Сторінка
7

Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання

Розумовий розвиток учня багато в чому залежить від педагогічної майстерності і культури вчителя. Сухомлинський стверджував, що на уроці в сфері уваги педагога повинні бути не тільки власні думки про предмет, але і головне — учні: їх сприйняття, мислення, увага, активність розумової праці. І чим менше зосереджений учитель на власних думках про навчальний матеріал, тим ефективніша розумова праця учнів. А якщо увага вчителя звернена лише на власні думки, учні важко сприймають матеріал І навіть погано розуміють вчителя.

Учитель повинен знати в десять, в двадцять разів більше матеріалу, ніж буде викладено учням на уроці, тоді його промова народжується плавно, учні сприймають знання без напруження. Учитель в такому разі має можливість дивитися на учнів і по їх очам читати, зрозуміло їм чи не зрозуміло. Якщо є необхідність, він може швидко перебудуватися, додати нові факти.

«Педагогічна майстерність полягає не в тому, щоб передбачити всі деталі уроку, а в тому, щоб уміло й непомітно для учнів внести зміни відповідно до обставин. Хороший педагог, не знаючи в деталях, як розвиватиметься його урок, вміє піти тим єдино необхідним шляхом, який підказує логіка, закономірності мислення на самому уроці».

Василь Олександрович говорив, що особливо важливий такий підхід в розумовому вихованні підлітків.

Щоб задовольнити природну духовну потребу підлітків і юнаків в абстрагуванні, осмисленні фактів, Сухомлинський на уроках давав факти, а учнів спонукав їх узагальнювати. Готуючись до уроку, він думав над тим, як навчити своїх учнів узагальнювати, мислити. В змісті матеріалу він старався знайти підставу для роздумів і узагальнень.

Якщо у дитини не розвивається абстрактне мислення, їй потім важко буде навчатися, притупляться її здібності. Тому кожне поняття, твердження, закон не повинні запам'ятовуватися учнем без розуміння. Особливо це важко у підлітковому віці, коли мисляча матерія буває особливо пластичною, чутливою до абстрактного мислення. І як важливо, щоб в ці роки учень зустрів мудрого наставника розумової праці. Якщо на його шляху не зустрінеться такий учитель, говорив Сухомлинський, учень не навчиться по-справжньому мислити. Наприклад, на уроках історії Василь Олександрович, розповідаючи про конкретну державу, підводив учнів до узагальнення, що таке держава взагалі, її ознаки.

Досвід показав, що справжнє засвоєння навчального матеріалу відбувається тоді, коли учень відчуває, що знання - результат його розумових зусиль. Він здобуває їх в той же час знаходить сферу їх застосування, переходить від абстрактної істини до нових фактів.

У Павлиській школі вчителі намагалися проблемно викладати навчальний матеріал. Сам Сухомлинський на уроках історії, розповідаючи учням про події давніх часів, про середньовіччя і епоху Відродження, не говорив те, що учні могли пояснити самостійно за допомогою тих знань, що вони вже мають.

І ще одна важлива деталь. На уроках відводився спеціальний час для глибокого самостійного осмислення фактів. Це сприяє запам'ятовуванню навчального матеріалу. Це і с закріплення матеріалу. Воно не повинно зводитись до того, щоб відразу після розповіді вчитель викликав учнів і вони відповідали на його запитання. Відповідають у таких випадках найздібніші, а середні і слабкі потребують додаткового часу для дослідження, осмислення фактів. Потребують цього й здібні; якщо тривалий час їм усе легко дається, їх розумові здібності можуть притупитися. Проводячи таку роботу, павлиські вчителі не висували на перше місце мету - запам'ятати. Коли розумову енергію спрямовувати на те, щоб глибоко осмислити, відбувається мимовільне запам'ятовування. А якщо всі сили тривалий час спрямовувати на те, щоб завчити, притупляються розумові здібності.

Але цим вчитель не обмежується. Сухомлинський говорив, що закріплення знань не є етапом уроку, це тривалий процес, що включає спеціальні вправи, лабораторні заняття, інші види самостійної роботи. Застосування знань в різних формах - найважливіший, головний шлях їх виявлення, перевірки.

Розвиваючи розум дітей, Сухомлинський вчив їх самостійно поповнювати свої знання. Підліткам і юнакам він дав ряд порад, шо торкаються самодисципліни в розумовій праці.

Нерідко можна спостерігати таку картину: дитина спочатку навчалася гарно, засвоювала знання без особливих зусиль, а потім їй вчитися стає все важче. Запас набутих знань стає для неї ніби важкою ношею. Це пояснюється тим, що в процесі навчання утворюється розрив між оволодінням знаннями і розумовим вихованням. Деякі учителі лише перевантажують дитячу пам'ять, а не турбуються про розумове виховання, розвиток розумових здібностей.

Турбуючись про розумовий розвиток дітей, Сухомлинський водив дітей на природу: в ліс, поле, сад, на берег річки. Він любив повторювати: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму». Педагог вважав дуже важливим, щоб перші істини діти отримували із оточуючого світу т щоб дитину через світ природи вводили в світ суспільних відносин. «Школа під голубим небом», або, як її ще називали, «Школа радості» - справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі.

Павлиський учитель вважав, що серед природи народжуєтеся яскрава і жива думка, дитина мислить «образами». Це означає, що слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорож краплі води, дитина малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші ці картини, тим глибше обдумує вона закономірності природи.

В. Сухомлинський говорив, що якщо ізолювати малюка від природи, якщо примушувати його сприймати слово без зв'язку з наочними образами, то клітини мозку будуть швидко втомлюватися і малюк не оправиться з завданням, буде відставати.

Для розвитку дитячого розуму в Павлиській школі дітей вчать писати твори-мініатюри і складати казки. І першими творчими роботами, які складають діти в початкових класах, повинні бути саме казки про те, що дитина бачить, що її оточує, що вона переживає, що вона приймає близько до серця .

Щоб учень займався із захопленням, щоб постійно розвивати його розум, йому слід пояснити, що із навчального матеріалу потрібно твердо запам'ятати, для того щоб з допомогою цих знань він міг здобувати нові (формули, закони, правила, висновки); який навчальний матеріал слід просто зрозуміти; в чому потрібно просто розібратися, щоб осмислити і мати про цей матеріал уявлення.

Розумове виховання в широкому розумінні слова можливе лише за умови отримання дітьми міцних, свідомо засвоєних знань, елементарних істин науки, тобто тих азів, з яких починається навчання і без яких не можна досягти вершини знань. Сухомлинський підкреслював виключну важливість того, щоб на кожному етапі навчання учень твердо запам'ятовував те, що обов'язково потрібно запам'ятати. Особливо це обов'язково робити в початкових та середніх класах, щоб створити міцний фундамент знань.

В.О. Сухомлинський відзначив, що вже в початкових класах письмо учнів повинно бути напівавтоматичним, щоб розумові сили спрямувати не на процес письма, а на розуміння смислу тексту. Для цього необхідні вправи з техніки і темпу письма, а також списування в початкових класах не менше 1400 - 1500 сторінок у зошиті.