Сторінка
11

Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу "Християнська етика"

VI. II етап уроку – здобуття знань або пояснення нового матеріалу, на нього припадає до 25 хв. робочого часу.

Перед читанням Святого Письма (наш основний документ) можемо запалити свічку: – умовно названу "запалюванням вогника любові до Бога" (якщо протягом уроку до Святого Письма звертаємося декілька разів, то у тому випадку працюємо з ним в робочому порядку, як з підручником). У роботі з дітьми початкової ланки використовуємо "Біблійні історії Старого та Нового Завітів".

Після читання Святого Письма робимо паузу для того, щоб школярі осмислили, що звучало Слово Боже і починаємо збір думок дітей: неправильних, нерозумних, дивних, смішних, наївних – учні мають право на помилку.

Пояснення проводимо у два кола: перший коротко, загально, тільки основне; другий раз – детально, широко, зупиняючись на окремих моментах. Паралельно проводимо словникову роботу: опрацьовуємо терміни, категорії, поняття, географічні та історичні назви, персоналії з обов'язковим записом на дошці. Пояснюємо біблійну символіку.

Далі ведемо розмову в контексті євангельської історії чи біблійного оповідання. При цьому поурочний матеріал групуємо у два блоки пояснення: блок біблійний та блок моральний. У свою чергу кожний із блоків для зручності розділяємо на напрямки або мікротеми.

Пояснення матеріалу біблійного блоку доцільно подавати як у Новому, так і в Старому Завітах. Прийнято вважати, що кожному символу Нового Завіту відповідає конкретний образ Старого Завіту.

Та є ряд тем, пояснення яких на основі Святого Письма не є обов'язковим. Уроки християнської етики — це не уроки біблієзнавства. В таких випадках застосовуємо так званий монахійський метод, який був відкритий у XVIII ст. у м. Монако. Його перевага полягає в тому, що у релігійне навчання було введено поняття методичної одиниці, тобто, правило пояснення на основі катехитичного або морально-етичного оповідання чи повчальної історії. До цього перед учителем був лише текст Святого Письма, який пояснювали слово за словом, тобто, тлумачили сам текст: аналізу – синтезу не було. З винайденням монахійського методу спочатку читається побожне оповідання чи світський твір на морально-етичну тему, а потім на ньому пояснюються християнські вартості. Навіщо проходять такий шлях? Для того, щоб доступно пояснити складні речі, та ще й при цьому торкнутися моральних, етичних та естетичних струн дитячої душі. Цим методом у навчанні людей користувався Сам Ісус Христос.

Пояснення не зводимо до переказування певного сюжету з Біблії чи з твору для бесід в дусі християнської моралі – сили зосереджуємо на пошуках морального підтексту: що хотів нам цим Господь Бог сказати? Чого ми можемо з того навчитися? – Отже, найважливішим моментом на уроці християнської етики є виведення моралі – основної думки уроку. Без цього уроку нема. Це його кульмінаційна точка. Запис моралі учнями в зошити є обов'язковим. Мораль може бути виражена основною фразою, цитатою зі Святого Письма, оскільки вважається, що до кожної теми можна підібрати "ключик" – те ключове "слово", яким вона "відкривається". Часто мораль стає одночасно епіграфом до уроку.

Якщо виведення моралі – це найважливіший момент на уроці, то найважчим на ньому є підбір прикладів з літератури, історії, живопису, музики. Мова йде про наповнення морального блоку здобуття знань для того, щоб проілюструвати дану тему та використовувати все світське на користь релігії. Добре роблять ті вчителі християнської етики, які, уникаючи інтернаціонального космополітизму, пропонують дітям у цьому блоці українознавчий матеріал. Адже кожна нація росте "корінням в етнос, гіллям – у світову цивілізацію"; кожний народ збагачує світову скарбницю духовної культури чимось неповторним, своїм. У канву релігійно-морального виховання слід вплітати на уроці спадщину Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших визначних носіїв національної свідомості, що будили дух народу. Дуже переконливо звучать прислів'я, наприклад: "Бог прикрасив небо сонцем, а хату – мамою"; "За мамині сльози Бог долю заморозить"; "За маму-тата – тяжка розплата" і т.д. Коли ось так на котромусь з етапів уроку використовуються знання з інших предметів, це означає, що встановлюються міжпредметні зв'язки. Водночас, не слід надмірно захоплюватися світським матеріалом, щоб предмет не зісвітчів. Та й у відсотковому відношенні цей блок менший за біблійний блок пояснення.

Необхідною є актуалізація кожної теми уроку: достатнє наведення прикладів, які б підтверджували життєдієвість теоретичного матеріалу сьогодні; порівняння обставин за часів Ісуса Христа з теперішніми обставинами. Не залишаймо дітей в Старому Завіті, а максимально приближаймо до сучасності, робімо проекцію на сьогодення. Однак і тут важливо не перемодернізувати, – тобто, не перетворити урок у сучасний балаган!

VII. III етап уроку – застосування знань (закріплення матеріалу). Це повернення до поясненого матеріалу, щоб діти краще його зрозуміли, запам'ятали. Даний структурний елемент уроку дає можливість вчителеві побачити, як він пояснив дітям тему, чи зрозуміли вони її. В окремих випадках саме на закріпленні можна поправити, ліквідувати недоліки, допущені при поясненні.

Щоб отримані знання не залишалися мертвим капіталом, їх необхідно закріпити на прикладах. А духовність неможливо виховати за допомогою сухої дидактики і надокучливих повчань. З цього огляду дуже бажаними на уроці є різноманітні види діяльності як за змістом, так і за формою: використання духовної поезії, розв'язування кросвордів на релігійну тематику, розповіді про виховне значення релігійних свят, читання творів морально-етичного змісту, проведення дидактичних ігор (див. наступні розділи посібника).

Сучасною і популярною є сьогодні на цьому етапі уроку християнської етики робота в групах – один з видів інтерактивних методів навчання.

Вона має ще іншу назву: вулик. Адже під час роботи в групах у класі гуде, як у вулику (та не слід лякатися: гуде тільки півроку – з часом стихне!). Переваги чи плюси цієї роботи такі: відхід від авторитаризму; діти вчаться спілкуватись, вільно висловлюватись; йде виховання самостійності і співпраці водночас. Ділимо дітей на групи, наприклад, по дві парти учнів в одну групу, діти обирають собі керівника. Вони дістають завдання і працюють (гудуть!). Коли із завданням справляться, керівник групи представляє її: від імені кількох психологічно легше говорити, ніж від одного себе. В тому немає нічого страшного, якщо учень не побоїться признатися серед ровесників, що і сам чогось не розуміє; спочатку вислухає в групі пояснення однокласника "на дитячий розум", а кваліфіковане пояснення вчителя завжди отримати встигне!

VIII. Підсумок – необхідний. Це логічне узагальнення теми учнем або вчителем. Підсумок часто збігається з мораллю. Відзначаємо кращих. Хвалимо за допомогу іншим, за добру поведінку. Вказуємо на причини недоліків та їх усунення. При підведенні підсумку стараємося бути конкретними, як і при задаванні домашнього завдання.