, які можуть бути вирішенні засобами планомірного використання усвідомлених способів та прийомів. Другий клас включає в себе ті завдання, протиріччя яких більш глибокі й рішення обов’язково опосередковуються неусвідомлених на початку знахідок. Відношення між класами аналогічні міжрівневим: між ними не існує різко вираженої межі, обидва взаємопроникають один в одного.
Насамперед Г. Альтшуллер розуміє під творчим завданням те, яке містить протиріччя і, виходячи з цього, на його думку, творчий процес – це подолання протиріч.
Осмислення та узагальнення сутності творчого завдання з педагогічної точки зору ми можемо знайти у працях В. Андрієва, С. Новосьолова, В. Риндак. В. Андрієв дотримується тієї точки зору, що творче завдання – це така форма організації змісту навчального матеріалу, за допомогою якої учителю вважається створити учням творчу ситуацію, прямо або непрямо поставити мету, умови навчально-творчої діяльності, у процесі якої учні активно опановують знання, розвивають творчі здібності особистості. В. Риндак має таку ж точку зору, як і В. Андрієв, бо вона вважає, що творче завдання – це об’єкт начально-творчої діяльності. За допомогою цього завдання прямо чи непрямо ставляться мета, умови й вимоги навчально-творчої діяльності. У ході їх рішення можливі як репродуктивні ситуації, які вимагають застосування вже відомого алгоритму, способу, прийому діяльності, так і творчі ситуації.
С. Новосьолов наголошує на тому, що творче завдання – це поставлена педагогом перед учнями мета в організованій вчителем ситуації нового для школяра виду, тобто в умовах, які не дозволяють або обмежують використання учнями власного досвіду, яка вимагає від учнів розумових та практичних дій, направлених на активне самостійне опанування знаннями, уміннями та навичками творчої діяльності, на розвиток їхнього творчого мислення, творчих здібностей. С. Новосьолов робить наступний висновок: успішність перетворень навчально-творчої діяльності в об’єктивну творчість залежить від того, чи зможе вчитель направити розвиток діяльності дітей від процесу досягнення мети до процесу самостійного розсуду учнями ситуацій нового виду й до самостійного осмислення ними в цих ситуаціях суспільно-значимих цілей діяльності. Важливішим моментом у даній ситуації виступає взаємодія вихователя та учнів, направлена на розвиток здібності дитини до розсуду творчих завдань, на формування вмінь бачити й формулювати творче завдання. На думку С. Новосьолова, саме співтворчість вихователя та вихованця допомагає формуванню мотиваційно-творчої активності учнів й гарантує результативність їхньої творчої діяльності.