Сторінка
2

Фінансово-правовий механізм формування доходів, отриманих від оподаткування сільськогосподарських товаровиробників

1.2. Стратегія бюджетної політики держави.

Розробка чіткої стратегії бюджетної політики передбачає визначення узагальнених контрольних показників, затвердження яких має здійснюватися на найвищому урядовому рівні. Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків негативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері та фінансовому секторі, прирікають бюджетне планування на невдачу.

Одним із головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та проекти витрат галузевих міністерств, відомств і органів місцевого самоврядування складаються практично незалежно один від одного.

Як відомо, за основу формування Державного бюджету беруть розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП). Залежно від того, який його обсяг визначено на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду. Обсяг ВВП може бути зниженим або завищеним. Якщо обсяг ВВП занижено, то в цьому випадку відбувається недофінансування галузей народного господарства, соціально-культурних установ та інших галузей, передбачених бюджетом. Якщо обсяг ВВП буде завищеним, то зросте грошово-кредитна емісія, що призведе до інфляції та різкого зростання цін.

Основна проблема, пов'язана з бюджетним процесом, що потребує розв'язання, - максимально точне визначення обсягу ВВП, враховуючи інші макроекономічні показники: інфляцію, виробництво товарів, споживання, нагромадження, впровадження науково обґрунтованих розрахунків прибуткової частини бюджету. Уряди багатьох країн оприлюднюють ці показники для того, щоб стимулювати обговорення бюджетної політики в суспільстві та досягти злагоди щодо її цілей і засобів досягнення. Контрольні бюджетні показники є відображенням як поглядів уряду на вплив держави на економіку, так і його пріоритетів щодо обсягів оподаткування, позик і видатків.

До контрольних показників бюджетної політики належать:

• відносні показники, що виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупної економічної діяльності держави. Наприклад відносний показний може стосуватись обсягів державного боргу державних позик, надходжень, видатків;

• темпи змін обсягу видатків, зростання величин контрольних цифр, що можуть бути виражені в номінальних показниках, тобто з урахуванням підвищення цін, у такому випадку темпи зростання оприлюднюються разом із відносними показниками;

• абсолютні показники, планові цифри, які мають грошове вираження.

2. Місцеві бюджети: проблеми формування та аналіз їх виконання.

2.1. Управління бюджетами регіональними та місцевими органами влади.

Успішне здійснення соціально-економічних перетворень в Україні значною мірою залежить від ефективної діяльності не лише центральних, а й регіональних та місцевих органів влади. Особливої уваги заслуговує саме регіональне та місцеве самоврядування. Будучи за своєю суттю не державною, а громадською формою організації влади, самоврядування є потужним фактором підвищення ефективності управління економічними і соціальними процесами розвитку територій. Саме регіональне та місцеве керівництво знаходиться найближче до людських проблем.

На регіональну та місцеву владу покладається чимраз більше повноважень, вирішення яких вимагає фінансового забезпечення.

У Конституції України визначається система самоврядування, яка включає декілька рівнів:

а) первинний (село, селище, місто);

б) вторинний, регіональний (район, область) (ст.40).

Отож, село, селище, місто становлять базовий рівень місцевого самоврядування і на відміну від таких територіально-адміністративних одиниць, як район і область, мають значно вищий рівень самоврядування. Адже під органами базового рівня треба розуміти місцеву владу, "яка найближче перебуває до громадянина і має свої структури демократії та свою автономію, - отже, повноваження, достатні для того, щоб ця автономія мала реальний об'єкт для свого застосування". Тому зрозуміло, що цілком іншим видається статус і повноваження органів управління на рівні району та області.

Важливо зауважити, що управління на кожному рівні має виходити з можливостей (потенціалу) території, з врахуванням ринкових механізмів та потреб держави (а не з зворотному порядку, як це було дотепер). У діючому законодавстві нашої держави сфери компетенції між органами регіонального самоврядування (районними, обласними радами і їх виконавчими органами) та державними адміністраціями чітко розподілені.

Однак практика самоврядування показує, що можна виділити ряд причин, які призводять до загострення відносин між представницькою та виконавчою владою, а також між місцевою владою і мешканцями. До них можна віднести, по-перше, закритість управлінських рішень для депутатів і населення. Це проявляється в їх недостатній інформованості про оперативну роботу виконавчого органу. Навіть не всі рішення виконавчого комітету є доступними для депутатів. Про накази в структурних підрозділах вони не отримують ніякої інформації взагалі, окрім окремих випадків. Таке становище призводить до нерозуміння логічності прийняття рішень та підозр.