Сторінка
6

Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання

В Кімнаті казки зародився ляльковий театр і драматичний гурток. Сухомлинський тут читав дітям казки Андерсена, К. Ушинського, братів Грім, К. Чуковського, С. Маршака, «Пригоди Мюнхгаузена», «Подорож Гулівера», «Казку про царя Салтана», розповідь «Янко музикант». В Кімнаті казки у дітей народжувався інтерес до книги, виховувався розум, добрі людські почуття.

«Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. і не тільки пізнає, а відгукується на події і явища навколишнього світу, виявляє своє ставлення до добра і зла. З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість. Початковий етап ідейного виховання теж відбувається за допомогою казки. Діти розуміють ідею лише тоді, коли її втілено в яскраві образи».

Перше почуття любові до книги, яке пробуджує вчитель в початкових класах, розвивають потім вчителя в середніх та старших класах. Ця робота ведеться ціленаправленими зусиллями всіх учителів школи.

Для підлітків Сухомлинський створив Кімнату думки. Він подарував для цієї кімнати 360 цікавих книг для підлітків. Це була «Золота бібліотека отроцтва» - твори Сервантеса, Шекспіра, Гете, Шиллера, Марка Твена, Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Шевченка, Лесі Українки, Франка, тогочасних письменників.

В Кімнату думки приходили підлітки, щоб почитати книгу, подумати над нею, поговорити про книгу з товаришами, подискутувати.

Кімната думки стала осередком багатого інтелектуального та ідейного життя. Тут підлітки зустрічалися з розумною книгою. Кімнатою думки її назвали, щоб підкреслити духовну силу книги.

Щоб підліток гарно вчився, був вихованим, йому потрібно багато читати, нагадував Сухомлинський. «Справжнє читання - це читання, що захоплює розум і серце, пробуджує роздуми про світ і самого себе, примушує підлітка бачити себе і думати про власне майбутнє. Немає такого читання - людині загрожує духовна порожнеча. Ніщо не замінить книжки .

Підлітків потрібно навчити читати і читаючи пізнавати самих себе, вчити виховуватися книжкою й жити в світі книжок».

Сухомлинський вважав, що він не знайшов стежку до серця підлітка, якщо учень не зацікавився науковою книгою, якщо в Кімнаті думки у нього немає улюбленої полиці. Прочитавши декілька книг в Кімнаті думки, учень починає читати вдома. «Які книжки читає людина в роки отроцтва і ранньої юності, чим стала для неї книжка - від цього залежить її духовне багатство, усвідомлення й переживання мети життя. Від цього залежить і виховання поглядів, почуттів, ставлення молодої людини до свого обов'язку».

Отроцтво - період формування ідеалу. Дуже важливо, щоб в ці роки в серце кожного підлітка ввійшли образи людей, життя яких могло б стати для нього прикладом. Тому бажано, щоб в особистій бібліотеці учня були відомі твори вітчизняної та зарубіжної літератури.

Сухомлинський хотів, щоб всі підлітки знали дорогу до шафи з книгами про життя видатних людей - Кампанелли і Олександра Ульянова, Юліуса Фучика і Сергія Лазо, Януса Корчака і генерала Карбишева. Книги про таких людей, стверджував Василь Олександрович, — енциклопедія самовиховання підлітків.

Великий педагог старався, щоб у кожного підлітка була улюблена книга, яку він би читав і перечитував не тому, що прочитане потрібно згадати і розповісти потім учителю, а тому, що учня хвилює його власна доля.

«Ваш вихованець закінчує школу. Скільки в нього книжок в особистій бібліотеці? - запитував Сухомлинський. - Якщо на його полиці тільки шкільні підручники, які він передає молодшим товаришам, погано ви виховали його. Особиста бібліотека - це дзеркало й джерело духовної культури».

Як привити підліткам любов до читання? Перш за все в школі повинні добре, цікаво викладати літературу. Якщо вчитель зуміє розкрити перед учнями найтонші відтінки слів, щоб учня заполонила не тільки глибока думка, закладена в слові, але і його неповторна краса, тоді дитина потягнеться до книги.

Викладання літератури Сухомлинський порівнював з викладанням музики. Якщо на уроках лише вести розмову про музику, а музика не звучить, то ніякого музичного виховання не буде. Теж саме і на уроках літератури. Багато говорять на уроках про літературу, але немає літератури - немає живого слова, немає краси, хвилюючого почуття, яке б заполонило учня.

Дуже важлива педагогічна проблема - навчити учня читати. Уміти читати - це значить бути чутливим до змісту і краси слова, до його найтонших відтінків, нагадував Сухомлинський. Щоб виховати в учнів чутливість до змісту і краси слова, в початкових, середніх і старших класах в Павлиській школі вчителями проводились уроки художнього читання. Учні читали те, що подобалось і хвилювало їх. В школі працювало декілька літературно-творчих гуртків, де учні читали твори видатних письменників, свої вірші, розповіді. Щороку кожний клас проводив Свята книжки.

Сухомлинський своїм вихованцем вважав перш за все того, у кого зумів запалити на все життя непогасиме бажання читати та любов до книги.

«Самоосвіта якраз і являє собою єдність оволодіння знаннями на уроках і тієї самостійної інтелектуальної праці дома, над книжкою, в якій виражається тривалий процес становлення нахилів, здібностей, покликання.

Коли домашня навчальна праця зводиться лише до підготовки уроків, не може бути й мови про багатогранні розумові інтереси, про осмислений вибір життєвого шляху, про любов до книжки й знань».

Більшу частину домашньої праці павлиських учнів становило самостійне читання за особистим вибором і меншу частину - читання підручників, тобто розумова праця не зводилась лише до виконання домашніх завдань. В Павлиській школі всі діти навчалися тільки в першу зміну. Домашні завдання виконували переважно вранці, перед тим, як Іти до школи. Цю звичку їм прививали ще в молодших класах.

Отже, можна сказати, що Суомлинський велике значення у своїй системі розумового виховання приділяє формуванню й розвитку потреби в самоосвіті, а ця потреба народжується тільки на основі інтересів, захоплень, які обов’зково можна знайти в книзі. Книга є осередком багатого інтелектуального та ідейного життя. Кожен вчитель повинен зуміти пробудити інтерес до книги через свій власний предмет, щоб учні прагнули дізнатися більше, ніж вимагає програма і читали не лише навчальну, а й художню та науково-популярну літературу. Якщо ж педагогу вдасться розкрити перед учнем найтонші відтінки слів, так щоб учня заполонила не тільки глибока думка, закладена в слові, але й його неповторна краса, тоді дитина потягнеться до книги. А для тих хто закоханий в книгу, навчання не тягар, а духовна потреба, яка стає основою інтелектуального та духовного збагачення.

Педагогічне керівництво розумовим розвитком дитини

Педагог не тільки вчитель, а й вихователь, що здійснює розумове виховання дитини. Ще в 1974 році в газеті «Правда» в своїй статті «Всемогутня радість пізнання» Василь Олександрович Сухомлинський стверджував, що турбота про те, щоб учень засвоїв якийсь певний об'єм знань, є лише однією стороною справи. Але більш важливою задачею педагога, як він писав, є те, щоб разом із засвоєнням цих знань розвивався розум дитини, щоб вона ставала ще розумнішою та ще більш розвиненою.