Сторінка
1

Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти

Освіта та здоровий спосіб життя в ХХІ ст. повинні домінувати серед важливих факторів створення безпечного життя кожної людини. Роль і значення культури здорового способу життя як основи якості життя молоді у вихованні нової генерації громадян обумовлена, насамперед, потребами збереження здоров’я людини як найвищої суспільної цінності, а також визначається загрозливою тенденцією швидкого погіршення стану здоров’я населення України, зокрема здоров’я молодого покоління. Ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності молоді, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими.

Актуальність досліджуваної проблеми зростає в рамках проголошення Національною доктриною розвитку освіти XXI ст. пріоритетними напрямками: збереження та зміцнення здоров’я учнівської молоді; формування свідомої мотивації щодо здорового способу життя, навичок дбайливого ставлення до власного здоров’я та життя інших; уміння своєчасно приймати відповідальні рішення для запобігання шкідливим звичкам (палінню, вживанню алкоголю та наркотиків, раннім статевим стосункам тощо). Однак система освіти, що склалася, не достатньо зорієнтована на сприяння виконанню цієї програми. Ефективне розв’язання поставлених завдань вимагає вибору нових соціальних і педагогічних технологій, які б сприяли формуванню у молоді стійкої спрямованості на здоровий спосіб життя, виховували б у неї позитивні морально-ціннісні орієнтації. При цьому, навчально-виховні заходи мають спиратися на формування практичних умінь і навичок, сприятливих для здоров’я.

І нарешті, актуальність дослідження цієї теми зумовлена зростанням вимог середовища до молодої людини, а вона, в свою чергу, вимогливіша до власного фізичного, духовного і матеріального рівня розвитку, а також констатуванням того, що тільки здоровий може бути успішним, тільки здоровий здатний швидко просуватися кар’єрними сходами, тільки здоровий може народити здорове дитя, тільки здоровий здатний якісно і довго жити в умовах нового інформаційного високорозвиненого техногенного соціуму. Але далеко не в усіх людей присутня така мотивація до здорового способу життя, а тому дослідження особливостей цього процесу є завданням нагальним і актуальним. Розв’язання проблем формування здорового способу життя повинно стати підґрунтям сучасних наукових розробок та досліджень.

Слід зазначити, що проблема здоров’я носить глобальний характер і визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична, психологічна і педагогічна категорії. А тому зростає інтерес учених до вивчення теоретико-методологічних засад саме соціально-психологічного здоров’я населення, яке виражається в оптимальній здатності індивіда вступати в соціальні зв’язки, високій мотивації до здоров’язбереження, глибокій усвідомленості суспільної значущості здоров’язберігаючого виховання.

Аналіз напрямків формування культури здорового способу життя як основи майбутнього молоді постає як проблема невідкладна і практично значуща. Зарубіжні дослідження акцентують увагу на психологічній та психічній складових здоров’я (З.Фрейд, К. Юнг, Є. Еріксон, А. Адлер, Є. Фром, Р. Кеттела, Б. Скіннер, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.). Серед вітчизняних теоретиків у цьому руслі працювали: О. Алексєєв (настрій і здоров’я); В. Ананьєв (психологія здоров’я), М. Боришевський (психологія самоактивності та суб’єктного розвитку особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи); Л. Козак (структурно-інформаційна складова психічної компоненти здоров’я людини); М. Корольчук, В. Крайнюк, А. Косенко, Т. Кочергіна (психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я); Ю. Тарнавський (мистецтво бути здоровим); Д. Федотов (збереження психічного здоров’я); О. Хухлаєва (особливості психічного здоров’я студентів); О. Чебикін (проблема емоційної стійкості).

Формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в педагогічних, соціальних, психологічних та методичних наукових працях (М. Миколайський, Г. Юрах, М. Мицкан, Л. Сущенко, Д. Венедиктов, А. Чернух, Ю. Лисицин, С. Лапаєнко та ін.). У цих та інших наукових працях і знайшла своє відображення проблематика підготовки педагогів до формування здорового способу життя молодого покоління.

Однак, незважаючи на вагомий пласт наукової літератури, в останні роки науковці до цієї теми практично не зверталися, а тому проблему формування культури здорового способу життя в освітніх навчальних закладах не можна вважати дослідженою. Існує низка неопрацьованих питань: по-перше, потребує створення належних умов підготовки педагогів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоров’я населення України; по-друге, питання значення педагогічних технологій профілактики захворювання молоді у системі стратегічних завдань сучасної освіти та гуманітарної політики держави.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних основ педагогічних умов формування культури здорового способу життя молоді в освітніх навчальних закладах.

Для досягнення поставленої мети дослідження визначено такі основні завдання:

1. Здійснити аналіз монографічної, періодичної літератури, дисертаційних фондів та електронних джерел інформації, окреслити основні напрями подальших досліджень проблеми та уточнити суть, зміст та структуру здоров’язберігальних технологій.

2. Проаналізувати документальне супроводження впровадження здоров’язберігальних технологій.

3. Дослідити зарубіжний досвід здоров’язбережувальної діяльності.

4. Розглянути технологічні засади підготовки педагогів до використання здоров’язбережувальних технологій.

5. Обґрунтувати педагогічне забезпечення формування здорового способу життя.

Об’єкт дослідження – процес організації педагогічної діяльності в умовах впровадження здоров’язберігаючих технологій.

Предмет дослідження – здоров'язберігальні технології у навчально-виховному процесі закладу освіти.

У дослідженні використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналізу і синтезу – для характеристики теоретичних основ дослідження процесу еволюції здоров’язберігальних технологій; генетичний метод – для встановлення стадіальних відмінностей розвитку теорії здоров’язбереження; традиційний аналіз документів – для аналізу законодавчої бази стосовно впровадження здоров’язберігальних технологій в Україні.

Історія розвитку проблеми здоров’язбереження

Створення теоретичного фундаменту дослідження процесів формування здоров’язбережувальної компетенції педагогів актуалізує уточнення термінів і визначень, які є засадничими у галузі наукових сфер, дотичних до проблем здоров’я та підготовки людини до ведення здорового способу життя з метою здоров’язбереження. Суттєвою перешкодою становлення вітчизняної health education (освіти, спрямованої на здоров’ятворення, збереження здоров’я, формування культури здорового способу життя) виявилося неоднозначне трактування концептуальних основ інтегральної науки про здоров’я, яка зародилася на стику екології, біології, медицини, психології, педагогіки, фізичного виховання та інших. Наявність спільної науково-професійної мови значно полегшить взаємодію фахівців, котрі в освітній системі вищої школи знаходять підходи до взаєморозуміння та співробітництва в розвитку валеологічного світогляду молоді, формування у них життєвого пріоритету здоров’я, культури здорового способу життя. Кінцевою метою такої освіти має стати формування здоров’язберігаючої компетентності як невід’ємної складової професійної компетентності педагогів.