Сторінка
3

Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

5. Визначення в термінах «мислення, орієнтованого на рішення», у яких відзначається не стільки рішення, скільки власне розумовий процес.

6. Різноманітні визначення, що не вкладається в жодну з перелічених вище категорій.

В. Сухомлинський визначав творчість як своєрідну сферу духовного життя, самоствердження, коли розвивається самобутність та індивідуальність кожного учня. У книжці «Серце віддаю дітям» він писав: «Творчість відкриває в дитячій душі ті куточки, в яких дрімають джерела добрих вчинків».

І. Волков вважає, що творчість – це створення школярем оригінального продукту, вибору, в процесі роботи над яким самостійно застосовано засвоєні знання, вміння, навички, в тому числі здійснено їх перенесення, комбінування відомих способів діяльності чи створення нового для учня підходу до розв’язання (виконання) завдання.

Українська дослідниця Н. Наумова визначає творчість як найповніше вираження людського духу. Враховуючи таке розуміння творчості, можна стверджувати, що тут розглядаються і когнітивні, і почуттєві, і вольові зусилля для досягнення успіху чи зменшення ймовірності невдачі, мобілізації настирливості, енергії, волі, прояв настирливості тривалий час, уміння раціонально планувати діяльність (чергування праці та відпочинку).

Творчість у школі О. Захаренко описує як особливу, особистісну і водночас суспільну сферу, оскільки результати цієї творчості безпосередньо звернені до особи школяра, сприяють захопленню процесом пізнання, вихованню потреби трудитися, високих моральних якостей.

Творчу діяльність учня В. Сухомлинський розглядав не лише як вищу форму активності і самостійності, а і як найбільшу радість в духовному житті людини. Дитина повинна жити в світі творчості. «Без цього, – писав педагог, – вона – засушена квітка».

Традиційно вирізняють три види творчості – наукову, технічну, літературно-художню. В. Моляко пропонує ширшу класифікацію й виділяє наукову, технічну, літературну, музичну, образотворчу, ігрову, навчальну, побутову, військову, управлінську, ситуаційну, комунікативну творчість. В. Давидов, визначаючи акт творчості як «реальне перетворення предметної дійсності, культури і самого себе», включає при цьому до поняття творчості також моральну творчість.

До чинників, що мотивують і підтримують творчу діяльність, а відповідно і визначають її успішність відносять такі класичні поняття, як емоції, увага, воля, характер. Відомо, що творчість супроводиться певним переживанням: смутком і стражданнями, радістю і гордістю за звернене, або, з погляду психології певними емоціями.

Інший чинник, що має істотне значення для творчості – це воля. Саме її вважають керівною системою, яка нині ще недостатньо вивчена, зокрема в таких взаємозв’язках, як воля і відповідальність, воля і детермінізм поведінки, воля та свідомість. Ці взаємозв’язки стали предметом пізнавальної активності дослідників, які вивчають людську психіку, її цілеспрямування і дії, оскільки окремим випадком їх є і творча діяльність.

На думку А. Сологуба креативна особистість – це цілісна людська індивідуальність, яка виявляє розвинені творчі здібності, творчу мотивацію, творчі вміння, які забезпечують їй здатність породжувати якісно нові матеріали, що в більшій чи меншій мірі змінюють на краще життя людини .

З точки зору психології креативність розглядається, як здатність створювати незвичайні ідеї відхилюватись від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. У психології є два схожі поняття: «креативна особистість» і «творча особистість». Креативна особистість має внутрішні передумови для творчої діяльності: особисті утворення, задатки, що зумовлюють її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні діяльність. Творчою називають креативну особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула додаткові мотиви, важливі для творчого потенціалу. Отже, креативність особистості – детермінантна її творчої активності. Згідно з цим креативність – це сукупність особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення і креативна особистість характеризуються як впевнена в собі, естетично орієнтована і здібна до розвитку особистість, що має самостійність суджень та знаходить привабливе в вирішенні труднощів.

Сучасний вчитель має готувати мислячу людину спроможну до творчих дій. Вирішити це завдання може лише креативна особистість, що здатна до нестандартної педагогічної діяльності та має наступні властивості: високий рівень інтелекту, досвід роботи з дітьми, знання психологічних особливостей дітей, чуйний характер, почуття гумору, самовдосконалення своєї особистості, широкий світогляд, коло різноманітних інтересів, здатність до самоаналізу, сміливість, самовпевненість в собі. Ось комбінація ознак, які властиві креативним особистостям, що одночасно підвищують здатність до реалізації творчого потенціалу. Говорячи про креативну особистість ми маємо на увазі:

- наявність творчого, креативного потенціалу;

- особистісний стиль творчого пошуку;

- наявність мотивів, де провідне місце займає самоствердження;

- вміння використовувати нові прийоми передачі теоретичного матеріалу на практиці;

- уміння використовувати досвід інших людей.

Вивчаючи креативне мислення Е. Торренс дійшов висновків, що креативність дітей досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, зростає в перші три роки навчання в школі. У подальшому знижується протягом декількох років, а потім отримує новий поштовх до розвитку. Таким чином, він наголошує на тому, що креативність людини найактивніше варто розвивати саме в дитячому віці, коли цього є найсприятливіші умови.

Якості творчої особистості були визначені американським педагогом-психологом Е. Торренсом. Вони включають в себе володіння, або здатність швидко мислити про велику кількість ідеї, гнучкість, здатність використовувати ідеї та інструменти незвичайними способами, оригінальність, здатність обдумувати нові ідеї. У 1966 р. Е. Торренс і його колеги розробили методи оцінки, тест Торренса творчого мислення (TTТМ), який враховує всі ці навички. TTTМ став одним з найбільш широко використовуваних мір творчості. Е. Торренсу надана додаткова підтримка для його підходу в своїх подальших дослідженнях своїх проведених через 7, 12 і 22 років.

Деякі вчені вважають, що креативність визначається рівнем розвитку інтелекту й проявляється на високому рівні розвитку будь-яких здібностей. Ця позиція будується на твердженні, що між інтелектом і креативністю існують порогові відношення: для прояву креативності потрібний інтелект, не нижчий від середнього.

М. Берштейн та А. Матейко розрізняють два рівні творчості: вищий та нижчий. На нижчому рівні творчості використовуються вже існуючі знання, розширюється сфера їх застосування. Творчість вищого рівня пов'язується зі створенням нової концепції, що революціонізує науку. На основі такої класифікації рівнів творчості А. Матейко зробив висновок, що «…більшість творчих досягнень у цій чи іншій галузі зазвичай належить лише незначній частині людей». М. Берштейн вважає, що «творчість вищого порядку є долею одиниць, котрих ми називаємо геніями. Творчість нижчого порядку є справою багатьох, можна навіть сказати – майже всіх учених».