Сторінка
2

Інтерактивні методи навчання

· Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок;

· Уроки узагальнення та систематизації знань;

· Уроки контролю й корекції знань, умінь та навичок;

· Комбіновані уроки.

Форми організації навчальної діяльності.

· Парна (взаємодія учня з учнем чи вчителем з учнем);

· Групова (вчитель одночасно навчає весь клас);

· Кооперативна (колективна) (всі учні активні і навчають один одного);

· Індивідуальна (самостійна) робота учня.

Структура інтерактивного уроку.

· Мотивація (5% навчального часу);

· Оголошення, представлення теми та очікуваних результатів (5% навчального часу);

· Надання необхідної інформації (10-15% навчального часу);

· Інтерактивна вправа – центральна частина заняття (50-60% навчального часу);

· Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку, рефлексія (до 20% навчального часу).

Рис. Схема класифікації інтерактивних методів

До кожної класифікаційної групи інтеракційні методи віднесені орієнтовно . Адже певні з них через зміну мети можуть відноситися до іншої групи. Наприклад, тренінг можна використати як превентивний метод, а і інших ситуаціях - як імітаційний та не імітаційний. Крім того, показані на рисунку методи не вичерпують цієї кількості відомих інтерактивних методів, отже, їх список можна доповнювати.

Якщо в основу класифікації активних методів( та їх складових – прийомів) навчання покласти спосіб інформаційного обміну, основний напрямок інформаційного потоку, то можна виділити такі три групи методів (інформаційних режимів).

Інтраактивні - всі інформаційні потоки замкнені "всередині" учнів або направлені від них назовні. Учні виступають суб'єктами учіння, виявляють самостійність;

Екстраактивні - всі інформаційні потоки циркулюють навколо об'єкта або направлені на нього. Учень - об'єкт навчання. Научіння імпліцирується активністю навчального середовища.

Інтерактивні - всі інформаційні потоки двосторонні (діалог). Учень виступає у постійному суб'єкт-об'єктному відношенні стосовно системи, що навчає. Періодично він стає її автономним елементом.

При всій зовнішній імпровізації, творчому сценарюванні та режисурі інтеракції, вона має відповідати комплексу вимог - загально педагогічних, дидактичних, психологічних, виховних технологічних, організаційно-технічних, гігієнічних. Визначимо їх:

Загальнопедагогічні вимоги:

- обов’язковість чіткого формулювання та реалізації комплексної мети: навчальної, розвивальної, виховної;

- дотримання педагогічних принципів;

- врахування закономірностей організації навчально-виховного процесу;

- врахування вікових особливостей учнів;

- чіткість уявлення про те, яким чином обраний для застосування інтерактивний метод буде сприяти соціалізації особистості учня та в якому її аспекті;

- особистісна орієнтованість навчально-виховної взаємодії.

Дидактичні вимоги:

- реалізація дидактичної мети; її відповідність цілям предметної програми та певному етапу пізнання (сприйняття, усвідомлення, запам'ятовування, застосування, закріплення, перевірка);

- доцільність вибору певного інтерактивного методу з огляду на рівень навченості учнів, ступінь їх адаптованості до участі у інтеракції;

- визначення місця та ролі інтеракції в системі інших занять за темою;

- оптимальність розробленої структури інтеракції та дотримання її;

- врахування суб'єктного до навчального досвіду учнів;

- здійснення індивідуального та диференційованого підходу до учнів в процесі підготовки до заняття та під час його проведення;

- оптимальність відбору методів, прийомів, способів, засобів навчання та контролю і оцінювання;

- логічна завершеність етапів інтеракції;

Психологічні вимоги:

- створення сприятливого мікроклімату;

- здійснення установки на пошуково-творчу діяльність;

- розвиток внутрішньої мотивації пізнання та діяльності;

- врахування індивідуальних психологічних особливостей та

властивостей учнів;

Технологія інтеракцій

Технологія проблемної лекції

Лекція (від лат. - читання) - один з розповсюджених академічних методів організації навчання. Розрізняють вступні, оглядові, узагальнюючі та "поточні". Класифікація лекцій обумовлюється їх дидактичною метою.

Лекція вважається активним методом організації навчання, по скільки слухачі під час її слухають, сприймають, усвідомлюють інформацію, виділяють у ній суттєве, складають конспект тощо. Однак використання пояснювально-ілюстративного методу навчання, викладу інформації у вигляді "готівки", монологічність педагога, який розповідає, пояснює, наводить приклади, демонструє наочність, робить висновки, - не дозволяє віднести лекцію до інтерактивних методів, а також - до проблемних.

У класичному вигляді академічна лекція використовується у системі вищої та післядипломної освіти. Проте її відсоток з-поміж навчальних занять у інших формах поступово зменшується (25 - 40 відсотків). Особливо це стосується вищих навчальних закладів у розвинутих країнах Європи та в Америці. Так, студенти університетів Великобританії схиляються до тих навчальних планів, у яких 70 - 75 % часу виділено для проведення тьюторських занять, співбесід, семінарів, практикумів, для самоосвітньої та дослідницької роботи. Шкільна лекція вирізняється від академічної тривалістю, підвищеним контролем та корекцією діяльності учнів з боку вчителя, організацією повторення основних положень тощо.

Академічна та шкільна лекція потребує осучаснення, удосконалення її достатньо "консервативної"" структури та методики. Відтак лекція має набути ознак проблемної, інтерактивної. Це стане можливим в разі включення до її структури проблемної дискусії, діалогу, евристичної бесіди, елементів мозкового штурму, постановки контрольних питань, обговорення проблем для самостійного дослідження, організації подальших семінарів, практикумів.

Орієнтовна структура лекції з елементами інтеракції:

1. Оголошення теми лекції як актуальної наукової проблеми.

2. Мета як намагання розкрити тему, здійснити пошук шляхів розв'язання проблеми.

3. План як послідовність кроків розв'язання проблеми. Проблемність та привабливість пунктів плану.

4. Список літератури - як джерел, у яких певним чином розглядається означена проблема. Короткий аналіз наукових підходів до розв'язання проблеми як діалог ідей.

5. Ознайомлення з тезаурусом.

6. Евристична бесіда.

7. Створення проблемної ситуації. Полеміка.

8. Виклад основних тез. їх фіксація. Виділення головного.

9. Обговорення. Інтерв'ювання.

10.Загальний висновок. Рефлексія.

Оцінка якості лекції

І. Зміст лекції:

- науковість;

- новизна та інформативність матеріалу;

- зв’язок з практикою;

- логічність;

- проблемність;

- діалогічність підходів до розв'язання проблеми;

- внутрішньо предметні та між предметні зв'язки.

II. Методика: