Сторінка
6

Психолого-педагогічне застосування ігрових технологій у загальноосвітньому навчальному закладі

Е. Еріксон привернув увагу педагогів до ролі гри у соціалізації особистості. За його ідеєю дитина прагне до відтворення у власному житті соціально зумовленої суми ролей, які є продуктом певної культури.

Теорія ігрової діяльності значно збагатилася концепцією гри А.Валлона. Він також вважав гру соціальною потребою дитини і необхідною умовою соціалізації дитячої особистості. Вчений започаткував два підходи до гри - гендерний та нацюнально-культурний.

У своїх працях не обійшов увагою гру вітчизняний учений І.О. Сікорський. Він відзначав, що гра, будучи тісно зв'язаною з функціонуванням емоційної сфери дитини, в онтогенезі з'являється раніше інших видів дитячої діяльності. Її збудником є почуття, а сама діяльність сприяє розумовому і соціальному прогресу особистості. Гра має значний впілив на розвиток інтелектуальної сфери завдяки опори цієї форми діяльності на моторику, оскільки дитина постійно діє, експериментує з предметами.

На сучасному етапі розвитку науки теорія ігрової діяльності поєднує в собі погляди вчених, які розробили культурно-історичний підхід до походження гри, розуміння її соціальної сутності та психологічного механізму системно-діяльнісного характеру. Таке розуміння гри започатковано відомими психологами XX століття Б. Г Ананьєвим, П. П. Блонським, Л. С. Виготським, Д. Б. Ельконіним, О. В. Запорожцем, В. В. Зеньківським, О. М. Леонтьєвим, С. Л. Рубінштейном, та ін.

За концепцією Л. С. Виготського, ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури. Вчений підкреслює, що вирішальну роль у виникненні і розвитку гри виконує спілкування дитини з дорослими та іншими дітьми, в процесі чого дитина оволодіває системою соціально вироблених знаків. Визначальною серед цих знаків є мова, під впливом якої біологічна істота "олюднюється", "вростає" у людську культуру.

На становлення теорії ігрової діяльності значний вплив справили праці Л. Рубінштейна. Вчений довів, що розвиток психіки, свідомості, поведінки дитини обумовлюється конкретними видами її діяльності - грою, навчанням, працею. З'ясовуючи природу гри, вчений однозначно класифікує її як осмислену діяльність, яка є виявом ставлення особистості до навколишньої дійсность.

З другої по третю чверть XX століття, коли категорія "діяльність" була виділена як провідна серед детермінант психічного розвитку дитини, плідно працювали в галузі розробки теорії ігрової діяльності О. М. Леонтьєв, О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Г. О. Люблінська та ін. вчені.

О.М. Леонтьєв глибше розробляє введене його попередником Л.С. Виготським поняття провідної діяльності, пов 'язуючи його з грою. О.М. Леонтьєв наголошував, то розвиток дитини залежить "не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка обумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях дитини на даній стадії її розвитку"

Центральним питанням теорії гри в концепції Д.Б. Ельконіна, яку вчений розробляв на матеріалі сюжетно-рольових ігор, є її історичне походження і соціально детермінований зміст.

Продовжуючи дослідження в галузі ігрової діяльності, Д.Б. Ельконін довів, що гру у її рольовій формі треба розуміти як засіб моделювання дитиною соціальних ставлень дорослих, тобто відтворення їх у новій, матеріальній формі і тим самим їх усвідомлення. Гра є важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини.

Д.Б. Ельконін підкреслював: ігрова діяльність ускладнюється й розвивається, свідченням тому є зміна її форм і видів, а нові форми ігрової діяльності засвоюються дітьми під керівництвом дорослих. Дитину необхідно навчити гратися - педагогічне керівництво ігровою діяльністю є умовою її поступального розвитку й ефективної реалізації розвивально-виховних функцій.

Гра - це своєрідна пізнавальна діяльність дитини соціально-культурного характеру, яка дозволяє їй привласнювати соціально-культурний досвід рідного народу і людства; гра - це така форма життєдіяльності дитини, об'єктивні властивості якої еквівалентні реалізації й актуалізації сутнісних потреб і можливостей особистості; гри має багатофакторний вплив на дитину, вона пов'язана з фізичним розвитком, удосконаленням психічної сфери, вихованням і навчанням, підготовкою підростаючого покоління до майбут­ньої трудової діяльності тощо; універсальність, всеосяжність гри сприяє гармоній­ному розвитку дитини. Ігрова діяльність є природним способом адаптації до умов шкільного життя.

Психологами неодноразово наголошено на необхідності педагогічного керівництва грою - під впливом раціонально організованої ігрової діяльності позитивні зміни дитячої особистості відбуваються ефективніше. Отже, ця проблема в педагогіці гри висувається на перший план.

Проблема керівництва ігровою діяльністю дітей прямо або опосередковано знайшла відображення у науковій спадщині видатних педагогів, які працювали в різних соціально-історичних умовах - С.Ф. Русової, К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, П.П. Блонського, В.К. Сороки-Росинського, Я.Ф. Чепіги, М.І. Демкова, А. С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та ін. Вагомим підґрунтям у розробці проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку є здобутки провідних фахівців дошкільної педагогіки ( Л. В. Артемова, Р. Й. Жуковська, Т. А. Маркова, Р. М. Римбург, П.Я. Михайленко, Г.П. Усова, П.Г. Саморукова та ін.), ідеї яких широко апробовані в практиці суспільного дошкільного виховання.

У XX столітті остаточно стверджується славлення до гри як до особливого педагогічного методу, який був створений суспільством для розвитку, навчання й виховання дітей: "у цьому плані вона є особливий педагогічний витвір, хоча її творцем були не окремі люди, а суспільство в цілому, а саме процес виникнення і розвитку гри був масовим і « природно-історичним».

Сучасна методика керівництва ігровою діяльністю має системну організацію бінарного характеру. Один її блок репрезентує діяльність дітей, інший - діяльність педагога.

Мал. Бінарна модель керівництва ігровою діяльністю дітей

Беззаперечною умовою методичного супроводу ігрової діяльності є, з одного боку, сприяння розгортанню активної й самостійної діяльності дітей, з іншого - добір системи педагогічних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється динамічна мобілізація всіх структурних компонентів ігрової діяльності на досягнення її позитивного результату.

У цілому ж, повноцінна методика керівництва ігровою діяльністю передбачає: забезпечення продуктивного функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності - мотиваційно-цільового, змістового, процесуально-операційного, контрольно-оцінного, результативного; стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів; створення розвивально-виховного ігрового середовища; реалізацію у процесі гри таких способів взаємодії педагога з дитиною, котрі є адекватними особливостям творчих ігор й ігор за готовими правилами.

Особливістю методики керівництва творчими іграми є залучення опосередкованих прийомів педагогічного впливу. Оскільки соціалізуюча функція творчих ігор реалізується в ігровій діяльності колективного характеру, то велика роль у забезпеченні ефективного виховання дітей у процесі цього виду гри належить організації колективних і довготривалих творчих ігор. Суттєвою особливістю ігор за правилами є вербально сформульовані вимоги до поведінки і дій їх учасників. Специфіка методики керівництва ними полягає в опорі педагога на заохочення дітей до виконання правил конкретної гри та контроль за їх дотриманням.