Сторінка
4
Поетапна реалізація моделі інтенсивного навчання. Побудова моделі інтенсивного навчання іншомовного спілкування відбувається згідно з усіма принципами методу активізації, що були розглянуті, а її реалізація здійснюється поетапно.
Перший етап – це подача нового навчального матеріалу циклу занять ("мікроциклу" за термінологією Г.О.Китайгородської), другий – тренування у спілкуванні, третій – практика у спілкуванні.
Визначальною рисою усіх вправ в інтенсивному навчанні є їх вмотивований характер. По суті це комунікативна або комунікативно-рольова мотивація, тобто учень знає не лише, що він має робити, але й заради чого він щось говорить, слухає, читає, пише. Некомунікативні вправи використовуються лише у вигляді мовних ігор, де мотивом діяльності учня є сама участь у грі.
Важливим чинником є те, що інтенсивне навчання спирається на великий об’єм мовного навчального матеріалу. Мовний матеріал вводиться і закріплюється за допомогою полілогів, коли кожен учень у групі відіграє певну роль. Полілоги включають у себе як монологічне, так і діалогічне мовлення, співвідношення між якими визначається завданнями певного етапу навчання.
Інколи для того, щоб втягнути учнів у процес спілкування, вчитель може використовувати різні реквізити. Він показує учням знаряддя, наприклад термометр або шприц, і учні намагаються розгорнути ситуацію, пояснити за допомогою засобів, які володіють підвищеною експресивністю. Такими засобами являються:
1) посилене жестикулювання, яке використовується не тільки звично, але й умовно, для засвоєння абстрактних понять;
2) використання жестів, характерних для носіїв мови в даній ситуації;
3) гра слів, яка викликає азарт, а також сприяє тривкому запам’ятовуванню лексичного матеріалу та його форми;
4) ідіоматичні вирази та вільні словосполучення виконуються на мотив відомих простих пісеньок;
5) простукування для підкреслення ритму, розподіл слів та словосполучень;
6) випадкові асоціації внутрішнього ладу, які створюють основу для запам’ятовування; інколи прослідковуються історія слова, яка показує шлях до його сучасного значення чи граматичної форми;
7) лінгвокраїнознавчий коментарій робить більш випуклою семантику слів, що сприяє їх кращому засвоєнню;
8) римований матеріал різноманітного характеру, від лічилок і пісеньок до поетичних творів.
Крім вище наведених засобів використовуються також засоби вербальної та невербальної семантизації та активізації засвоєння.
Проаналізувавши основні ознаки даних принципів та засобів інтенсивного навчання, можна зробити висновок, що всі методичні принципи мають у своєму складі характеристику специфіки змісту предмету і процесу і визначають способи засвоєння даного змісту, а також роль викладача в навчальному процесі.
Розвиваючий аспект комунікативних методик навчання англійської мови старших школярів
У світлі сучасних методичних уявлень розвиваюча функція іноземної мови полягає у розвитку мовленнєвих здібностей і стимуляції мотивів учіння, психологічно важливих для формування особистісної та діяльнісної готовності учня до вивчення цього предмета на відповідному етапі шкільного курсу та оволодіння ним досвідом пошукової та творчої діяльності під час роботи над іноземною мовою.
