Сторінка
29

Менеджмент освіти

Тобто, коли йдеться про „розвиток”, то визначення цього поняття тлумачиться по-різному. Це пов’язано, насамперед із тим, що він існує у двох формах: еволюційній – природний розвиток із поступовими кількісними змінами, які приводять до нової якості; та революційній – втручання, що характеризується якісними змінами в структурі об’єкта. У мінливих умовах сьогодення, коли не вистачає часу очікувати накопичення кількісних змін, найчастіше застосовується революційна форма розвитку. Потрібно додати: за умови свідомого управління змінами, бо революція, у перекладі з французької, переворот, раптова зміна стану, порядку, відносин. Свідоме управління змінами є процесом. Фіксація та аналіз динаміки змін може забезпечити свідоме прогнозування розвитку та забезпечення результативності процесу.

Розглядаючи поняття „процес навчання”, ми будемо спиратися на наукові теорії Т. Шамової, П. Третьякова та Н. Капустіна які стверджують, що під „процесом” слід розуміти зміну стану об’єкта. Тому, з нашої точки зору, процес та розвиток близькі за значенням, бо характеризуються змінами.

Науковці, пояснюючи поняття „процес навчання” дають майже однакові ознаки. Так, дослідниця О. Савченко розглядає процес навчання як цілеспрямовану взаємодію між учителем та учнем з метою розвитку, освіти та виховання останнього. наукові твердження Г. Щукіної тлумачать навчальний процес як складну єдність діяльності вчителя та діяльності учнів, яку спрямовано на досягнення загальної мети: оволодіння учнями знаннями, уміннями, навичками, їх розвиток та виховання. Діяльність вчителя називають викладанням, а діяльність учнів – учінням.

За визначенням І. Лернера, процес навчання – це акт взаємодії вчителя та учня з метою засвоєння останнім деякого відрізку змісту соціального досвіду.

Дослідник О.Вишневський під навчанням розуміє процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь, навичок при допомозі вчителя як організатора цього процесу.

Науковець Р. Немов об’єднує та взаємодоповнює три дефініції: „навчання”, „учіння” й „навчальна діяльність”. Під навчанням він розуміє професійну діяльність учителя, яку спрямовано на передачу учням знань, умінь, навичок. Під учінням – власні дії учня, які спрямовано на розвиток у нього здібностей, знань, умінь та навичок; під навчальною діяльністю – процес набуття людиною нових знань, умінь та навичок або зміну старих. Автор вказує на те, що всі три дефініції відносяться до змісту навчального процесу, і вводить нове поняття „научіння”, вказуючи на те, що воно є результатом учіння. Результативність навчального процесу дослідник розглядає як визначення ступеня оволодіння людиною елементами системи накопиченого людством досвіду.

Цікавим є підхід, розроблений відомим українським вченим В. Бондарем. Він виділяє такі видові поняття: „навчання”, „процес навчання”, „навчальний процес”. Під навчанням науковець розуміє „природну властивість індивідуума привласнювати життєвий досвід у процесі саморуху” через активну взаємодію з оточенням. Цілеорієнтовану взаємодію учителя та учня, що опосередкована змістом навчання, В. Бондар визначає як процес навчання. Навчальний процес вчений характеризує як „спеціально організоване й доцільно кероване навчання у певному навчальному закладі за чітко визначеним обсягом змісту освіти, погодженою діяльністю учасників навчального процесу, яка здійснюється в установленому порядку та режимі за різними формами проведення: денна, заочна, вечірня, дистанційна, екстернатна” [там само]. Таке визначення навчального процесу в контексті нашого дослідження є найбільш прийнятним.

Спираючись на праці вищезгаданих вчених, можна зазначити, що навчальний процес – це спеціально організована, забезпечена відповідними умовами, цілеорієнтована, погоджена взаємодія викладачів та студентів, яка спрямована на розв’язання завдань відтворення соціального досвіду людства у вигляді змісту освіти, становлення та розвитку тих, хто навчається.

Структурно навчальний процес включає такі компоненти: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оцінно-результативний. Цільовий компонент передбачає встановлення результату засвоєння навчального предмета. Якщо зіставити заздалегідь спланований, запрограмований результат (мету) з реально отриманим результатом, можна визначити ефективність процесу навчання. У разі значних відхилень можна виділити невикористані резерви в змісті, методах, технології навчання для наступного коригування (за В. Бондарем).

Стимулюючо-мотиваційний компонент забезпечує прийняття студентами мети й завдань навчання та мотиваційну функцію оцінки його результатів.

Змістовий компонент відіграє роль тієї основи, на якій відбувається взаємодія викладача та студента, конкретизація цілей навчання, вибір засобів, методів, форм організації пізнавальної діяльності студентів тощо.

Операційно-діяльнісний компонент передбачає добір форм, методів і засобів організації навчання відповідно до дидактичних завданнь різних його етапів.

Контрольно-регулюючий компонент призначається для встановлення зворотного зв’язку з наступною корекцією процесу навчання відповідно до попередньо визначеного результату на засадах зовнішнього або рефлексивного регулювання.

Оцінно-результативний компонент фіксує досягнення реального результату процесу навчання та ступінь відхилення від запланованого (від стандарту).

Узагальнюючи, відзначимо, що процес навчання – цілеутворююча складова навчального процесу і є взаємодією між викладанням, учінням і змістом освіти. При цьому зміст освіти є часткою соціального досвіду (або навчальним матеріалом, навчальною інформацією певної навчальної дисципліни – курсу), а зміст навчання об’єднує вміння організації та використання засобів і способів передачі накопиченого людством досвіду, необхідних для полегшення засвоєння й самоосвіти. Поступова передача соціального досвіду відбувається шляхом змін у знаннях, навичках, вихованості та розвитку студентів. Змінюється в цьому процесі й педагог, його діяльність, уточнюються цілі, методи, форми тощо. Відбувається процес поступової зміни діяльності викладача та студента. Тому навчальний процес можна розглядати як зміну стану системи діяльності учасників цього процесу.

Управління вищезазначеними змінами приведе до забезпечення результативності діяльності навчального закладу в цілому та результативності навчального процесу, зокрема. Але для того, щоб управляти змінами, необхідно знати, які саме зміни відбуваються, де та як вони здійснюються, і яким чином необхідно на них впливати. Іншими словами, необхідно описати порядок процедур, із яких складається внутрішньовузівське управління.

З точки зору теорії управління ВНЗ є відкритою системою, яка має суб’єкт та об’єкт управління. До суб’єктів відносяться ті, хто організовує процес управління (наприклад, ректор, проректори, декани, завідувачі кафедрами, викладачі), а до об’єктів – ті, на кого спрямоване це управління (студенти, викладачі тощо). Основними структурними одиницями управління виступають: людина-людина – викладач-студент, людина-група – викладач-навчальна група, група-колектив-людина – кафедра-навчальна група-студент, тощо. Необхідно відзначити, що при ієрархічній структурі управління одна й та сама людина може бути одночасно об’єктом управління (стосовно вищих органів, осіб) й суб’єктом управління (стосовно нижчих органів, осіб). Тому при організації управління у вищому навчальному закладі необхідно враховувати специфіку соціально-педагогічних систем.