Сторінка
2
У процесі навчання здійснюється основна мета розумового виховання - розвиток інтелекту. «Випускник школи може чогось і не знати, але він обов'язково повинен бути розумною людиною. Ще і ще раз варто повторити: розумова вихованість не рівнозначна об'єму набутих знань; вся суть в тому, як проходить життя знань в складній і багатосторонній діяльності людини».
Василь Олександрович вважав, що мати творче мислення, бути розумним повинен і майбутній математик, і майбутній тракторист. Розум повинен давати щастя насолоди культурними і естетичними цінностями. Виходячи з цієї думки, якщо учня готувати до вузько професіональної діяльності, то життя його буде бідним, не цікавим.
«Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця лише тоді, коли по відношенню до знань він займає свою особисту життєву позицію. Активне вираження особистого відношення до набуття знань — і є те, що слід називати розумом особистості, яка формується». Активність полягає перш за все в тому, що дитина стає діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями; пізнання, навчання надає завдяки цьому глибоке почуття радості, емоційного піднесення. «Інтелектуальні почуття - це родючий грунт, на який падають зерна знань і з якого виростає розум».
Гармонійне розумове виховання може бути здійснене при тій умові, на думку великого педагога, якщо надбанням вихованця стає найбільш цінне інтелектуальне багатство людства. Сухомлинський підкреслював, що програма загальноосвітньої школи передбачає вивчення основ наук про природу і суспільство, про людський організм і мислення, про працю, мистецтво. Нелегке завдання школи заклечається в тому, щоб кожний викладач, виконуючи місію вихователя, розкрив перед свідомістю учнів свій предмет як джерело розумового виховання, щоб вивчення предмету стало складовою всебічного розвитку особистості. У знанні основ наук потрібно бачити подвійне значення: по-перше, кожен предмет і всі предмети в цілому необхідні кожному вихованцю як умова його гармонійного розвитку; по-друге, той чи інший предмет необхідний тому чи іншому учню як джерело розвитку його індивідуальних нахилів, здібностей, формування професіональної орієнтації. Перше призначення в загальноосвітній школі є переважаючим. Кожен повинен бути в певній мірі і математиком, і фізиком, і хіміком, і біологом, і істориком, і літературознавцем - в тій мірі, в якій це необхідно для всебічного розвитку. «Знання по кожному предмету несуть в собі виховний потенціал для становлення, формування живого, творчого розуму. Тому не можна погоджуватися з думкою, що для того, у кого немає, наприклад, математичних здібностей, допустимі і поверхневі знання по даному предмету».
Важливим для розвитку об'ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. Знати, писав Сухомлинський, — це значить перш за все уміти користуватися знаннями. Наука стрімко розвивається. Накопичуються знання. І в наші дні ступінь інтелектуального розвитку людини визначається перш за все тим, як вона вміє орієнтуватися в безкрайньому океані знань, як вміє користуватися джерелами знань.
Сухомлинський був одним із перших в сучасній педагогіці, хто звернув серйозну увагу на формування в учнів інтелектуальних умінь та навичок і став працювати над цією проблемою.
Він говорив своїм колегам, що людина без умінь та навичок не зробить бочку, не зробить на токарному станку деталь. Учням також потрібні вміння та навички. Людський розум потрібно навчити мислити, запам'ятовувати, відтворювати. Коли учень навчиться вчитися, йому в школі буде цікаво. Він буде щасливий, буде прагнути до знань. Чим більше учні опановують навиків розумової діяльності, тим краще вони вчаться. Ні про яку успішність не можна вести мову, якщо учень не вміє бігло і виразно читати і грамотно писати.
В.А. Сухомлинський, намагаючись допомогти учням знайти ключі до знань, намітив основні уміння та навички, за допомогою яких кожен учень може гарно оволодіти програмним матеріалом середньої школи, не тільки збагатити свою пам'ять, а й розвинути розум, стати мислячою особистістю.
Ось список умінь та навичок, якими, за переконаннями Сухомлинського, повинен оволодіти кожен учень:
Уміння спостерігати явища оточуючого світу.
Уміння думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле; уміння дивуватися.
Уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає.
Уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними.
Уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання.
Уміння знаходити книгу з питання, що цікавить учня.
Уміння робити аналіз тексту в процесі читання.
Уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь.
Уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом.
І0.Уміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає.
11.Уміння бігло, виразно, свідомо читати.
12.Уміння бігло, достатньо швидко і правильно писати тощо.
Між ними уміннями і фактичним об'ємом знань, які засвоює дитина, повинна бути гармонія. Якщо уміння відстають від знань, то навчання перетворюється для дитини вже в початковій школі в неприємну, тяжку справу, зникає найважливіший супутник успіху - інтелектуальна радість, радість пізнання. Сухомлинський вважав однієї із найважливіших практичних і теоретичних проблем школи створення гармонії умінь і знань.
Учити та виховувати дітей нелегко. У навчанні та вихованні повинні зливатися зусилля педагога та учня. Якщо учень не хоче вчитися, учитель ніколи нічому його не научить. Потрібно пробудити у дитини бажання вчитися. Цього можна досягти, якщо учня навчити вчитися, щоб він бачив результати своєї розумової праці.
Сухомлинський говорив, що за дванадцять років він зустрів лише одного учня, який навмисно не хотів виконувати завдання. В інших випадках діти погано навчалися через те, що не вміли працювати.
Втілення ідеї розвивального навчання педагога-практика в сучасній педагогічній науці і практиці спрямоване на те, щоб поряд із формуванням знань, умінь та навичок забезпечувалась оздоровча функція школи.
У книзі В.О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» цій темі присвячено розділ «Школа під голубим небом». Охайність, чистота належать до вагомих компонентів особистої культури учнів. Василь Олександрович приділяв постійну увагу розвитку цих якостей з перших днів перебування дітей в школі. Він особисто перевіряв, чи зручний, охайний і підхожий до сезону одяг вони носять, чи відповідного розміру взуття. У «Школі радості педагоги прагнули знати, що відбувається в душі кожної дитини, з яким настроєм вона прийшла до школи.
Вчителі Павлиської школи виявляли причини відхилень в учнів від здорового способу життя. Нерідко це були «тепличні умови» розвитку дітей у сім'ях. Тому він говорив батькам, що в літню пору дітям можна приходити босоніж, легко вдя їстися з урахуванням погодних умов, у теплі дні -здійснювати походи, екскурсії на значні відстані. Радив батькам, щоб діти їли горіхи, фрукти, овочі, багаті вітамінами.