Сторінка
8

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

радість спілкування з однодумцями. Вона являє собою спосіб групового виховання й утворення;

орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, програючи їх неодноразово подумки;

психологічну стійкість. Гра виробляє активне відношення до життя й цілеспрямованість у виконанні поставленої мети;

право на помилку в процесі навчання, що, у свою чергу, дає можливість не допускати помилки в реальній практиці.

Ігрові методи є інтерактивними й інтегративними, оскільки містять у собі і елементи тренінгу, і розбір конкретних ситуацій, і дискусії - залежно від цілей гри.

У педагогічній літературі немає однозначно прийнятої класифікації навчальних ігор, але за типом процесів (характеристикам, часу проведення, формам і сферам моделювання, ролі ведучого гри, ступеня заданості ролей, формам вироблення рішення учасниками гри, системам оцінювання під час гри) ігри розділяють на три основні категорії:

ділові ігри (ігри-імітації);

рольові ігри (ігри-драматизації);

організаційно-діяльнісні ігри - ОДІ (їх варіанти: організаційно-розумові, моделюючі й проектні ігри).

На уроках освітньої галузі “Людина і світ” найбільш ефективним є використання рольових ігор.

У цих іграх відпрацьовуються тактика поведінки, дій, виконання функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення ігор з виконанням ролі розробляється модель ситуації - п'єса; між учасниками розподіляються ролі з “обов'язковим змістом”.

“Діловий театр”. Інсценується поведінка людини в певній ситуації. При цьому учень повинен мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ тієї або іншої особи, зрозуміти його дії, оцінити обстановку й знайти правильну лінію поведінки. Основне завдання методу інсценування - удосконалювати вміння орієнтуватися в різних ситуаціях, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, установлювати з ними контакти, впливати на їх інтереси, потреби й діяльність, не застосовуючи формальних атрибутів влади, наказу.

Психодрама й соціодрама. Вони досить близькі до “виконання ролей” й “ділового театру”. Це також театр, але вже соціально-психологічний, в якому відпрацьовується вміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати, змінювати стан іншої людини й здатність увійти з нею у продуктивний контакт.

На відміну від традиційних методів навчання ділова гра має певні переваги, що характеризують її як метод активного й інтерактивного навчання.

По-перше, модельовані суспільні відносини забезпечують залучення учня в ситуацію, яка імітується. Будучи суб'єктом соціальних відносин, він здобуває необхідні навички й уміння правильного розв'язання ситуацій, що сприяє інтенсивному розвитку свідомості.

По-друге, емоційно-творчий пошуковий характер діяльності учнів служить дидактичним засобом розвитку творчого (теоретичного й практичного) мислення, що виражається в здатності до аналізу ситуацій, постановки, рішення й обґрунтування суб'єктивно нових для них завдань; розвиває вміння ефективно взаємодіяти з партнером.

По-третє, ділова гра розкриває особистісний потенціал учня: кожен учень може оцінити свої власні можливості окремо й у спільній діяльності з іншими учнями. Ігровий метод дозволяє діагностувати не тільки здобуті на уроках освітньої галузі “Людина і світ” особисті якості учнів, але й типовий розвиток певних ситуацій. Подібні уроки стають своєрідною перевіркою прийомів і методів розв'язання ситуацій, викликають почуття задоволеності та впевненості в собі.

Слід зазначити, що ділову гру як інтерактивний метод навчання рекомендується використовувати лише в старших класах. Це зумовлено тим, що технологія проведення ділової гри передбачає практичну роботу з моделювання різних ситуацій. У широкому значенні під моделюванням розуміється заміна безпосереднього експериментування створенням і маніпулюванням об'єктами (макетами), що заміщають реальний об'єкт вивчення.

Ділова гра як метод містить у собі інші форми активного навчання. Наприклад, у процесі її підготовки й обговорення результатів використовують методи дискусії, аналізу конкретних ситуацій, дії за інструкцією тощо. Таким чином, на основі ділових ігор синтезуються різноманітні методи навчання, і при цьому ефект від використання названих прийомів у комплексі з ігровими засобами значно підвищується.

Спільна діяльність у діловій грі часто має характер рольової взаємодії, здійснюваного відповідно до запропонованими або прийнятими в ході самої гри правилами й нормами. У педагогіці будь-які ігри (ділові, рольові й ін.) пов'язані з певними правилами (умовами) для граючих. Рольова взаємодія в діловій грі робить її схожої на рольову гру.

Рольові ігри

Рольова гра як ігровий метод характеризується наявністю завдання або проблеми й розподілом ролей між учасниками для її рішення. Рольова гра (власне кажучи, гра-драматизація) — це процес, у якому учням пропонується “зіграти” іншу людину або “розіграти” певну проблемну ситуацію. Інакше кажучи, рольові ігри являють собою невеликі сценки спланованого або довільного характеру, що відбивають моделі життєвих ситуацій.

Роль і її прийняття є найбільш важливими складовими рольової гри. Виконання ролі являє собою точне, буквальне відтворення діяльності іншої людини (наприклад, учня, викладача, покупця, продавця тощо).

Прийняття ролі здійснюється на когнітивному, емоційному й поведінковому рівнях.

Згідно М. Форвергу, людина може приймати роль через:

- присвоєння зовнішніх рис поведінки;

- присвоєння норм поведінки;

- присвоєння соціальних завдань, передбачених роллю.

Оскільки в рольовій грі учень виконує роль конкретного персонажа, а не свою власну, він може вільно експериментувати й не боятися, що його поведінка буде виглядати нерозумною або неадекватною.

Ознакою, що відрізняє рольові ігри від ділових, є відсутність системи оцінювання під час гри. У рольових іграх дії гравців стимулюються самим ігровим комплексом, у який включаються елементи середовища, зовнішні по відношенню до об'єкту моделювання. Гравці самостійно аналізують сформовану в ході гри ситуацію, за рахунок чого досягається самоорганізація учнів.

Керівник рольової гри, як правило, не є безпосереднім учасником ігрового комплексу. Він - особа “за кадром”, завдання якого полягає в створенні й підтримці умов, що репрезентують об'єктивну реальність за допомогою опосередкованих ігрових методів: театральних персонажів, газетних публікацій, листів, конференцій тощо.

Рольові ігри безперервні. Це означає, що гра не переривається для обговорення. У рольовій грі немає процедурних засобів, що впливають на гравців, таких, як думка експертів або ведучого. Все це забезпечує певну природність і максимальну заглибленість учасників в ігровий процес. На відміну від інших ігор у рольовій грі залежно від її цілей рішення можуть прийматися і колективно, і індивідуально.

Емоційний ефект рольової гри будується на “проживанні” учнями нового досвіду в ігровій обстановці, на свого роду відкриттях, які робить людина, беручи участь у грі.

Ігрові дії пов'язані із цільовим аспектом гри. Ці дії можуть задаватися сценарієм, ведучим гри (вчителем), законодавчими чи нормативними документами, а можуть бути сформульовані (обрані) гравцями відповідно до власного бачення ситуації.