Сторінка
8
Найважливіша справа будь-якої школи – турбота про здоров`я учнів. Від здоров’я, гарного самопочуття і бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світосприйняття, розумовий розвиток, рівень навчальних досягнень, віра в свої сили. Навчання учнів здоровому способу життя повинне бути системним і сприяти гармонійному розвиткові психофізичних здібностей.
Керівники навчальних закладів, на яких покладена відповідальна місія, мають забезпечити системне управління створення і розвитку Школи сприяння здоров’ю в інтересах дітей та створення кращого світу для них, розбудову такого науково-освітнього, навчально-виховного об’єднання культури здоров’я, яке сприяло б збереженню та зміцненню здоров’я, як фізичного, духовного і соціального благополуччя, на засадах партнерства вчителів, учнів, батьків та громадськості.
Зарубіжний досвід здоров’язбережувальної діяльності
У зарубіжних країнах збереженню здоров’я учнів в умовах навчання приділяється значна увага. Традиційно широко використовуються гігієнічне навчання, програми первинної профілактики, спрямовані на запобігання ризикам. Особливо розповсюджені програми раціонального харчування, профілактики хвороб зубів, попередження травматизму на дорогах.
Найбільшу популярність мають підходи, які враховують останні дослідження щодо здоров’я як феномену із одночасно біологічною, соціальною та психічною сутністю. Сучасні програми зміцнення здоров’я в закордонних школах засновані на соціальній моделі здоров’я і найчастіше реалізовані у системі шкіл сприяння здоров’ю.
Перші спроби реалізації педагогічних підходів збереження здоров’я учнів здійснили у США, де на початку XX століття була створена трикомпонентна модель школи здоров’я. Така педагогічна модель здоров’язбереження об’єднувала: інструкції щодо здоров’я, включені у спеціальний навчальний курс (прообраз сучасних валеологічних освітніх програм); шкільну медичну службу здоров’я, що займалася профілактикою і корекцією здоров’я учнів; формування здорового фізичного і психологічного середовища освітньої установи, службу харчування. Ця модель, створена на початку минулого століття, діяла до 1980-х років і стала основою багатьох програм здоров’язбереження в різних країнах світу.
Як підкреслюють Д. Аленсворт і Л. Коулб (D. D. Allensworth, L. J. Kolbe), у 80-х роках XX століття відбулося значне розширення і ускладнення традиційної моделі школи здоров’я. Автори визначили вісім компонентів школи здоров’я: шкільна програма у галузі здоров’я; шкільна програма фізичного виховання учнів; шкільна медична служба (профілактика хвороб, надання невідкладної допомоги); служба харчування; служба здоров’я персоналу школи; психологічні, соціальні служби, а також структури соціального забезпечення, що базуються в школі; здорове фізичне і психологічне середовище в школі; залучення батьків і громадськості до діяльності зі зміцнення здоров’я учнів.
У США існують інші моделі сприяння здоров’ю дітей у процесі навчання. Г. Валас (Н. М. Wallace) описує модель Комплексної програми сприяння здоров’я в школі, яку Департамент здоров’я у штаті Іллінойс розвиває як частину довгострокового плану збереження здоров’я учнів. Іллінойська модель школи здоров’я включає шість елементів: керівництво, сприяння здоров’ю і освіта у сфері здоров’я, шкільна служба здоров’я, здорове середовище, інтеграція шкільних і соціальних програм, спеціалізовані служби для учнів зі спеціальними потребами. Особливими характеристиками цієї моделі є визначення керівництва як важливого елемента в координації й інтеграції інших складників; особлива увага звертається на задоволення потреб окремих груп учнів.
У 90-і роки ХХ століття ВООЗ спільно з Європейською комісією і Радою Європи розробили нову ініціативу щодо створення мережі шкіл, що сприяють зміцненню здоров’я учнів. Це – багатофакторний підхід, що охоплює такі напрями діяльності, як набуття знань і навичок у галузі охорони здоров’я на шкільних заняттях, зміна соціального і фізичного середовища в школах і розвиток зв’язків із суспільством загалом. Нині ця мережа охоплює понад 40 країн Європейського регіону. Д. Аленсворт (D. Allensworth) підкреслює, що, окрім європейського проекту, існують програми шкіл зміцнення здоров’я, які інвестуються ВООЗ, і на інших континентах. Цей проект спрямований на створення такої моделі освітньої установи, в якій учні можуть здобути освіту в повній відповідності з державним освітнім стандартом і реалізувати свої здібності, сформувати ціннісні орієнтації на здоровий спосіб життя.
Восьмикомпонентна модель комплексної програми у США і багатьох європейських країнах є найбільш популярною, проте існують інші підходи до обговорення зазначеної проблеми. Адже школа – тільки одна ділянка на широкому полі діяльності, що має відношення до здоров’я і освіти. У цю діяльність залучені різні фахівці в школі і поза нею. У моделі підкреслюється, що школа, суспільство, родина/друзі – це три важливі системи підтримки статусу здоров’я дітей і успіхів у навчанні. Також медіа-системи, що включають освітні електронні і друковані видання, відіграють важливу роль як частина соціальної системи у формуванні поведінки, спрямованої на здоров’я.
Відповідно до цієї моделі, перші кроки в створенні комплексної програми шкіл, орієнтованих на здоров’я, повинні бути спрямовані на встановлення соціальних зв’язків і забезпечення необхідних ресурсних витрат. Тоді подальші кроки приведуть до впровадження у школі служби здоров’я, педагогіки здоров’я і здорового шкільного середовища. Пріоритетне місце у моделі займає організація режиму навчання, формування цінностей у дітей, орієнтація на здоров’я, сім’ю, товариство, а також створення умов, за яких школа ставала б координатором суспільних програм щодо забезпечення здоров’я школярів.
Г. Валас (Н. М. Wallace) відзначає, що міжнародні моделі часто розглядають шкільні програми здоров’я як частину первинної системи охорони здоров’я, яка існує в певній країні. Хоча в кожній країні підходи до первинного збереження здоров’я можуть варіювати, проте шкільні програми здоров’я зазвичай включають компоненти превентивної, лікувальної й реабілітаційної служб. Іншою характерною ознакою в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, є серйозна співпраця шкільної медичної сестри або лікаря з іншими професіоналами у галузі здоров’я, що працюють у школах на повну або неповну ставку.
Дж. Драйфус (J. G. Dryfoos) вважає, що попередні визначення і моделі приходять до своєї кульмінації у школах повного обслуговування. Така школа є центром, в якому розташовані служби здоров’я, психічного здоров’я, соціальні і сімейні служби в єдиному комплексі. Конфігурація служб і ресурсів може варіювати у окремих містах і регіонах, проте ці служби повинні відповідати унікальним потребам кожної особистості у школі і громад.
Згідно з цією моделлю, школа повного обслуговування забезпечує кваліфіковану освіту для учнів, яка включає: індивідуальні інструкції, командне навчання, здоровий шкільний клімат, альтернативні форми навчання, залучення батьків і ефективну дисципліну. Школа і суспільні установи здійснюють комплексну освіту у галузі збереження здоров’я, набуття соціальних навичок і підготовки до «світу праці». Відмінною рисою цієї моделі є широкий спектр служб, забезпечених на базі школи соціальними установами.