Сторінка
13
Безумовно, не ці композиції визначають інтонаційну сферу циклу. Зовсім інший тип інтонаційного мислення відрізняє "Мікрокосмос" від попередніх педагогічних опусів. Його тенденціями є лаконізм мелодичної лінії, тяжіння до графічності, геометричної симетрії інтонації. З цими тенденціями змінювався й характер авторських ремарок - артикуляційних, агогічних, динамічних. Зникають такі типові для попереднього стилю фортепіанного інтонування мілкі штрихи і нюанси, детальні позначення. Авторські вказівки вже не коментують кожну інтонаційну миттєвість, вони сприяють виявленню більш великих, внутрішньо цілісних мелодичних побудов.
Проблеми інтонаційного виховання в циклі "Мікрокосмос" додають такі, які мали місце в попередніх педагогічних опусах. Об'єднуючи в циклі специфічно інструментальні композиції і обробки народних пісень, які розраховані як для співу, так і для виконання на фортепіано, угорський майстер намагався зберегти зв'язок між ранніми педагогічними опусами й колом нових інтонаційних проблем. Принципи інструментального інтонування, що виросли з пісенної фрази, які набирають силу в даному циклі, є результатом синтезуючих тенденцій останнього опуса педагогічної серії Б. Бартока.
Роль ритмічних проблем набуває першорядного значення в "Мікрокосмосі". Цикл є енциклопедією засобів і прийомів ритмічної техніки Б, Бартока. Дуже багато з них або безпосередньо пов'язані з народними ритмами, так або інакше перетворюють своєрідність ритміки різних народів. Синкопи, складна гра акцентів, метрична перемінність, змішані розміри, незвичне групування долей, деякі специфічно Бартокські прийоми ритмічного варіювання і розвитку є засобами ритмічної напруженості в музиці композитора.
Найважливішим елементом Бартокської ритмічної техніки є акцент, особливо синкопований. Уже в 1-ому зошиті "Мікрокосмосу" на тлі переважаючого спокійного чергування рівномірних чвертей з'являються прості зразки "акцентної ритміки" (термін В. Холопової), синкопованих малюнків. У другому зошиті по мірі оживлення темпоритму синкопи і акценти починають грати все більш значну роль, як засоби динамізації ритмічного життя. Достатньо важкими зразками є п'єси "нерегулярно-акцентної" ритміки" (В. Холопова), які дуже активізують ритмічне сприйняття виконавця. Складні акцентно-синкопічні перебої в двоголосному каноні створюють тут вже значне метроритмічне напруження. Далі лінія п'єс "Мікрокосмосу", в яких гра синкоп і акцентів гостро взаємодіє з рівномірною ритмічною пульсацією, безперервно розвивається і ускладнюється. Такі п'єси потребують від учня доброї реакції, контролю, зібраності.
Потрібно відмітити, що така акцентно-синкопована ритміка підкреслює той або інший образ. Синкопи звучать по-різному. Одні - гострі, начебто підганяють рух, інші - гальмуючі, треті - повітряно-легкі, четверті - незграбні тощо.
Великий інтерес викликають різного роду змішані розміри. Не випадково звертається до них і Б. Барток. Композитор прагне до оновлення ритмічного строю в болгарських ритмах, "Румунських коліндах" (різдвяних піснях), багатих асиметричними ритмічними малюнками. Змішані розміри композитор використовує і в інших своїх творах. Перемінність розміру - ще одне улюблене угорським майстром підвищення ритмічного тонуса. Перемінність обозначає порушення симетрії усередині більш масштабних побудов. Це - начало, яке йде з народної музики. Фактором організуючого начала тут є рівномірна пульсація однорідних долей. Метричний акцент, відмічаючи різні у часовому протязі ділянки, безперервно стимулює рух, протидіючи виникненню метричної і структурної інерцій.
Найбільш складними є п'єси з останніх зошитів "Мікрокосмосу". В них об'єднані охарактеризовані прийоми і засоби ритмічної техніки Б. Бартока, які вражають багатством ритмічної фантазії.
Ритмічний стиль Б. Бартока - є суттєвим виховним фактором учня. Бартокський ритм формує внутрішню активність і дає ту здорову, пружку життєву силу, яка характерна народній ритміці, розширює сприйняття в цій галузі.
Важливою лінією, що проходить через "Мікрокосмос", є поліфонічне виховання. Фактично цикл являє собою прогресивну школу поліфонічного мислення. 1-й зошит починається з простих прийомів: прямих імітацій і імітацій в протирусі, контрапунктичних перестановок голосів, канонів. Постійно ускладнюючи і збагачуючи цю лінію циклу угорський майстер завершує його складною хроматичною інвенцією № 145 з 4-го зошита.
Велика виховна роль належить імітаційній поліфонії. Логічність імітаційних форм, їх структурна наглядність дають навички аналізу, вміння слідкувати за розвитком композиції, порівнювати вихідні і довільні побудови.
Імітаційному двоголоссю присвячена вже друга половина 1-го зошита. Автор розкриває основи імітаційної техніки на простих прикладах: почергове проведення в двох голосах уривків теми, імітація з перестановкою голосів, імітації канонічні і в дзеркальному оберненні. Поряд зі суворими імітаційними формами зустрічаються композиції, де вільно використовуються елементи імітаційного двоголосся в поєднанні з мотивно-варіантним розвитком мелодії.
В 2-му зошиті поліфонія стає вже невід'ємним компонентом мови "Мікрокосмосу", його образом мислення. Більше половини п'єс мають - поліфонічну побудову. Продовжується лінія розвитку імітаційної поліфонії, виникає вільна контрапунктична тканина з використанням різних варійованих імітацій.
Велика кількість мініатюр 2-го зошита і наступних зошитів написано за дзеркально-симетричним зразком. Говорячи своєю ладо-гармонічною мовою, Б. Барток опирається на такі композиційні принципи бахівських прелюдій, як додаткова ритміка, приховані лінії голосоведіння, концентрація гармонії в поліфонічних пластах, дзеркальні відображення.
Форму інвенції Б. Барток доповнює хроматичними зразками. Хроматика створює гостроту і напруженість. Задумавши свій цикл, як своєрідну історичну паралель бахівським клавірним педагогічним циклам, автор "Мікрокосмосу" продовжує здійснювати ідею у сфері сучасної музичної мови. До того ж він доповнює форму інвенції хроматизмами, які створюють гостроту і напруженість.
Поряд з імітаційною поліфонією в циклі зустрічається поліфонія підголоскова, контрастна - як в поєднанні з імітаційно варіантним принципом розвитку, так і в чистому вигляді. Особливі випадки поєднання контрастних мелодичних ліній уявляють поліладові і політональні композиції; тут самостійність кожного голосу або пласта підкреслена ладовим або тональним контрастом. В п'єсі "Схрещені руки" контрастне розшарування звукоряду не два пентахорди ускладнено прийомом перехрещування рук. Ця складна п'єса добре тренує слухомоторну координацію, незалежність рук і їх пальців, при максимальній участі створення в руховому процесі.
Контрапункт майже завжди опиняється в центрі комплексу засобів композиторської техніки Б, Бартока. Часто нерозривно пов'язані між собою поліфонічні прийоми і метроритмічна техніка майстра. Вони в сполученні здійснюють рух звукової матерії, обумовлюють таку характерну для Б. Бартока неперервність пульсації.