Сторінка
7

Інтерактивні методи навчання

2. Тренувальна розминка: Пропонується розв'язання логічних задач, ребусів, оригінальних завдань (вилучити зайве, виправити подеформоване, скласти нову задачу з наявних даних, знайти інший спосіб розв'язання) нетривіальних ситуацій, а також участь у рухливих іграх. Завдання розминки - допомогти учасникам максимально звільнитися від впливу психологічних бар'єрів (закутості, сором'язливості тощо) та зосередитись. (Приблизно 5-7 хвилин).

3. Мозкова атака - своєрідний штурм поставленої проблеми. Генерування ідей у групах учасників. Експерти фіксують ідеї, що пропонують учасники. (Приблизно 10-15 хвилин).

4. Захист ідей, їх обґрунтування. Оцінка і відбір найкращих ідей. Доповнення. Опонування. Прийняття рішень щодо застосування ідей на практиці. (Приблизно 15 -20 хвилин). Експерти виставляють умовні бали у відповідності до критеріїв:

- для генераторів - оригінальність, кількість ідей, їх корисність, швидкість продукування;

- для резонаторів - аргументованість, ступінь розвитку ідеї, сфера її застосування;

- для експертів - компетентність, об'єктивність, оперативність;

- для інших учасників групи - активність, оперативність, взаємодопомога, культура спілкування.

Виграє та група, котра набрала більшу кількість балів.

Ведучий координує діяльність груп, експертів, обирає для проблему, узагальнює та підсумовує результати.

5. Резюме. Рефлексія. (Приблизно 5 хвилин).

Технологія дискусії

Дискусія (від лат. Discussio - розгляд, дослідження, пошук істини)-спір, обговорення суперечливого питання (проблеми) з метою його вірного розв'язання (знаходження істини).

Дискусія передбачає готовність учасників до дослідження як теоретично, так і методично (знання теоретичних положень, розуміння сутності, уміння здійснювати логічні мисленеві операції аналізу, порівняння, знаходження причинно-наслідкових зв'язків, систематизації, узагальнення, аргументації, обґрунтування тощо, ).

Умови проведення дискусії:

- наявність проблеми, що виражає протиріччя між ставленнями (позитивним, негативним, нейтральним) різних людей до певного явища, об'єкта, що пізнається. Наявність протиріч у оціночних судженнях є джерелом спору. Спір викликає бажання відстоювати власні думки, точки зору, доводити власні тези;

- проблема має бути посильною щодо її розв’язання учасниками;

- теоретична готовність учасників до дискусії;

- кожний учасник дискусії має представити чіткі тези, аргументувати свою точку зору;

- протилежні точки зору не повинні нівелюватись;

- ведучий зобов'язаний спрямовувати дискусію у потрібне русло;

- дискусія починається з точного визначення основних понять та їх

тлумачення (встановлення ортодоксу), головного предмета обговорення;

- головне під час дискусії - аргументованість, доказовість, логічність, бажання встановити істину, тобто спір "по суті".

Структура дискусії:

1. Організаційна частина.

2. Утвердження предмету дискусії - проблеми та її вузлових елементів, на яких потрібно зосереджуватися під час дискутування.

3. Визначення основних понять для оперування, їх значень.

4. Проведення дискусії як сперечання двох – трьох груп учасників ( “за” - "проти" або "за" - "проти" - "нейтрале").

5. Оцінка, корекція висловлювань.

6. Підсумки. Рефлексія.

Технологія диспуту

Близьким за призначенням до дискусії є диспут (від лат. Disputare -спорити, розмірковувати) - це публічний спір на наукову або суспільну тему, розмірковування навколо однієї ідеї, обговорення її.

Диспут передбачає вільність, розкутість, щирість висловлювань учасників. Вони не угруповуються. Обговорення колективне. Кожний учень - учасник діалогу - висловлює власне розуміння предмета обговорення, виражає до нього своє ставлення, мотивує його, аргументує свою точку зору, ілюструє теоретичні положення прикладами, фактами. Учасники диспуту можуть розвивати запропоновану для обговорення ідею, проектувати наслідки її реалізації (або позитивного /негативного/ прийняття її). Мова учасників диспуту не тільки логічна, а й емоційна. Як правило, для виступів не встановлюють жорсткого регламенту.

Головними правилами проведення цієї інтеракції є:

- невтручання педагога без необхідності у хід диспуту;

- конструктивність критики;

- толерантність та тактовність учасників;

- ідея, явище або предмет обговорення мають бути охарактеризовані вичерпно, системно (за всіма аспектами);

- суттєві висловлювання мають бути систематизовані та узагальнені.

Структура диспуту:

1. Визначення ідеї, думки, предмета обговорення.

2. Оголошення правил диспуту.

3. Обговорення.

4. Систематизація та узагальнення висловленого.

5. Підсумок. Рефлексія.

Технологія навчальної психодрами та соціограми

Психодрама(грецька Drama - дія, дійство) - відомий психотерапевтичний груповий метод, що застосовується для вивчення внутрішнього світу, діагностики психічного стану, визначення актуальних психологічних проблем пацієнта. У психодрамі пацієнти почергово виступають в якості акторів і глядачів. Ролі спрямовані на моделювання життєвих ситуацій, що мають особистісний смисл для учасників. Психодрама слугує глибокому самопізнанню, соціальній перцепції. Поняття та процедуру запропонував Д. Морено (США). Для психодрами важливі активність, спонтанність, імпровізація.

У дидактичному процесі інструменти психодрами використовуються для навчання учнів орієнтуванню у різних обставинах, проникненню у внутрішній світ персонажів літературного твору, дійсних, ймовірних або вигаданих "героїв" історичної, виробничої, побутової ситуації, оцінюванню їхніх вчинків, мотивів поведінки. Учасник психодрами намагається увійти в "контакт" з певною літературною (історичною та ін.) особою для з'ясування мотивів її поведінки, особливостей характеру, світоглядних позицій, які, як правило, не визначені конкретно авторами твору, біографами та очевидцями, а завуальовані або недостатньо прокоментовані тощо.

Учень заздалегідь готується до діалогу з "героєм", детально вивчаючи зміст художнього твору, факти біографії письменника, історію задуму твору, здійснюючи характеристику образу героя, вивчаючи його манеру мислити, говорити, діяти у різних ситуаціях тощо; вивчає історичні факти, причини та наслідки подій, роль історичних особистостей, дані їх біографії; аналізують соціально-побутові ситуації, поведінку її учасників та таке інше. Ця інформація допомагає учневі провести конструктивний діалог з "героєм", уявно вплинути на його поведінку, проектувати зміну ситуації, прогнозувати наслідки. Попереднє дослідження та сам діалог змінюють і самого учня: він поглиблює свої знання, навчається здійснювати логічні мисленеві операції, критично розмірковує, набуває навичок взаємодії з іншими, грає, виконуючи певні ролі, виявляє симпатію, намагається зрозуміти не тільки певного "героя", а й самого себе, визначається як особистість, котра має власні судження, ставлення, позицію тощо.