Сторінка
5

Психолого-педагогічне застосування ігрових технологій у загальноосвітньому навчальному закладі

визначення місця гри та ігрових ситуацій в системі інших форм діяльності учнів на уроці;

доцільність використання ігрових прийомів на різних етапах уроку;

врахування дидактичної мети і рівня підготовки учнів при розробці методики проведення гри;

відповідність змісту ігрової діяльності вимогам розвиваючого навчання.

Дидактичні ігри вибудовуються на основі кількох різних (хоча і взаємопов’язаних ) елементів. Частіше за інші в сучасній школі використовуються :

моделювання реальності,

рольова діяльність,

ігрове змагання у відповідності з правилами гри,

певний (визначений) ігровий сюжет.

Загальним для всіх ігор, створених з урахуванням цих елементів, є включення до їхнього змісту практичних життєвих ситуацій.

У світовій практиці намітилась і міцніє тенденція на використання в класі найновіших електронних ігор на основі комп ’ютерної техніки та навчального телебачення. Деякі занадто гарячі прихильники електронних ігор стверджують, що найближчим часом вони зможуть докорінно змінити шкільну науку, бо запрограмувати в ігровій формі можна якщо не всю навчальну інформацію , то ,принаймні, більшу її частину.

Пізнавальна гра – метод навчання, що допомагає учневі самостійно орієнтуватися у мотивах вчинків дійової особи, обирати і втілювати зовнішні прояви її внутрішнього світу, прогнозувати педагогічний вплив.

Пізнавальні ігри сприяють створенню атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізацій, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

Ділова гра – діалог на професійному рівні, в якому відбуваються зіткнення різних думок, пропозицій, взаємна критика гіпотез, їх обґрунтування, що призводить до появи нових знань і уявлень.

Цей різновид гри забезпечує максимальну активність учнів, збуджує інтерес до самостійної роботи й потребує в ній, відповідальне ставлення до своїх обов’язків; надає можливість випробувати себе в незвичних ролях, поставити себе на місце іншої людини, вийти за межі звичної соціальної та особистісної поведінки.

Ефективність ділової гри забезпечується за умов: добровільності, відсутності тиску, створення і підтримка специфічної атмосфери гри; розвитку подій, динамічності; зв’язку ігрової та реальної діяльності; переходу від простих до складних ігрових форм.

Ділова гра передбачає: змалювання ігрового комплексу; деталізований опис об’єкта управління та уточнення умов його діяльності; виокремлення спонукальних факторів, які впливають на діяльність; визначення системи зворотних зв’язків під час гри. Її цінність полягає у колегіальності прийняття рішень. Публічний захист, аналіз та критика рішень викликає в учасників гри відчуття єдиного колективу та персональну відповідальність за свої дії.

Ділову гру формують такі етапи:

підготовка учнів до сприйняття змісту гри (інструктаж);

підготовка до участі у грі (комплектування груп, висування на вибір лідерів, розподіл ролей та знайомство з ними учасників, ознайомлення зі сценарієм, завданнями);

проведення гри;

рефлексія гри (аналіз та самоаналіз результатів гри, підведення підсумків).

Виокремлюють такі різновиди ділових ігор: мозкова атака, ринг, аукціон, конгрес, прес-конференція та ін .

Рольова гра – імпровізоване розігрування заданої ситуації.

Учасники не обговорюють ситуацію, а грають її. Рольові ігри передбачають лише наявність заданої комунікативної ситуації й відповідний зміст ролей і спрямовані на правильне орієнтування в екстремальних ситуаціях, гуманітаризацію міжособистісних стосунків, розвиток і корекцію пізнавальних, комунікативних, артистичних здібностей, особистісних рис, якостей учнів, їх самооцінки, саморегуляцію поведінки.

Інтерактивна гра – метод навчання , заснований на досвіді, отриманому в результаті спеціально організованої взаємодії учасників з метою зміни індивідуальної моделі поведінки.

Інтерактивність – не просто процес взаємного впливу об’єктів, а спеціально організована пізнавальна діяльність, що має яскраво виражену соціальну спрямованість.

Інтерактивні ігри різноманітні за освітніми цілями й завданнями, формами, ходом і передбачуваними результатами. Мають певні ознаки: наявність учасників, інтереси яких перетинаються; сформульованість правил гри , що сприяють однозначному розумінню меж допустимих дій учасників; наявність ясної мети, досягнення якої можливе шляхом здійснення визначених дій за встановленими правилами; можливість застосування учасниками різних моделей поведінки; групова рефлексія і підведення підсумків.

Основним навчальним завданням гри є створення умов для знаходження учасниками нового, значущого для них досвіду соціальної поведінки.

Результатом добре організованої й ефективно проведеної інтерактивної гри можуть бути зміни в сприйнятті учасників, інсайт (неочікуване розуміння наявної проблеми), що дає поштовх до негайного рішення або нового розуміння наявної проблеми. Виникненню такого нового розуміння сприяє занурення в процес взаємодії, що дає змогу досліджувати проблему з середини, «пропустити її через себе», здійснити аналіз власної поведінки, зробити необхідні висновки.

Інтерактивні ігри мають такі переваги: глибокий рівень засвоєння інформації (через переживання); вироблення вміння слухати й чути іншого; знання «пропускаються через себе» і до деяких висновків людина приходить сама або під час обговорення в групі; навчання відбувається через обмін досвідом або пасивне спостереження; взаємодія, активізація мислення; особистісне зростання;активність й участь кожного; можливість аналізу власних дій, відчуття нового досвіду; можливість обміну досвідом і міркуваннями; вироблення вміння співпрацювати, взаємодіяти тощо.

Недоліком інтерактивних ігор вважають: ризик зіткнення особистісних амбіцій і різних особливостей поведінки людини; можливість надмірного захоплення грою, невміння робити висновки; значна тривалість; ризик виникнення конфліктних ситуацій; відносно низька інформативна продуктивність.

Ігрова діяльність дітей: теоретичні основи й методика педагогічного керівнитства

Кожна людина по собі знає, що таке гра. Можна без перебільшення образно сказати, що гра є колисковою піснею людства. Якщо для дитини дошкільного та молодшого шкільного віку гра - улюблена діяльність, то гра для вчителя - знаряддя його педагогічної техніки, такий її інструмент, який дає максимальну користь дитини за умови його професійно виваженого використання. Цьому сприяє усвідомлення теоретичних основ ігрової діяльності, котрі почали розроблятися ХІХ-го століття в лоні психологічної науки.

За теоретичною концепцією К. Грооса, споконвічно гра спрямована на виявлення, зміцнення і розвиток нахилів індивіда, його адаптацію до життя у людському суспільстві. З погляду К. Грооса, об'єктивно гра - первинна стихійна школа, уявний хаос якої надає дитині можливість ознайомлення з традиційними формами поведінки людей, які її оточують. У цілеспрямованому педагогічному процесі, за словами К. Грооса, є два способи застосування гри: 1) вводити елементи гри у навчальне заняття; 2) використовувати вільну гру для загального розвитку дітей.