Сторінка
2

Музична педагогіка угорського композитора Б. Бартока

Угорський композитор, на відміну від інших своїх сучасників, не залишив ні розвинутих естетичних декларацій, ні детально сформованих рекомендацій. Він був надто стриманим у викладі своїх творчих принципів і залишався супротивником багатослівного теоретизування. Під час бесіди з Дені Діллє, що була опублікована у бельгійському журналі "8ігепе" він сказав: "Я повинен визнати, що вся моя музика є, в першу чергу, справою почуття й інстинкту. Не питайте мене, чому я написав так або інакше. На все можна дати лише одну відповідь: як я відчував, так і писав. Нехай говорить за себе сама музика. Надіюсь, вона настільки ясна і міцна, що зможе за себе постояти".

Однак, безумовно, угорський музикант володів певною системою поглядів і переконань, які були їм вистраждані протягом всього життя. Він наполегливо відстоював їх як у творчості, так і в суспільному житті. Якщо зібрати докупи висловлювання Б, Бартока в коротких нотатках, в передмові до нотних видань і науково-фольклористичних праць, в листах до друзів можна уявити позицію художника-гуманіста, який слугує своїм мистецтвом справі миру і прогресу.

Все життя він звертався до величезної аудиторії сучасників й успіх його музики в різних частинах світу надавали йому щирої радості. Окремі відхилення композитора в сторону складного експериментаторства і форм, які важко сприймаються були, як правило, свідоцтвом душевної кризи, часової втрати того щасливого почуття "кругової поруки людства" (О. Блок), яке складає ознаку всякого достеменно великого мистецтва. Барток не раз виступав на захист високої простоти музичного мистецтва, супроти нагромадження складностей, яке викликане безкінечною погонею за зовнішньою новизною. Претензійній вимозі кореневої революції всіх традиційних засобів виразності він протиставляє ідею художньої еволюції, постійного удосконалення музичних форм. Нове на основі розумного розвитку і оновлення старого - такий його основний естетичний принцип.

Ще в молодості Б. Барток поставив перед собою завдання створення нового національного стилю. Підґрунтям його творчості була улюблена музикантом угорська селянська пісня.

Проте, творча допитливість угорського майстра вийшла за межі національного музичного фольклору. Б, Барток знаходив джерело натхнення в румунських, словацьких, болгарських, південнослов'янських, українських, російських, турецьких, арабських, негритянських народних мелодіях. Так проявилась широта його інтернаціональних поглядів. Він писав одному з своїх румунських друзів Оставіану Беу, від 10 січня 1931 р.: "Моєю керівною ідеєю, яку я, з тих пір як став композитором, досконало розумію, є ідея братства народів, братства їх, всупереч всім війнам і розбрату. Цій ідеї я прагну по мірі сил служити в музиці, тому я не намагаюсь звільнитися ні від яких впливів, що походили від словацького, румунського, арабського або будь-якого іншого джерела. Аби це джерело було чистим, свіжим і здоровим.

Присутність у творах Б, Бартока стількох багатонаціональних інтонацій ніяк не зменшує національної характерності музики Б, Бартока, в якій постійно відчувається міцні зв'язки з угорською культурою. Головним для угорського музиканта завжди залишався принцип народності в широкому розумінні слова. З цього приводу писав К. Шимановський в 1925 р., що по відношенню до Бартока "мова йде не тільки з приводу народності в її етнографічно-живописному значенні, такій відмінній в різних країнах Європи, з огляду її різного культурного рівня. В нашому розумінні народність виразно проявляє глибинні первісні риси даної нації у сфері естетичних вражень". І далі він уточнює свою думку: "потрібно вміти, звільнившись від впливу відвертої екзотики, прислухатись до вічного биття "серця нації" й відтворити у формі досконалого, загальнозрозумілого художнього витвору те, що з'являється в народі як самобутня, така творча сила, що не піддається ніякій дисципліні".

Займаючись обробкою народних мелодій, все ж, Б, Барток ніколи не був композитором-фольклористом у повному і точному розумінні цього слова. В народній музиці він шукав оновлюючі ідеї і стимули, які допомагають формуванню індивідуальності його стилю.З. Кодай говорив, що Б, Барток проникався духом народних мелодій й без всіляких теоретичних приписувань додержувався вірного творчого інстинкту.

Визнання великої ролі народної творчості у формуванні мови і стилю сучасної музики - це основа естетичних поглядів Б, Бартока і його мистецтва взагалі. В цьому виявився його міцний зв'язок з класичними традиціями.

Б, Барток, стверджуючи свій стиль, наполегливо розвивав і оновлював класичні традиції. Він звертався до спадщини великих класиків минулого - Баха, Бетховена, старих італійських поліфоністів, намагаючись підкреслити в них стимули для творчого новаторства. З композиторів найбільш близьких епох його особливо привертали Ференц Ліст, який заклав підвалини угорської школи, і Клод Дебюссі, який відкрив шляхи до широкого оновлення виразних ресурсів музики XX століття. У своїй бесіді з французьким музикознавцем Сержем Моро (1939) Б, Барток назвав імена трьох класиків, які відіграли найбільш значущу роль у формуванні нової угорської школи XX ст. - Бах, Бетховен, Дебюссі: "Дебюссі знову розкрив всім музикантам сутність акорду; він мав таке ж значення, як і Бетховен, який вказав нам шлях до розвитку форми, і як Бах, який відкрив перед нами вищу мудрість контрапункту. Я ставлю тепер питання, чи можна з'єднати традиції трьох цих класиків в певний синтез і оживити їх для сучасності". Здавалось би, свідоме повернення до прийомів бахівської і добахівської поліфонії, що дуже розповсюджене в європейській музиці міжвоєнного двадцятиліття, дозволяє віднести Бартока до "неокласичного" напрямку розповсюдженого в ті роки. Однак, це було б вірно лиш частково. Сприймаючи окремі принципи й технічні засоби старої поліфонії, він майже ніде не стилізує "під Баха", не відтворює інтонаційний стрій, мелос і ритм бахівської музики.

Б. Барток нерідко поєднує традиційну поліфонічну техніку з ладово-інтонаційним матеріалом, який почерпав у старому угорському фольклорі. Важливо відмітити, що угорський майстер, допитливо вивчав спадщину майстрів минулого, особливо цікавився їх творами, пов'язаними з національним фольклором. Його увагу привертали обробки німецьких хоралів у музиці Баха, узагальнення австрійської і слов'янської побутової пісенності в Пасторальній симфонії Бетховена, втілення народно-танцювального тематизму у романтиків (полонези Ф. Шопена, рапсодії Ф. Ліста), використання пентатонних і діатонічних ладів у п'єсах Дебюссі. Він з цікавістю відмічає "південнослов'янський танцювальний характер" головної партії першої частини Пасторальної симфонії: "Бетховен, мабуть, чув цей наспів від волинщиків, скоріше за все в Західній Угорщині. У всякому разі восьмиразове остинатне повторювання одного такту звучить так само, як зачин музики, яка виконується на волинц. Зрозуміло, бетховенські традиції не обмежувались для Бели Бартока зазначеними фольклорними зв'язками. З юних років він обожнював у Бетховені величного мислителя, творця неперевершених форм тематичного розвитку.