Сторінка
4

Інтерактивні методи навчання

- планування - виділення головних питань семінару та проектування етапів діяльності як процесу їх розв'язання;

- організація семінару - уміння викликати та підтримати дискусію, здійснити конструктивний аналіз всіх відповідей та виступів, вірно розподілити час;

- стиль проведення семінару - жвавий, проблемний, з постановкою гострих питань, що викликають дискусію;

- ставлення педагога до учнів - поважне, але вимогливе;

- ставлення учнів до викладача та товаришів - шанобливе, критичне;

- управління групами учнів - викладач швидко встановлює контакт з

учасниками семінару, консультує, коригує, упевнено, вільно тримається, розумно, справедливо взаємодіє з усіма учасниками;

- підсумки викладача - систематизовані, аргументовані, переконливі, коригуючі;

- творча рефлексія - усвідомлення всіма учасниками важливості проблем семінару, ступеня їх розв'язання, оцінка власних досягнень, групи, оцінка взаємодії, дольової участі, здійснення критичних зауважень тощо.

Технологія ділової гри

Ділова гра призначена для активізації пізнавальної діяльності учнів, діяльності (взаємодія та спілкування, виконання різноманітних ролей та доручень), яка своїм змістом, формою, технологією наближена до реальної практики. Відтак ділова гра — у певному смислі імітація суспільної, виробничої діяльності людини, моделювання систем відносин, характерних для певного виду практики. Перші ділові ігри виникли у Європі у 17 ст. для навчання військових. Перша управлінська гра народилася у 1932 році в СРСР та надалі набула розвитку з 1957 року в США.

У діловій грі інтегруються дидактичні та виховні цілі. Мотивація, інтерес, активність та емоційність учасників обумовлюються широкими можливостями для ціле покладання, діалогічного спілкування та пошуку оптимального рішення на фоні проблемної ситуації.

Функції викладача під час проведення ділової гри - керівництво, консультування, корекція, контроль, підтримка ділової активності.

Ділова гра надає можливості, які вирізняють її з-поміж інших методів навчання як вигідну, продуктивну. А саме:

- спільна практична діяльність педагога та учнів, залучення всіх учасників;

- навчання через контактне спілкування, взаємодію (відомо, що 90 % матеріалу засвоюється через комунікативні канали);

- краще розуміння психологічних, соціальних, виробничих проблем; -розкриття, розвиток та реалізація потенційних можливостей учнів

(виявлення інтелектуальних та професійно-ділових якостей, здібностей);

- забезпечення принципу рольової перспективи (дія закону зміни ролей);

- знаходження конструктивних, раціональних рішень у стандартних та

нестандартних ситуаціях та доведення їх правильності;

- розвиток умінь усвідомлювати мету, проблему, аналізувати, синтезувати, порівнювати, моделювати, екстраполювати, абстрагувати конкретизувати, розвивати дивергентне та конвергентне мислення.

Як вже зазначалося вище, деякі дослідники відносять інтеракції у всій їх різноманітності до однієї групи - ділової гри. Ґрунтуючись на цьому підході до класифікації інтеракції, розглянемо різновиди інтеракцій як ділової гри.

Модифікації ділової гри:

1. Суто імітаційні ігри.

Імітується діяльність певної установи (її підрозділу) або події, ситуації, обставини, умови, їх специфіка, предмети, об'єкти тощо.

2. Операційні ігри.

Під час їх проведення відпрацьовуються специфічні операції, способи, технології, процедури у імітованих виробничих, педагогічних, соціальних ситуаціях.

3. Виконання ролей.

Під час таких ігор відпрацьовується тактика поведінки, виконуються функції та обов'язки конкретних "посадових" осіб.

4. Інсценування.

Це "діловий театр". Під час інсценування розігруються певні, заздалегідь визначені ролі із притаманним дійовим особам стилем поведінки, характером.

5. Психодрама та соціодрама.

Це теж театр, соціально-психологічний. Протягом його відпрацьовується уміння відчувати ситуацію та людину у її епіцентрі, оцінювати стан та поведінку людини, штучно конструктивно змінювати ситуацію та, можливо, саму людину, проектувати подальший позитивний розвиток подій.

Структура ділової гри:

1. Оголошення проблеми, опис конкретних ситуацій, іх аналіз.

2. Обґрунтування мети та завдань.

3. Визначення функцій учасників, розподіл доручень, вибір ролей. Інструктивні вказівки учасникам гри.

4. Представлення плану ділової гри: розкриття процесу гри як послідовності стадій, етапів, кроків; визначення взаємозв'язку функцій, що реалізуватимуться дійовими особами.

5. Підготовка та проведення гри.

6. Оцінювання результатів.

7. Підведення підсумків. Рефлексія.

Орієнтовний склад учасників гри:

- Ведучий (вчитель або учень)

- Головні дійові особи (ерудити), які мають працювати одноосібно або в парах ( групах)

- Опоненти

- Рецензенти ( експерти)

- Арбітри (оцінювачі)

- Секретарі (для ведення протоколів, відомостей, звітів, підрахунку

результатів)

Процедура ділової гри:

1. Етап підготовки аудиторії, учасників гри, експертів: визначається режим роботи, формулюється головна мета гри, обґрунтовуються постановка проблеми та вибір ситуації, роздаються пакети необхідних матеріалів.

2. Етап вивчення ситуації, усвідомлення проблеми, ознайомлення з інструкціями, правилами, матеріалами: збирається, аналізується, систематизується необхідна інформація. При необхідності учасники звертаються до викладача та експертів за додатковою інформацією, консультацією. Попередні контакти між учасниками гри.

3. Етап проведення гри: Розробка тактики розв'язання проблеми, обґрунтування гіпотез, захист моделей. Вислуховування опонентів. Хід гри та її правила не змінюються. Педагог коригує дії гравців, якщо вони порушують правила або відхиляються від головної мети.

4. Етап аналізу, обговорення, оцінки результатів: виступи експертів, арбітрів, педагога; обговорення, обмін думками.

Аналізу та оцінці піддаються такі аспекти гри:

- дотримання правил, регламенту;

- створення умов для реалізації можливостей учнів;

- гарантування успіху;

- педагогічна фасилітація;

- дотримання інструктивно-демократичного стилю спілкування;

- систематичне формування умінь здійснювати логічні мисленеві

операції та здійснення відповідної корекції;

- розвиток критичного мислення;

- розвиток емоцій;

- заохочування до розумової активності, ініціативи та творчості;

- чергування діяльності та відпочинку.

Виховні вимоги:

- етичність, тактовність учасників;

- толерантність до "чужої"" думки;

- виховання волі, розвиток контролю за емоціями;

- формування самостійності;

- розвиток самоврядування;

- виховання колективізму, уміння працювати в команді та відповідальності за спільну справу;

- стимуляція до самоосвіти та самовиховання.

Технологічні вимоги:

- обізнаність педагога та учнів з технологією підготовки та проведення інтеракції та дотримання її на кожному етапі заняття;