Мовленнєві здібності зумовлені розвитком психічних властивостей особистості, необхідних для вивчення іноземної мови, а саме – здатністю до імітації; якістю слухового самоконтролю; обсягом слухової короткочасної пам'яті; якістю фонематичного та інтонаційного слуху; обсягом довготривалої пам'яті (лексичний запас учня); роботою оперативної пам'яті (вибір мовних засобів); якістю зорової пам'яті; сталістю уваги (довільної та мимовільної); ступенем розвинення уяви; якістю мисленнєвих процесів: операцій абстрагування, аналізу, зіставляння, умовиводу, рефлексії (здатності до міркувань, аналізу власних думок, почуттів, до усвідомлення свого мовлення); здатністю до мовних спостережень; здатністю до здогадки: ситуативної, контекстуальної, мовної, а також умінням раціонально застосовувати прийоми мнемічної діяльності під час засвоєння мовного матеріалу; умінням здійснювати перенос знань та навичок у нову ситуацію на основі реалізації проблемно-пошукової діяльності; умінням систематизувати вивчений мовний матеріал; мовленнєвою реакцією; умінням самостійно планувати мовленнєві вчинки (дії), співвідносячи їх цілі зі змістом; умінням логічно, послідовно викладати зміст прослуханого, прочитаного, побаченого; готовністю до участі у спілкуванні; готовністю і здатністю до творчої діяльності; готовністю і здатністю до автономної (самостійної) діяльності, до подальшої самоосвіти; культурою читання, письма, усного мовлення.
Активізація іншомовних здібностей зумовлена передусім мотивацією учіння. Мотивація як система спонукальних чинників є вихідним психологічним фактором успішного оволодіння іноземною мовою, її визначають потреби, бажання, інтереси та емоції дитини.
Завдання вчителя, який навчає старших школярів, – створювати умови для формування позитивної мотивації учіння і максимального розкриття творчого потенціалу особистості у процесі оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування на міжкультурному рівні.
У загальному плані розрізняють два види мотивації: зовнішню і внутрішню. Зовнішню мотивацію іноді називають дистантною, або стратегічною. Стосовно вивчення іноземної мови її пов'язують з усвідомленням учнем загальнонавчальної значущості предмета. Внутрішня мотивація виконує тактичну, інструментальну роль. Вона спричиняється позитивними емоціями, які учень отримує у процесі вивчення мови. В старших класах різновидами внутрішньої мотивації, за даними наших спостережень, є ігрова, комунікативна, соціокультурна, пізнавальна, естетична мотивація, а також мотивація, породжувана усвідомленням учнями певного прогресу в оволодінні іноземною мовою.
Методологію дослідження шляхів формування цих видів мотивації зумовлює положення дидактики старшої школи про те, що "становлення мотивації – це не просто зміцнення позитивного ставлення до навчання, а зміни у структурі навчальної діяльності, яка стає більш досконалою і розгорнутою".
Доведемо правомірність цього положення стосовно організації навчального процесу з іноземної мови у старшій школі. Почнемо з ігрової мотивації.
Ігрова мотивація – це система спонукальних причин, які стимулюють потреби старшого школяра у грі. Ці потреби цілком закономірні. Адже старші класи є стиком двох психологічних домінант: ігрової діяльності та навчальної (ігри та учіння, за словами Д.Б.Ельконіна). При цьому гра, як показує узагальнення позитивного педагогічного досвіду, має практично невичерпні можливості, щоб зробити процес раннього навчання іноземної мови у школі цікавим, інтенсивним і результативним. Дійсно, спостереження свідчать: настанова на гру, яка відповідає віковим інтересам дітей, викликає у них позитивний настрій і стимулює готовність до іншомовної діяльності як до засобу проведення гри. В учнів активізуються уява, фантазія, процеси мислення, робота пам'яті, пізнавальна і комунікативна ініціатива, посилюється самостійність. Гра дозволяє надавати комунікативної цінності практично будь-якій мовній одиниці. Вона сприяє орієнтації учнів у новому мовному матеріалі, а також у процесі мовленнєвої взаємодії. Подання серйозних навчальних завдань у початкових класах у доступній, привабливій і розважальній ігровій формі зумовлює мимовільний характер засвоєння мовного матеріалу і стереотипів мовленнєвої поведінки у типових ситуаціях іншомовного спілкування. Застосування ігрових вправ звільняє урок від зайвого академізму і зберігає на ньому атмосферу дитинства, що є, на думку психологів і дидактів, одним із найважливіших чинників гармонійного розвитку дитини: психічного, фізичного, духовного.