Сторінка
1

Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційної діяльності підприємств

Розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства так і на рівні всієї держави передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

- ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення;

- обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів;

- множинність джерел фінансування;

- адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.

Визначимо види фінансування інноваційної діяльності підприємства:

- самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);

- позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти, що отримуються підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);

- залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);

- кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти, що виділяються на державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).

Починаючи ще з 70-80 років, у розвинутих країнах виникли нові тенденції розвитку інноваційної діяльності. Насамперед, основним розробником науково-технічної продукції стали венчурні- став малий бізнес -малі науково-технічні венчурні фірми (на Україні капітал,-підприємства). Потім з’явився новий різновид фінансового капіталу який почав працювати в сфері венчурного бізнесу. Згодом виникла широка мережа технопаркових структур, які стали організаційною формою інноваційної діяльності. І, насамкінець, у всіх розвинутих країнах, поряд зі здійсненням державної науково-технічної політики, була законодавчо створена державна система економічного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.

Вихід на перший план венчурних фірм порівняно з науковими центрами великих фірм був зумовлений їх більшою гнучкістю, меншими витратами, меншим фінансовим ризиком при отриманні негативного результату, а також можливістю підключення великих фірм до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок. У сучасних умовах венчурний бізнес становить 4/5 усіх винаходів і нововведень.

Отже, основним джерелом інвестицій для інноваційної діяльності став венчурний капітал. Головними його складовими є не державні, а вільні фінансові кошти великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній та інших комерційних структур.

Венчурні фірми - гнучкі та ефективні підприємства що створені з метою апробації доробки та доведення до промислової реалізації ризиків інновацій. Вони є тимчасовими структурами, що створюються для розв'язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження отримали у наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інжинірингових розробок. Для створення венчурної фірми необхідна наявність таких умов:

- ідеї нововведення;

- суспільної потреби в реалізації цієї ідеї;

- підприємця, здатного на основі цієї ідеї організувати нову фірму;

- наявності ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.

На відміну від інших форм інвестування венчурний бізнес відрізняється:

- фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії;

- обов'язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми, тобто ризиковий капітал виступає як пайовий внесок;

- засоби надаються на тривалий строк і на безповоротній основі.

Інжинірингова фірма здійснює оцінку вірогідної значущості, комерційної кон'юнктури і технічного прогнозування інноваційних ідей, виконує доробки і доводить нововведення до промислової реалізації, надає послуги та консультації в процесі впровадження розробки.

Цілком уникнути ризику в інноваційному підприємництві неможливо, оскільки інновація і ризик - дві взаємозалежні категорії. Інноваційна діяльність має високий рівень невизначеності. Дуже важко передбачати, яке нововведення буде мати успіх на ринку, а яке не буде користатися попитом.

Одним зі способів зниження інноваційного ризику є диверсифікованість інноваційної підприємницької діяльності, що полягає в розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень для здійснення різноманітних інноваційних проектів, безпосередньо не пов'язаних один з одним. Якщо в результаті настання непередбачених подій один із проектів буде збитковим, то інші проекти можуть виявитися успішними і будуть приносити прибуток. Передача ризику шляхом укладання контрактів - наступний метод мінімізації ризиків. Якщо проведення яких-небудь робіт з інноваційного проекту занадто ризиковано і величина можливого ризику неприйнятна для інноваційного підприємства, воно може передати ці ризики іншій організації. Це можуть бути будівельні контракти, оренда машин і устаткування (лізинг), контракти на збереження і перевезення вантажів, контракти продажу, обслуговування, постачання, договір факторингу, біржові угоди. Найважливішим методом зниження ризиків є їхнє страхування (система економічних відносин, що включає створення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання і відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхового відшкодування і страхових сум). З усіх форм передачі ризику страхування найбільш повно відповідає ідеальним умовам, пропонованим до трансферу ризику, тому що ресурси для покриття втрат інноваційної фірми виходять з страхових організацій швидше, ніж з будь-якого іншого джерела. Однак, даний метод мінімізації ризику має ряд обмежень: високий розмір страхового внеску, відсутність деяких ризиків зі страхування.

Значну роль для зниження інноваційного ризику грає захист комерційної таємниці на підприємстві, тому що в деяких випадках технічна і комерційна інформація про розроблювальний на фірмі інноваційний проект може «підштовхнути» конкурентів до паралельних розробок.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах - шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного виду, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал - являє собою джерело довгострокових інвестицій у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес. Він надається на декілька (3,5,7 років) без гарантії або забезпечення.

Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних засобів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі.