Сторінка
5

Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу "Християнська етика"

Обидві ці проблеми дуже тісно пов'язані і допускають різні підходи.

Комуністична педагогіка орієнтувалася на певний перелік "виховань", який, однак, належного обгрунтування не мав. Іноді їх нараховували до 20. Очевидно, що за кожним з таких "виховань" вбачалася ("писана" чи "неписана") група цінностей. Але за всіх випадків ми стикаємося з фактом певної невпорядкованості, кон'юнктурності та суб'єктивізму, що, зрештою, відповідно переноситься і на сучасну педагогіку.

Неважко зрозуміти, що такий стан речей зумовлювався авторитарною природою комуністичного виховання. Зміст виховання не "припасовувався до людини", не узгоджувався з її потребами, а формувався ззовні, в кращому разі виходячи з потреб суспільства. Педагогіка готувала "виховне меню" на свій смак. І вже з огляду хоча б на це відчуваємо сьогодні потребу знайти все ж якесь обґрунтування структури змісту виховання і розвитку – достатньо чіткої і придатної до практичного застосування.

Оскільки вирішальну роль у визначенні "видів виховання" у минулому відігравав соціальний устрій, то з повним на це правом відштовхнемося від природи громадянського суспільства, до якого прямуємо. На відміну від тоталітарного ладу, воно надає людині широкі права і свободи та покладає на неї відповідальність за себе саму, а відтак спонукає її до того, щоб вона сама визначала свою модель поведінки і потрібні для життя якості. Не педагог, а дитина з її потребами є "замовником" і структури змісту (відповідної системи цінностей), і відповідних методів виховання.

Демократична педагогіка, таким чином, відкидає суб'єктивізм виховника, натомість орієнтуючись на визначення і вивчення тих сфер, у яких проходитиме життєдіяльність дитини та враховуючи те, які вимоги до людини ці сфери висувають. Омелян Вишневський писав, що вона покликана допомогти дитині адаптуватися до них, засвоїти такі цінності, які забезпечать гармонію її поведінки і які виводяться з природної структури людського суспільства, що послідовно включає: людину – родину – громаду – націю (державу) – вселюдство. Також можна виділити і шосту сферу, яка стосується ставлення людини до Природи – власної і природи довкілля. Поведінка людини в кожній із цих сфер регулюється певною групою цінностей, і введення дитини у систему цих цінностей традиційно називаємо вихованням. Отож звернемося до цих сфер (див. схему 1).

Схема 1. Структура системи виховання і розвитку в контексті традиційно – християнського світобачення ( статичний зріст)

Слід найперше відзначити, що попри всю очікувану структурну послідовність і чіткість системи цінностей, яка обслуговує кожен з названих рівнів соціального організму, зміст цих цінностей не однаковий, як, зрештою, неоднорідними є і ці рівні. Частина з них, яку прийнято називати соціальними цінностями, стосується ставлення людини до інших людей і торкається родинного, громадського, національного і вселюдського життя. Сюди ж відносяться і цінності ставлення до природи. Це – сфера виховання.

Інша ж група "обслуговує" індивідуальне життя людини, забезпечує її особисту життєздатність, скеровану на удосконалення її життєспроможності. І хоча духовна сутність людини включає етичну складову, є підстави говорити окремо і про її якості, які мають "егоїстичний" зміст, суто індивідуальне призначення, а відтак і протиставляти їх цінностям соціальним (див. схема 1). Тут матимемо справу з розвитком.

"Я" і моє "Над-Я". Мова тут не йтиме про вельми суперечливу концепцію 3. Фрейда, а радше про потребу скористатись з близької йому термінології, обмежившись суто аксіологічною сферою. "Над-Я" трактуємо як вияв сумління людини.

Отже, найперше, з чим людина зіштовхується і має справу ціле життя, є її власне "Я". В тій ділянці все визначається потребою жити, виживати - спочатку за умов власної немічності, а згодом за умов конкуренції. Дитині відразу природно дається здатність заявити про себе - криком, плачем, а пізніше й іншими способами. І хоча десь у глибині душі - від Бога - людина істота моральна, у сфері особистого життя вона найперше егоїст, народжується егоїстом, виступає як людина індивідуальна.

Певною мірою егоїстом людина залишається впродовж життя. Інакше вижити не змогла б. Проте навіть у цій, здавалось би однозначно інтимній сфері, вона вимушена розпочинати і здійснювати свої одвічні зусилля, спрямовані на подолання себе задля чогось. Нице, слабке, ледаче "Я", що прагне "полегшення", долається нашим "Над-Я", що орієнтується на розвиток і перемогу розуму, волі, життєвої підприємливості, на перемогу власної сили над власною слабкістю. Тут початок і джерела розвитку, цінності якого так само, як і цінності виховання, передбачають необхідність вибору, прийняття і відстоювання чогось одного і заперечення в собі іншого, що є антиподом першому. Цей вибір людина робить найперше у своїй душі, у своїй натурі - утверджуючи одне і пригнічуючи інше, долає своє "Я" задля свого "Над-Я".

Я і моя родина. З часом дитина починає усвідомлювати свої потреби і відчувати свою залежність від інших людей. До сфери суто внутрішніх - "чистого егоїзму" - долучається потреба співжиття з іншими людьми. І найперше це виявляється у стосунках дитини з членами власної родини. Розширення потреб власної життєдіяльності зумовлює необхідність йти на перші "жертви" на користь інших. Чи з власної волі, чи зі спонуки ззовні дитина вперше долає свій егоїзм і ділиться з братиком шоколадкою, погоджується вимкнути телевізор, бо бабуся нездужає, допомагає мамі мити посуд тощо. Різним дітям ці перші кроки самоподолання даються неоднаково легко. Іноді цей природний "егоїст" навіть обов'язок прибирання власного ліжечка вважає "посяганням на права людини". Але саме тут і бачимо початок становлення людини суспільної і, на думку К.Ушинського, саме цей етап у подоланні егоїзму стає вирішальним. Тут, власне, починається те, що позначаємо терміном “виховання”.

Процес привласнення людиною сімейних цінностей триватиме все життя: людина або засвоюватиме і утверджуватиме їх у собі, або нехтуватиме ними, сприйнявши їх антиподи. Починаючи зі стилю стосунків у родині, що сприймаються нею дуже рано, людина згодом осягне ще й мудрість співжиття дорослих у сім'ї, таємницю шлюбних взаємин і подружньої вірності тощо. Так відбувається "входження" людини в цінності сімейного життя, що й називаємо вихованням для життя в родині (виховання родинності).

Я і людська громада. Людина – єство соціальне, їй властивий суспільний інстинкт, і вона не може розвиватися поза суспільством. Як вже йшлося, сама поява людської спільноти, зокрема громади, ґрунтується на цьому інстинкті.

Специфіка громади, що відрізняє її від оточення родинного, полягає в тому, що в ній виразніше і категоричніше репрезентований характерний для суспільства тип міжлюдських стосунків, певні ознаки соціального устрою, найперше наявність чи відсутність рівності і свободи. Вже перший урок, на який потрапляє дитина, що пішла до школи, віддзеркалює ці стосунки. Вони можуть бути авторитарними або демократичними, давати простір для самореалізації дитини, або, навпаки, обмежувати її свободу, а відтак і гальмувати її розпиток, руйнувати її власні далекосяжні цілі і власні намагання.