Сторінка
1

Формування Європейського валютного союзу

ПЛАН

1. Валютна інтеграція в Європі.

2. Структура Європейської системи центральних банків.

3. Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку.

4. Валютно-фінансова конвергенція як умова макроекономічної стабільності.

5. Євро як складова міжнародної валютної системи.

6. Передумови перетворення євро на ключову валюту.

7. Причини зовнішньої нестабільності євро у 1999-2001 р.р.

1. Валютна інтеграція в Європі.

Європейські валютні союзи мають тривалу історію: вони створювалися як у давні часи, так і за доби Середньовіччя. В середині XIX ст. — першій чверті XX ст. в Європі існувало два класичні типи валютних союзів:

1) які виникли в результаті політичного об'єднання (уніфікації) окремих невеликих суверенних держав, кантонів, провінцій, князівств та вільних ганзейських міст у національну державу та делегування їй повноважень щодо проведення єдиної грошової політики;

2) які постали внаслідок централізації грошової політики незалежних національних держав.

З правового погляду ці два типи суттєво відрізняються один від одного. У випадку політичної уніфікації відмова від регіонального грошового суверенітету є остаточною, відновлення його означає припинення політичної уніфікації та розпад національної державності. У середині XIX ст. окремі малі держави, відмовляючись від своїх суверенних повноважень, мали одночасно делегувати їх інституції, яка виникала в результаті політичної уніфікації. Рішення про вихід або вступ до такого валютного союзу мало прийматися лише централізовано, а не окремими його членами. Приклади валютних союзів першого типу: Швейцарська конфедерація (1848—1927), Італійське королівство (1861 — 1926) і Німецький рейх (1871—1909).

У другому випадку відмова від грошової незалежності мала добровільний характер, вона не закріплювалася в міждержавних актах, грошовий суверенітет за бажанням члена валютного союзу міг бути в будь-який час відновлений. Кожний член союзу мав право вступати або виходити з валютного союзу, а також порушувати закріплені договором зобов'язання. Приклади: Німецько-Австрійський валютний союз (1857—1867), Латинський валютний союз (1865—1927), Скандинавський валютний союз (1872—1931).

Характерним для обох типів валютних союзів було те, що в договорах про їх утворення не передбачалося формування наднаціонального регулятивного органу у вигляді національного банку або валютного інституту. Грошово-кредитна компетенція делегувалася союзові, який мав знеособлений та неформальний характер. Таким чином, рішення з грошової політики ухвалювалися окремими членами валютного союзу.

Усі валютні союзи другого типу, які є прототипами Європейського валютного союзу, розпалися, на противагу валютним союзам, що виникли в результаті політичного об'єднання.

Після розпаду Бреттон-Вудської валютної системи країни світу опинилися перед вибором одного з трьох режимів валютних курсів: фіксованих, плаваючих або введення спільної грошової одиниці. Кожна з цих альтернатив має свої вади. Так, фіксація валютного курсу під час проведення країною експансіоністської грошової політики веде до зростання внутрішніх цін швидшими темпами, ніж у решті країн — її торговельних партнерів. Це спричиняється до погіршення платіжного балансу і втрати валютних резервів. Валютні спекуляції та хеджування валютних ризиків урешті-решт закінчуються девальвацією національної грошової одиниці.

Для системи плаваючих валютних курсів характерною є значна мінливість валютного курсу. Експансіоністська грошова політика може призвести до недооцінки курсу. Це стимулює експорт, але негативно позначається на імпортних цінах. "Вільне плавання" валютних курсів у поєднанні з кейнсіанськими підходами дер­жавного регулювання в економіці не забезпечують стабільності нині чинної Ямайської валютної системи.

Застосування єдиної валюти дає змогу уникати зазначених проблем, проте, якщо ціни і заробітна платня є нееластичними, а ринки кредиту і капіталу слабо інтегрованими, відновлення рівноваги в умовах погіршення макроекономічних змінних за відсутності інструменту валютного курсу ускладнюється. Про те, що із введенням євро потенційна небезпека валютних коливань на міжнародних фінансових ринках не зникає, яскраво свідчить такий приклад. Між 190 національними валютами світу, визнаними за класифікацією МВФ, теоретично можна утворити 17955 комбінацій двосторонніх валютних курсів. І хоча з введенням євро кількість валют знизилася до 179, це все ще означає, що можливо утворити 15931 комбінацію двосторонніх валютних курсів.

З огляду на викладене проблемі вибору оптимальної моделі валютного курсу приділялася ключова увага протягом тривалого періоду розбудови спільної європейської валютної архітектури

Етапи європейської валютної інтеграції

Створенню Європейського валютного союзу (ЄВС) передував багатоетапний процес європейської валютно-фінансової інтеграції, який було започатковано ще в перші повоєнні роки. Спершу валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися головним чином на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог та зобов'язань, пільгове кредитування. В 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютних клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньоєвропейського товарообміну.