Сторінка
3

Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання

Отже, підсумовуючи вищесказане, необхідно наголосити на тому, що ціль розумового виховання за Сухомлинським є розумовий розвиток особистості, який передбачає набуття фундаментальних знань, формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, в збагаченні знаннями та використанні їх на практиці. А завдання розумового виховання є не що інше як навчити учня ефективно вчитися, мислити, запам’ятовувати, відтворювати і тоді в дітей з’явиться бажання до опанування навчання. Адже чим більше вони освоюють навиків навчання, тим останнє є успішнішим. Та ні про яку успішність не можна вести мову, якщо учень не вміє елементарного, наприклад, виразно читати чи грамотно писати.

Навчання - найважливіший засіб розумовою виховання

В.О. Сухомлинський, створюючи свою педагогічну систему, враховував положення теорії Л.С. Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей. Досвід Павлиської школи підтвердив стратегічну правильність ідей розвитку особистості, висловлених іменитими попередниками.

В.О. Сухомлинський виходив з того, що вчителям слід не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а за допомогою відповідного розвивального середовища, змісту і методики навчання прискорювати їх розвиток. І водночас дуже вдумливо враховувати готовність дитини до навчання, психофізіологічні особливості їх розвитку.

«Дуже важливо, щоб чарівний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточує дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима». Навчання в перші місяці й роки шкільного життя не повинно перетворюватися на єдиний вид діяльності. Сухомлинський вважав, що дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро розкриють перед нею ті самі радості, які були в неї раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радостей, навмисно полегшувати тільки для того, щоб дитині воно не здавалося нудним. Бо дітей потрібно поступово готувати до найголовнішої справи всього людського життя - до серйозної, наполегливої, старанної праці, яка неможлива без напруження думки.

Важливе виховне завдання Сухомлинський вбачав в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти абстрагуватися від усього, що оточує її в цей момент, щоб спрямувати розумові зусилля на досягнення мети, поставленої вчителем чи самою дитиною. Василь Олександрович прагнув до того, щоб діти звикали до такої зосередженості. Лише за такої умови розумова праця може стати улюбленою справою.

Завдання початкової школи — поступово привчити учнів переборювати труднощі не тільки в фізичній, а й інтелектуальній праці. Діти повинні зрозуміти саму сутність інтелектуальної праці, яка, на думку великого педагога, полягає в напруженні розумових зусиль, у проникненні в різноманітні складності й тонкощі, деталі й суперечності речей, фактів, явищ. Ні в якому разі не можна допускати, щоб усе давалося учням легко, щоб дитина не знала, що таке труднощі. Поряд з процесом оволодіння знаннями виховується культура і самодисципліна розумової праці. «Інтелектуальне виховання - одна з тих сфер духовного життя, де вплив вихователя органічно зливається із самовихованням. Виховання волі починається з мисленої постановки мети перед собою, зосередження розумових сил, осмислення й контролю». Важливе виховне завдання Сухомлинський бачив у тому, щоб діти саме в розумовій праці відчули, що таке важко.

Якщо дитині в навчанні все дасться легко, в неї поступово формуються лінощі думки, що розбещує людину, зумовлює легковажне ставлення до життя. Як не дивно, але лінощі думки розвиваються найчастіше в здібних дітей, якщо процес навчання не відкриває перед ними посильних труднощів. І розвиваються лінощі думки найчастіше в молодших класах, коли здібна дитина, легко оволодівши тим, що для інших дітей пов'язано з відповідним напруженням розумових сил, по суті байдикує. Не допустити неробства учнів - також своєрідне виховне завдання.

«Розумова праця учня, успіхи і невдачі в навчанні - це його духовне життя, його внутрішній світ, нехтування яким може призвести до сумних наслідків. Дитина не тільки взнає щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоке особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається».

Учитель для маленької дитини є живим втіленням справедливості. Коли учень першого класу отримує незадовільну оцінку, то він не тільки почуває себе нещасним, а й проймається почуттям неприязні, а нерідко й ворожості до вчителя. Учитель, який ставить двійку, по суті, за те, що дитина чогось не зрозуміла, здасться дітям несправедливою людиною.

Але в практиці виховного процесу нерідко трапляється так, що діти, дістаючи двійку за двійкою, ніби примиряються зі своєю долею, їм байдуже. Іноді таке ставлення дитини до своїх оцінок стає предметом глузування товаришів, поступово всі діти зживаються з цим, звикають, що у цих учнів і не може бути інших оцінок, крім двійок. В. Сухомлинський підкреслював, що це найстрашніше, що можна уявити в духовному житті особистості, яка формується. Чого чекати від людини, в якої з дитинства притупилося почуття власної гідності?

Одне з найважливіших виховних завдань полягає в тому, щоб у процесі оволодіння знаннями кожна дитина переживала людську гідність, почуття гордості. Василь Олександрович стверджував, що вчитель не тільки відкриває світ перед учнем, а й утверджує дитину в навколишньому світі як активного творця, що переживає почуття гордості за свої успіхи. Кожний свій крок на шляху пізнання діти роблять самостійно. «Розумова праця - це глибоко індивідуальний процес, що залежить не тільки від здібностей, а й від характеру дитини і від багатьох інших умов, часто непомітних».

Сухомлинський був впевнений, що діти приходять до школи з щирим бажанням добре вчитися. Це бажання педагог називав «яскравим вогником», який є слабким і беззахисним, який можна легко погасити різким образливим словом чи байдужістю. «Життєдайним повітрям» для цього «слабенького вогника» є тільки успіх дитини в навчанні. Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, її бажання навчатися згасає, і пробудити це бажання знову дуже важко. Дитина втрачає віру в свої сили, насторожується, відповідає зухвалістю на поради і зауваження вчителів. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона звикається з думкою, що ні до чого не здатна. «Серце охоплює гнів і обурення, коли бачиш таку байдужу, покірливу дитину, ладну терпляче слухати хоч цілу годину повчання вчителя, абсолютно байдужу до слів товаришів: ти відстаючий, ти залишишся на другий рік . Що може бути аморальніше за придушення в людини почуття власної гідності».

Від того, як учень ставиться в роки дитинства і отроцтва до самого себе, яким він бачить себе в світі праці, величезною мірою залежить його моральне обличчя. Треба навчити дітей працювати, думати, спостерігати, усвідомлювати, що таке розумова праця, що означає добре працювати - і лише тоді можна ставити оцінки за успіхи. В. Сухомлинеький говорив, що дитина, яка ніколи не пізнала радості праці в навчанні, не пережила гордості від того, що подолала труднощі, - це нещасна людина. Дитина стає ледарем, бо вона не знає «щастя праці». Якщо дати дитині це щастя, навчити дорожити ним, то вона дорожитиме своєю честю, любитиме працю.