Сторінка
2

Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

В основі визначення «креативна особистість» є поняття «креативність». Це визначення увійшло на початку 70-х років, у результаті експериментальних робіт Д. Богоявленської. Ще на початку 60-х років було визначено приблизно 60 понять креативності, але Л. Репуччі зазначив, що їх кількість зростає з кожним днем. На сьогоднішній день відсутнє чітке та однозначне визначення «креативності», оскільки серед вчених не існує єдності щодо його основних ознак, тому в цілому простежуються різні підходи до вивчення цього процесу.

Представник гуманістичної психології А. Маслоу стверджував, що основна потреба людини – самовиявлення, самоактуалізація та прагнення до самовдосконалення. На його думку, суспільство розвивається тільки тоді, коли воно дасть можливість реалізуватися розумним, сильним і активним особистостям. А. Маслоу певною мірою ототожнив поняття самоактуалізації з поняттям креативності.

Перший, хто використав цей термін був М. Вертгеймер, який зазначив у своїй праці «Продуктивне мислення» у 1987 році, що креативність – це здатність до перетворення вихідної інформації.

Р. Павлюк вважає, що креативність – творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору .

Е. Воронцова повідомляє, що креативність – індивідуальна особливість людини, здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення у вирішенні певних завдань: побутових, навчальних, соціально-етичних тощо.

У сучасному тлумачному психологічному словнику В. Шапара поняття креативність визначається як здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв’язувати проблемні ситуації.

У сучасних дослідженнях такі вчені, як К. Тейлор, О. Тихоміров активно дотримуються тієї точки зору, що креативність – це створення нового продукту або результат творчого мислення. Але деякі дослідники (А. Брушлінський, В. Моляко, П. Якобсон) наголошують, що при цьому домінує творчий процес створення нового. Таким чином, у сучасній психолого-педагогічній науці креативність розглядається як особова категорія в аспектах: прояву дивергентного мислення; актуалізації інтелектуальної активності та інтегрованої якості особистості.

Е. Торренс визначає креативність, як процес виникнення особової чутливості до проблем у зв’язку з відсутністю знань, пошуку їх рішень, формування пропозицій та висунення гіпотез.

В іноземній літературі поняття «креативність» (лат. «creatio» – образ, творіння) – це творчість, що має в собі минулі, сучасні та наступні характеристики процесу, внаслідок чого людина створює щось нове, не існуюче до цього. Впродовж недавніх досліджень автори визначили «креативність» як досягнення чогось важливого… Це те, що роблять люди, щоб змінити світ.

За Дж. Гілфордом, дивергентне мислення (альтернативне мислення, яке відступає від логіки й проявляється під час розв’язування завдань, що допускають існування багатьох правильних відповідей) є основою креативності. Він виділив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність – здатність продукувати незвичайні відповіді;

2) семантична гнучкість – здатність запропонувати нове використання об’єкта;

3) образна гнучкість – здатність бачити в об’єкті нові ознаки;

4) спонтанна гнучкість – здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованих ситуаціях.

Також, слід зазначити, що за дослідженнями Дж. Гілфорда та його співробітників, виділяють 16 гіпотетичних інтелектуальних параметрів, які характеризують креативність людини. Серед них розрізняють: побіжність думки; гнучкість думки; оригінальність; допитливість; здібність до розробки гіпотези; ірреальність, фантастичність.

Е. Воронцова, як і Дж. Гілфорд, теж вирізняє чотири типи виявлення креативності:

1) оригінальність – здатність продукувати ситуації, незвичайні відповіді, рішення;

2) семантична гнучкість – здатність визначити функції об’єкта й пропонувати різні способи його використання;

3) образна адаптивна гнучкість – здатність визначити функції об’єкта, щоб побачити в ньому нові можливості;

4) семантична стихійна гнучкість – здатність винаходити різноманітні ідеї для відносно обмеженої ситуації.

Ця характеристика виявлення креативності відображає її основну, творчу сторону, зокрема: створення нового, оригінального продукту; нестандартне бачення у відомому нових можливостей його функціонування, а також можливість продукувати необмежену кількість ідей.

Поряд з терміном «креативність» у науковій літературі часто використовується поняття «творчість». Визначення креативності є аналогом визначення «творчі здібності» та дуже пов’язане з творчістю, творчою діяльністю, що породжує щось нове. Деякі автори ототожнюють творчу активність із креативністю та використовують слово «творчість» замість слова «креативність», посилаючись на той факт, що поняття «креативність» бере своє походження від англійського слова «creative» – творчість. На нашу думку, зважаючи на схожість та близькість цих понять, доцільно було б використовувати їх як синонімічні слова, бо креативність (від англ. creativity) – рівень творчої обдарованості, що становить стійку характеристику особистості. Іншими словами, креативність – це здатність особистості творити, створювати щось нове, а у працях Л. Виготського, С. Рубінштейна зазначається, що творчість – це діяльність, коли людина створює щось нове, незалежно від того, чи це річ зовнішнього світу, чи побудова розуму, або відчуття, яке живе і розвивається в самій людині, або процес створення людиною предметного світу й одночасний розвиток нею власної природи .

А. Маслоу писав, що творчість – це реалізація природного творчого потенціалу при відсутності внутрішніх конфліктів.

К. Роджерс вважав, що творчість – це результат здатності знаходити проблеми у процесі пошуку.

Натомість Д. Гілфорд зазначав, що творчість – це те що визначено генетично і може бути виміряне тестами, взаємодія двох протилежних типів мислення: дивергентного і конвергентного.

У тлумаченні феномену творчості, як визначає його словник з психології, переважає діяльнісний підхід: «…це діяльність людини, результатом якої виступають нові духовні й матеріальні цінності». Проте, за словами О. Леонтьєва, творчість ніяк не можна зводити до діяльності зі створення нових матеріальних та духовних цінностей .

К. Тейлор розглядає творчість як розв’язання завдань і виокремлює шість груп визначень творчості:

1. Визначення типу «Гештальт», у яких відзначається створення нової цілісності.

2. Визначення, орієнтовані на «кінцевий продукт», або «інноваційні» визначення, у яких відзначається продукування чогось нового.

3. «Естетичні», або «експресивні», визначення, у яких відзначається самовираження. Як приклад визначень цього типу наводиться таке: «Творчий процес – це здатність мислити в недослідженій сфері без обмеження колишнім досвідом».

4. «Психоаналітичні», або «динамічні», визначення, у яких творчість трактується в термінах взаємодії «Я», «Воно» і «Над-Я».