Сторінка
3
особову готовність (бажання зайняти нову соціальну позицію – позицію школяра);
соціально-психологічну готовність (сформованість у дитини відношення до вчителя як до дорослого, володіючого особливими соціальними функціями;
розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні відносини).
Е.А.Бугріменко, А.Л.Венгер, К.Н.Поліванова виділяють такі аспекти «готовності до школи, як довільність дій, уміння організовувати свою рухову активність, діяти відповідно до вказівок дорослого, аналізувати пропонований зразок, певний рівень розвитку мислення і мови, наявність бажання йти в школу.
І.В.Дубровіна, кажучи про відбір дітей в школу або доцільності відстрочення прийому в школу, обмежується визначенням початкового рівня функціональної готовності, або шкільної зрілості, тобто відповідність ступеня дозрівання певних мозкових структур, нервово-психічних функцій умовам і задачам шкільного навчання.
М.М.Безруких, С.П.Ефімова ,вважають, що готовність дитини до систематичного навчання в школі («шкільна зрілість») – це той рівень морфологічного, функціонального і психічного розвитку дитини, при якій вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не приведуть до порушення здоров'я дитини.
Ю.З.Гильбух визначає психологічну готовність через розумові здібності, такі, як розумова активність в її основних компонентах (розумової ініціативності і наполегливості – здібності доводити почату роботу до успішного завершення), короткочасна пам'ять, здатність здійснювати елементарні висновки, міркувати, словарний розвиток, рівень розвитку фонемного сприйняття («слуху»), наявність елементарних передумов до освіти, навику саморегуляції учбової діяльності.
Р.В.Овчарова визначає рівень готовності дитини до шкільного навчання через наступні компоненти: психологічну і соціальну готовність, розвиток шкільно-значущих психофізіологічних функцій, розвиток пізнавальної активності і стан здоров'я. Вводить параметри готовності до школи, такі, як планування (уміння організувати свою діяльність відповідно до мети), контроль (уміння зіставити результати своїх дій з поставленою за мету), мотивація навчання (прагнення знаходити приховані властивості предметів, закономірності у властивостях навколишнього світу і використовувати їх), рівень розвитку інтелекту.
Н.І.Гуткіна психологічну готовність до школи визначає через рівень розвитку наступних психічних сфер: мотиваційної, довільної, інтелектуальної і мовної. Під психологічною готовністю до шкільного навчання вона розглядає необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної учбової програми в умовах навчання в колективі однолітків. Рівень актуального розвитку повинен бути таким, щоб програма навчання потрапляла в «зону найближчого розвитку» дитини, що визначає той результат, якого дитина може досягти в співпраці з дорослою. Співпраця при цьому розуміється дуже широко: від навідного питання до прямого показу рішення задачі. Л.С.Виготській указував на те, що навчання плідне тільки в тому випадку, якщо воно потрапляє в «зону найближчого розвитку» дитини.
Н.В.Ніжегородцева, В.Д.Шадріков, кажучи про готовність до шкільного навчання, мають у вигляді такий рівень фізичного, психічного і соціального розвитку дитини, яка необхідна для успішного засвоєння шкільної програми без негативного впливу для його здоров'я. Їх поняття «готовності до навчання» включає: фізіологічну готовність, соціальну або особову готовність до навчання в школі. Психологічна готовність включає розвиток таких сфер: особово-мотиваційну і вольову сфери, елементарні системи узагальнених знань і уявлень, деякі учбові навики, здібності. Основним змістом поняття «психологічна готовність до навчання в школі» є «готовність до учбової діяльності» (навчанню).
А.Л.Венгер, Г.А.Цукерман помічають, що зараз при високій різноманітності підходів до навчання, орієнтуватися на загальні критерії готовності до школи неможливо, оскільки школи розрізняються і за програмами, і по методах навчання, і по віку початку навчання. Тому, такий рівень психічного розвитку повинен служити показником достатньої готовності дитини до школи залежить від особливостей самої школи. Не дивлячись на це, як і раніше залишаються незмінними ті компоненти структури готовності, ті параметри, по яких можна оцінити ступінь готовності дитини до школи, змінюються лише критерії, норми - необхідний рівень розвитку певних психологічних якостей, але не самі ці якості: розвиток наочний - образного мислення, розвиток довільності і організації дій, уміння орієнтуватися на вказівку вчителя.
Розглядаючи готовність до школи в контексті психічного розвитку ми бачимо, що загальні закономірності розвитку психіки в дитинстві виявляються і при аналізі шкільної готовності.
1. Згідно принципу функціональної єдності свідомості, сформульованого Л.С.Виготським [10], психіка дитини «в кожну вікову епоху є єдиним цілим, володіючим певною будовою». В основі розвитку психіки як цілого лежить перебудова функціональних зв'язків і відносин її компонентів, яка і визначає, кінець кінцем, зміну і розвиток кожної окремої психічної функції. Тому готовність до навчання в школі потрібно розглядати як цілісну структуру, розвиток якої обумовлюється якісними і кількісними змінами становлячих її учбово-важливих якостей і їх взаємозв'язків.
2. Встановлено, що психічний розвиток має нерівномірний і гетерохромный характер. До моменту надходження в школу одні компоненти структури готовності досягають достатньо високого рівня розвитку і є найзначущишими для успішності навчання. Інші знаходяться у стадії становлення, розвиваються в процесі засвоєння знань і можуть стати більш значущими на подальших етапах навчання.
3. Психічний розвиток дитини здійснюється через засвоєння суспільно-історичного досвіду (знань, умінь, навиків і загальних форм психічної діяльності) і виступає як умова успішності засвоєння шкільних знань і як його результат. Програма шкільного навчання припускає поступовий перехід від засвоєння простих знань, навиків і форм психічної діяльності до складніших. Відповідність початкового рівня психічного розвитку дитини вимогам школи (до початку навчання) є передумовою успішного засвоєння на першому етапі навчання, в цьому випадку ми говоримо про стартову готовність до навчання в школі. В процесі засвоєння програмного матеріалу відбувається якісна зміна психіки дитини, формуються нові механізми і способи учбової діяльності. Характер цих змін, ступінь їх відповідності цілям навчання визначатимуть готовність дитини до засвоєння знань на наступному етапі навчання. Це вторинна готовність до навчання.
4. На психічний розвиток дитини роблять вплив чинники соціального і біологічного характеру, своєрідне поєднання яких для кожної дитини визначає значну варіативність рівня вступаючих до школи дітей. Тому специфіка соціальної ситуації і особливості морфофункціонального розвитку повинні бути враховані при діагностиці і корекції шкільної готовності.
В пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає вельми високого рівня розвитку, що забезпечує вільне засвоєння шкільної учбової програми. Проте психологічна готовність до школи тільки цим не обмежується. Окрім розвинених пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам'яті і мови, мислення, в неї входять сформовані особові особливості, що включають інтереси, мотиви, здібності, риси вдачі дитини, а також якості, пов'язані з виконанням їм різних видів діяльності. До надходження в школу у дитини повинні бути достатньо розвинені самоконтроль, трудові уміння і навики, уміння спілкуватися з людьми, ролева поведінка. Для того, щоб дитина була практично готова до навчання і засвоєння знань, необхідно, щоб кожна з названих характеристик була у нього достатньо розвинена. Що це означає на практиці?