Сторінка
3
Кооперативна (групова) навчальна діяльність — це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання й може застосовуватися на різних етапах навчання.
До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, "Два — чотири — всі разом", "Карусель", роботу в малих групах, "Акваріум".
Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв'ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумок теми, що вивчається тощо.
До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це — обговорені їй проблеми у запільному колі (її застосовують з іншими технологіями): “Мікрофон” (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), незакінчені речення (поєднується з вправою “Мікрофон”), “Мозковий штурм” (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко, використовується для прийняття кількох рішень із конкретної проблеми), “Навчаючи — вчуся”, “Дерево рішень” та ін.
До технологій навчання в грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.
Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі — інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коригування й поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).
Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:
орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);
підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);
основна частина — проведення гри;
обговорення.
Технології навчання в дискусії — важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія — широке публічне обговорення спірного питання. Досвід використання дискусії у навчанні дає змогу сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:
проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв'язання, зокрема протилежні);
не слід висувати питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;
у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи того збігу обставин? Що могло статися, якби ? Чи були інші можливості, способи, дії?);
усі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;
учитель має виправляти помилки й неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;
усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: "Які факти свідчать на користь твоєї думки?", "Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?";
дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками.
Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. Такі технології досить цікаві для сучасної школи. До них відносять: “Метод ПРЕС”, “Обери позицію”, “Зміни позицію”, “Безперервна шкала думок”, “Дискусія”, “Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу”, “Дебати”. Так, наприклад, технологію “Метод ПРЕС” можна запропонувати до будь-якої проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:
— висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів: я вважаю, що);
— поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починаючи зі слів: оскільки);
— наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а також факти, що демонструють ваші докази (наприклад);
— узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи з слів: Отже. таким чином ).
На нашу думку, коли учні засвоять етапи ПРЕС методу, його можна використовувати на всіх уроках, оскільки це привчає учня до логічного висловлювання своєї думки.
Взаємодія вчителя й учня – цілісна соціально-психологічна система, яка складається з єдності перцептивного (співсмідомість), комунікативного (спілкування) та інтерактивного (співробітництво, співтворчість) компонентів, які взаємно обумовлюють один одного: вчитель може зрозуміти внутрішній світ учня спілкуючись із ним, довіра й відкритість у спілкування виникає за умови розуміння вчителем внутрішнього світу учня, результат співпраці та співтворчості залежить від передбачення емоційних реакцій іншої людини в конкретних ситуаціях.
Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами - навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету діяльності, об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, результати навчання. Під час такого спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здобутих результатів. Учні усвідомлюють, чого вони досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, уміють, як виражають своє емоційне ставлення до об'єкта навчання, як володіють оцінними судженнями, як збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності.
Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується (це обґрунтував видатний дидакт А. Хуторськой) на всіх його етапах.
На першому етапі учень, використовуючи способи зізнання, вивчає певний об'єкт дійсності, знаходить і створює знання про нього, конструює суб'єктивні образи об'єктів, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.
На другому етапі створюється, можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт з освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними продуктами людства в певній-галузі. З цією метою вчитель пропонує дітям на уроці різні форми й методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка тощо).