Сторінка
4

Формування Європейського валютного союзу

Джерело: European Central Bank. The Monetary Policy of the ECB. 2001. P. 33; European Centra] Bank. Monthly Bulletin. December 2001.

4. Валютно-фінансова конвергенція як умова макроекономічної стабільності

В основу стабільності ЄВС закладено рамкові умови правового та інституційного характеру. Головною передумовою вступу до ЄВС є виконання країнами певних стабілізаційних вимог. Ці вимоги відповідають філософії Маастрихтського договору і передбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції. Країни, які передають компетенцію з проведення грошової політики Європейському центральному банкові, передусім повинні бути здатними забезпечити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному просторі.

Конвергенція – це зменшення розриву (зближення) в показниках економічного розвитку між країнами.

Розрізняють поняття реальної і номінальної конвергенції.

Номінальна конвергенція - зближення таких номінальних змінних, як ціни, виробничі витрати та валютні курси.

Реальна конвергенція характеризує зниження різниці в таких ре­альних змінних, як продуктивність праці, доходи та рівень життя

Створення європейського спільного ринку сприяло посиленню як реальної, так і номінальної конвергенції країн ЄС. Проте неможливо гарантувати стабільність номінальної та реальної конвергенції доти, доки вони не супроводжуватимуться інституційною конвергенцією, тобто гармонізацією діяльності економічних інституцій та практики, а також установленням рамкових умов, які служать орієнтиром для поведінки окремих суб'єктів ринку. Заснування Європейської системи центральних банків є важливим компонентом інституційної конвергенції у сфері грошової політики. Проте компетенція в таких сферах, як фінансова сфера або сфера регулювання ринку робочої сили, залишається на національному рівні. Для підвищення ефективності економічної політики в межах інтегрованого союзу ці елементи на подальших етапах інтеграції мають також бути гармонізовані й перенесені на наднаціональний рівень.

Стаття 109J Маастрихтського договору передбачає певну процедуру вступу країн у ЄВС, яка складається з таких етапів:

• Європейська комісія разом з Європейським центральним банком (для перших членів ЄВС — Європейський валютний інститут) у своїх звітах дають оцінку стану економічної та інституційно-правової конвергенції кандидатів;

• на підставі оцінок Європейської комісії та Європейського центрального банку Рада міністрів економіки та фінансів ЄС (ECOFIN) разом з Європейським парламентом рекомендує кандидатів до участі в ЄВС Європейській Раді глав держав та урядів;

♦ на підставі рекомендацій Ради міністрів економіки та фінансів ЄС і Європейського парламенту Європейська Рада глав держав та урядів кваліфікованою більшістю голосів (кваліфікована більшість голосів Європейської Ради дорівнює 62 голосам, разом Рада має 87 голосів ) ухвалює рішення про те, які країни дотрималися умов для введення спільної валюти. Зазначимо, що із розширенням ЄС на Схід кількість голосів Ради ЄС значно збільшиться. У цьому зв'язку можуть бути переглянуті правила щодо визначення кваліфікованої більшості голосів, оскільки країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) є переважно невеликими як за кількістю населення, так і ВВП.

Маастрихтський договір визначає такі критерії валютно-фінансової конвергенції:

· досягнення належного рівня цінової стабільності. Рівень інфляції в країні — потенційній учасниці ЄВС за рік, що передував року перевірки, має не більше ніж на 1,5 % перевищувати середній показник інфляції в трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

· забезпечення належного стану фінансових показників у довготривалому періоді з метою запобігання надмірному бюджетному дефіциту та надмірній державній заборгованості.

Дефіцит бюджету країни має становити не більше 3 % ВВП (референтна, або максимально допустима величина). Згідно зі ст. 104с Маастрихтського договору ця вимога може вважатися виконаною тоді, коли рівень дефіциту перевищує референтну величи­ну, але протягом останнього часу невпинно наближався до неї і на час перевірки майже досяг 3%-ї позначки. Під надмірною державною заборгованістю мається на увазі відношення фактичних державних боргів до ВВП, яке не перевищує встановлену референтну величину заборгованості (60% ВВП). Ця умова, згідно з Маастрихтським договором, також може вважатися виконаною тоді, коли рівень заборгованості перевищує референтну величину, але протягом останнього часу невпинно наближався до неї і на час перевірки майже досяг 60%-ї позначки;

· дотримання протягом останніх двох років діапазону коливань валютних курсів у межах механізму валютних курсів Європейської валютної системи без девальвації валют щодо валют інших членів (згаданий діапазон дорівнює ±15 %. Між Німеччиною та Нідерландами до вступу в ЄВС існувала двостороння домо­вленість підтримувати діапазон ±2,25 %);

· уніфікація довгострокових процентних ставок. За рік до перевірки рівень номінальних довгострокових процентних ставок (наприклад, за 10-річними державними цінними папе­рами) потенційного члена ЄВС має не більш ніж на 2,0 % перевищувати середній рівень довгострокових процентних ставок у трьох країнах ЄС, у яких ці ставки є найнижчими. Незважаючи на недотримання фінансових критеріїв переважною більшістю кандидатів, за рекомендацією Європейської комісії всі країни-штрафники, крім Греції, отримали «зелене світло» для членства у ЄВС. Це є відвертим порушенням умов фінансової конвергенції, яка допускає перевищення рівнем заборгованості встановленої референтної величини лише за умови, якщо квота заборгованості швидко знижається та невпинно наближається до референтної величини.

5. Євро як складова міжнародної валютної системи

Із започаткуванням ЄВС євро став важливою складовою міжнародної валютної системи. У цьому зв'язку розглянемо два аспекти його нового статусу: інституційні рамкові умови; міжна­родне визнання.

В рамках ЄВС слід розрізняти два типи валютного регулювання:

щодо валют країн—нечленів ЄС;

щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЄВС.

Згідно з Маастрихтським договором, формальні рішення стосовно режиму валютного курсу євро може ухвалювати Рада міністрів ЄС. Таке рішення було прийнято на користь режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповідно до співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках. Водночас Рада міністрів ЄС залишила за собою право загальної орієнтації поточної валютної політики відносно третіх країн, якщо при цьому не порушується першочергова мета ЄСЦБ щодо підтримання стабільності цін. У червні 1997 р. Рада ЄС доповнила це положення, наголосивши на тому, що проведення валютних інтервенцій на підтримку курсу євро на світових ринках можливе лише "за надзвичайних обставин", за наявності загрози "значних курсових коливань". Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий ERM II. У межах ERM II ці країни здійснюють прив'язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15 % (de-facto-floating), успадкованого від старого варіанта Європейської валютної системи. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов'язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не пору­шується мета цінової стабільності.