Сторінка
5

Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання

З такою метою павлиські вчителі завжди намагалися, щоб в ході трудової діяльності учнів змінювались умови, обставини - це доповнює замисел новими деталями, показує декілька способів досягнення мети. «Побільше простору для свідомої зміни обставин, для створення нових умов – цими педагогічними вимогами в більшій мірі визначається виховна цінність праці. Творчість починається тоді, коли в процесі праці народжуються нові ідеї, розвиваються замисли».

Також Василь Олександрович говорив, що особливо важливе виховання сумісної діяльності розуму і рук для засвоєння уміння охопити мислено складний процес праці, зрозуміти взаємозалежність ряду обставин і явищ. Широта думки залежить в першу чергу від того, наскільки тісно в одній особі об'єднується творець замислу і виконавець роботи, конструктор і майстер, який втілює конструкцію життя. Тому павлиські вчителі не допускали, щоб менш здібним і недостатню активним учням в технічних гуртках відводилась роль простих виконавців того, що придумують більш активні і здібні. Здібності формуються лише за тих умов, коли людина сама здійснює свій замисел.

Сухомлинський вважав, що дуже важливо, щоб у кожного учня на певному етапі його трудової діяльності виник замисел більшої чи меншої складності трудового процесу (виростити високий урожай, зробити діяльну модель машини і т.д.). Спочатку цей замисел має загальний характер, його деталі ще не мають чітких контурів. Потім в процесі роботи він набуває все більш ясні контури деталізується. Так, у замислі зробити діяльну модель на прикладі справжньої машини спочатку немає конкретних уявлень про деталі конструкції, є тільки уявлення про головні принципи побудови і дії. Уміння перенести конструктивні особливості справжньої машини на модель залежить від широти думки.

«Розум дитини на кінчиках її пальців», - підкреслював Сухомлинський. Чим більше впевненості і винахідливості в рухах дитячої руки, чим складніші ці рухи, тим більш творчою є ця дитина; чим краще вона володіє інструментом, тим спостережливішою, уважнішою, здібнішою є дитина. Іншими словами: чим більше майстерності в дитячій руці, тим розумніша дитина. Майстерність залежить від розумових і фізичних сил дитини. «Сили розуму міцніють по мірі того, як удосконалюється майстерність, але і майстерність черпає свої сили з розуму». В. Сухомлинський прагнув того, щоб пізнання оточуючого світу було активною взаємодією дитячих рук з оточуючим середовищем, щоб дитина спостерігала не тільки очима, але й руками, проявляла і розвивала свою допитливість не тільки запитаннями, а й працею. Природа не здатна сама по собі творити чудеса - розвивати природні сили дитини, виховувати її розум, збагачувати думки. Без активних зусиль, без праці не можна розкрити всі задатки природи.

Отже, що означає ідея: праця - основа всебічного гармонійного розвитку? За ідеями Сухомлинського в практичній роботі з дітьми та підлітками це означає, що трудова діяльність міцно пов'язана з інтелектуальним, моральним, естетичним, емоціональним, фізичним розвитком. Зв'язок навчання і праці не слід сприймати спрощено, як практичне закріплення, перевірку знань на практиці, отриманих на уроці. Знайти таку трудову діяльність, яка б розвивала розумові сили і здібності - одне із головних завдань розумового і трудового виховання.

Самоосвіта підлітків

Під цим поняттям Василь Олександрович Сухомлинський мав на увазі комплектування особистої бібліотеки та розумову працю вдома, на самоті.

Серед багатьох засобів виховання педагог особливо виділяв книгу. Думка про те, що дитина повинна багато читати, читати, думаючи, червоною ниткою проходить через усі його твори.

Сухомлинського турбувала розповсюджена в школах хвороба, яку він назвав безкнижність. Книга не ввійшла в життя учнів, не стала їх повсякденною духовною потребою.

«Дивно, що в багатьох школах є і майстерні, і робочі кімнати, і кабінет технічних засобів навчання, але немає головного – кімнати для читання, кімнати книги, - говорив Сухомлинський. - Я впевнений, що така кімната повинна бути одним із яскравих спалахів духовного життя юнацтва. Найважливіше освітнє і виховне завдання школи полягає в тому, щоб юнаки і дівчата знаходили найвищу насолоду в читанні».

Василь Олександрович говорив, що в своїй практичній роботі мав на увазі дві програми навчання: перша - це обов'язковий для заучування і зберігання в пам'яті матеріал, друга - позакласне читання, а також інші джерела інформації.

Чим складніший матеріал, який потрібно запам'ятати, тим значнішим повинен бути «інтелектуальний фон». Іншими словами, щоб краще запам'ятовувались формули, правила, висновки та інші узагальнення, учню потрібно прочитати, продумати багато матеріалу, який не потрібно запам'ятовувати. Читання повинно бути тісно пов'язане з навчанням. Якщо воно являє собою поглиблення фактів, явищ, предметів, що являються основою для узагальнень, що зберігаються в пам'яті, то таке читання сприяє запам'ятовуванню. На думку Василя Олександровича, таке читання і можна назвати створенням інтелектуального фону.

Сухомлинський стверджував, що по-справжньому захопленого книгою учня захоплюють знання. Якщо дитина закохана в книгу, навчання в школі для неї не тягар, а духовна потреба, вона не мислить свого життя без духовного збагачення.

Щоб читання художньої та науково-популярної літератури стало для учня духовною необхідністю, багато залежить від вчителя, його ерудиції, начитаності. Сухомлинський радив учителям не обмежуватися методичною літературою, а читати і наукову, і художню. На уроках він повинен заполонити учнів своїм розумом. Тоді в них з'явиться бажання прочитати книгу з розділу або теми, що вивчається.

«Ми пануємо над юними душами думкою і тільки думкою, - говорив Сухомлинський. - Наша думка запалює в наших учнів бажання вчитися. Наша думка пробуджує неподоланне тяжіння до книги» .

Саме через це Сухомлинський постійно стверджував, що сутність школи та педагогічної праці полягає в створенні атмосфери любові до книги, поваги до книги. І якщо в школі немає книг, які потрібні для всебічного розвитку особистості, для збагачення її духовного життя, або якщо книг не люблять і байдуже до них відносяться, то це ще не школа.

Василь Олександрович рекомендував учителям присвячувати години шкільних занять подорожам по безкрайньому морю книг. Також радив дбати про те, щоб у кожного учня була своя бібліотека. В Павлиській школі, коли батьки приводять дитину до школи, учитель рекомендує батьку та матері створювати для своєї дитини бібліотеку, пояснює, що це найбільше духовне багатство. На свято, на день народження нехай вони їй дарують книгу. Це повинно стати гарною традицією. На час закінчення початкової школи особиста бібліотека кожного вихованця налічувала не менше 150 книжок, а в окремих дітей - 400 - 500. Особливо дбали про дітей, що росли в складних сім'ях. їм книги дарували піонерська організація, батьківський комітет, директор.

Щоб виховати у дітей початкових класів інтерес до книги, любов до книги, в школі створена Кімната казки. Це звичайна класна кімната. Стіни в ній прикрашені картинами на сюжети популярних казок. В кімнаті на підлозі розісланий палас. На ньому сидять діти і слухають вчительку, яка читає або розповідає їм казку.