Сторінка
5

Музична педагогіка угорського композитора Б. Бартока

В 1903 році Барток концертував із сольною фортепіанною програмою в декількох містах Угорщини і за кордоном; програма ця складалася з сонати Шумана, якою Б. Барток розпочинав свій виступ, трьох творів Шопена (Ноктюрна ор.27, № 1, Етюда ор. 10, № 12 і Балади); після цих творів молодий артист грав два своїх, які написав в 1903 році: Фантазію і Етюд для лівої руки. Далі йшли Експромт Шуберта, Концертний етюд Паганіні-Ліста і Вальс Сен-Санса. В кінці виконувалась "Іспанська рапсодія" Ф. Ліста. Про гру Б. Бартока писав критик берлінської газети: "яскрава особистість. Гра його виявляє ту стриманість, без якої будь-яка гра залишається всього лише грою".

В 1905 році Б. Барток брав участь у конкурсі на приз імені Рубінштейна в Парижі. Тут він виступив у подвійній якості - як композитор і як піаніст. Серед інших творів Б, Барток грав і свою Рапсодію ор.1 для фортепіано з оркестром, однак премії не був удостоєний. Поразка на конкурсі була поштовхом до того, що виконавство поступово почало поступатися місцем композиції й відходити на другий план. Цьому посприяла і низка інших обставин: невдовзі в житті Б. Бартока настав період збирання і поглибленого вивчення народної музики Угорщини та інших країн, а з 1907 року починається педагогічна діяльність Б. Бартока.

В молоді роки Б, Барток був шанувальником романтичних ідеалів музики минулого століття. Вони змінювалися новими уподобаннями творчості Р. Штрауса, пізніше - К. Дебюссі. Однак захоплення і пошана перед творчістю Ф. Ліста залишилась на все життя.

В юнацькому віці Б. Барток грав особливо багато лістовських творів. Це були: соната Ь-то11, "Пляски смерті", "Мефісто-вальс", "Похоронний хід", Варіації на тему Баха.

Лістовський вплив дуже відчувається і в ранніх творах угорського композитора (Рапсодія ор.1 для фортепіано з оркестром та ін.).

Однак в наступні роки композиторська і виконавська творчість Б, Бартока зазнала еволюції. Це було пов'язано з напруженими пошуками свого стилю, поглибленим вивченням фольклору, відкриттям мистецтва Дебюссі.

Лінії нових репертуарних пошуків линули у Б, Бартока в далеке минуле, в галузь старовинної музики, переважно добахівської епохи і в сучасність, представлену в його програмах головним чином композиторами французької (К. Дебюссі) і молодої угорської шкіл.

Вершина творчого розвитку Б. Бартока, блискучий розквіт його майстерності, який був відзначений у 20 - 30-х роках створенням дійсних шедеврів (Соната для фортепіано - 1926; цикл "На вільному повітрі", Перший і Другий фортепіанні концерти, Соната для двох фортепіано і ударних, Музика для струнних, ударних і челести та ін.) співпадає і з періодом найбільш інтенсивної його концертно-виконавської діяльності. В цей час остаточно сформувався піаністичний стиль Б, Бартока, "устоявся" його репертуар і виявилися риси єднання стилістичної еволюції Б, Бартока як композитора і піаніста.

На перший план тут виступає дійсно напружений динамізм - одна з ведучих якостей мистецтва Б, Бартока, однаково притаманний його творчості і виконавству. Будучи виразником глибокої сутності художнього темпераменту й музичного мислення угорського майстра, цей динамізм концентрує в єдиному захоплюючому комплексі низку важливих властивостей композиторського і піаністичного стилю Б, Бартока. Тут потрібно згадати, насамперед, значну активізацію метроритмічної сфери, підвищення її ролі часто до рівня першоосновного елемента музичної мови, а також загострення ладогармонічної і темброво-колористичної характеристики звучання, потяг до незвичних сонористичних ефектів, що пов'язані часто з оберненням до ударних інструментів оркестру і з ударною трактовкою фортепіано.

Концертна діяльність Б, Бартока продовжувалась до останніх років його життя. За все своє концертне життя угорський музикант дав декілька сотен концертних виступів. Б, Барток гастролював у Франції, Німеччині, Англії, Швейцарії, Голландії, Скандинавських країнах, Сполучених Штатах Америки, Радянському Союзі, багато разів виступав в концертах з видатними диригентами (П'єром Монте, В. Фуртвенглером, В. Менгельбергом, С. Кусевицьким, Ф. Рейнером, А. Веберном, Г. Вудот, Е. Ансерж та ін.), брав участь у багаточисленних камерних концертах.

Останній концертний виступ Б, Бартока відбувся в 1943 році.

Бела Барток був композитором-піаністом. У виконанні ним особистих творів, а також музики інших авторів, виступала на перший план творча воля.

В його інтерпретаціях була велика повага до авторського задуму. В мистецтві Бартока-інтерпретатора, як і в концепціях його творів був потяг до розмірності цілого і частин, завершенності композиції. Цей архітектонічний тип мислення угорського музиканта не виключав його турботи про кожну інтонацію, фразу. Виконання Б, Бартока захоплювало слухачів своїм натхненням і незвичною інтенсивністю творчості. Твір начебто народжувався під пальцями піаніста.

Напружений динамізм часового, процесуального формотворення вносив у гру Б, Бартока внутрішнє пристрасне палання. Без цього динамізму, який пронизує мислення Б, Бартока, його "воля до форми" могла б привести до застиглої злагодженості, споглядальному милуванню досконалих пропорцій.

Ритмічну сторону гри Б. Бартока визначали дві характерні особливості: у рухливій динамічній музиці - пружка-ритмічна пульсація, яка народжувала враження величезного вольового натиску; в спокійній і ліричній музиці - своєрідне rubato нагадувало вільний плин поетичної мови. Обидві особливості закарбували в собі риси національної фольклорної традиції з її типовим темпоритмічним контрастом чіткої пружкої танцювальності tempo qiusto і пісенно - речитативної манери parlando, rubato.

З роками, в музиці угорського музиканта посилювалось ритмічне начало. Це приводило до загострення імпульсивно-вольового ритмічного тонусу в його грі. Цей ритмічний стиль сформував характерний для Бартока напружено-"атакуючий" піанізм, якому були чужі плавні, гнучкі рухи.

Собольчі згадував, що постать Бартока-піаніста за роялем нагадувала звички пантери - в його кидках, атаках було щось хижацьке і жахливе.

Для піаністичного стилю був характерний динамізм і ударні прийоми звуковідтворення. В свій час "ударність" рахували майже головною відмінною відзнакою бартокського піанізму. Однак, головним для Б, Бартока було розкриття тембрової якості інструмента. Його виконання було насичене багатством тембрових фарб і градацій туше. Блискуча майстерність Бартока-піаніста мала великий вплив на його викладацьку діяльність. Улюбленим методом роботи з учнями в угорського композитора був показ на інструменті. Маючи блискучу пам'ять і чудове знання фортепіанної літератури, Б, Барток вільно грав напам'ять всі твори, які вивчалися його учнями. Про уроки Б, Бартока згадує Л. Хернаді: "Показувати на фортепіано він міг без втоми. При потребі він був здатен по 10 разів програвати одну й ту ж фразу. Інколи він присвячував 10 хвилин одному або двом тактам" [16].