Сторінка
2

Неподаткові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у доходах цих бюджетів

Під виглядом збору, часто з’являються в історії податки. Коли домени були вичерпані і королі потребували коштів,- вони йшли по лінії найменшого опору в пошуку коштів, які їм були потрібні. А саме: встановлювали збори за послуги, які вони нібито надавали, при цьому штучно створюючи перепони, особливо для торгівлі, потім, усуваючи їх, стягували той чи інший збір.Так з’явився митний збір, збір на спадщину тощо.

Слід відзначити, що прототипом теперішньої приватизації державного майна, в XX столітті був продаж домен, переважно це був обмін, або продаж державних земель.

По мірі відчуження домен, на їх зміну виступали регалії, тобто монопольне право королів та великих феодалів на стягнення мита, судових штрафів тощо.

Всі ці заходи здійснювались з метою залучення коштів у бюджет держави, яких не вистачало для виконання нею своїх функцій.

Неподаткові надходження, як і податки. Є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави.

На самих ранніх стадіях державні організації, формою оподаткування можна вважати жертвоприношення, яке далеко не завжди було добровільним, а являлося таким собі неписаним законом. Ще в П’ятикнижжі Мойсея було сказано: “ . и всякая десятина на земле из семени земли и из плодов принадлежит Господу”. Як бачимо, що процентна ставка даного “податку” чітко визначена.

По мірі розвитку держави, виникла “світська” десятина, яка стягувалась на користь впливових князів, поруч з церковною десятиною. Дана практика існувала впродовж багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до середньовічної Європи.

В той же час в стародавньому світі була і серйозна протидія оподаткуванню. В Афінах, наприклад, вважали, що вільна людина не зобов’язана платити прямі податки. Інша справа- добровільні пожертвування. Але коли передбачались великі витрати, рада чи народні збори міста встановлювали процентні відрахування від доходів.

Чимало ж сторін будь-якої сучасної держави зародилось в Стародавньому Римі. Спочатку вся держава складалась з міста Риму і місцевості, що належала йому. В мирний час громадяни не платили грошових податей.Видатки по управлінню містом і країною були мінімальні. Основну статтю видатків складало будівництво громадських будівель, а ці витрати зазвичай покривались шляхом здачі в оренду громадських земель. Але у воєнний час громадяни Риму платили податки у відповідності до своїх доходів.

Визначення суми податку визначалось кожні п’ять років обраними чиновниками-цензорами.

В IV-III столітті до нашої ери Римська держава величіла, завойовувались і основувались все нові міста-колонії. Відбувались зміни і в податковому праві. В колоніях вводились комунальні податки і збори. Як і в Римі, їх величина залежала від розмірів майна громадян і визначали їх також кожні п’ять років. Римські громадяни, що проживали за межами Риму, платили як державні, так і місцеві податки.

Рим перетворювався у могутню державу, до складу якої входили провінції, жителі яких зобов’язані були платити податки, що було свідченням того, що вони були залежні, адже статусу громадянина вони не мали.

При цьому єдиної податкової системи не було. Основним податком в Стародавньому Римі був поземельний і єдиний подушний податок для жителів провінції.

Вже в Стародавньому Римі податки, збори і інші надходження до казни держави, використовували не тільки фіскальну, а й стимулюючу функцію: розвиток ринку, товарно-грошових відносин тощо.

Як бачимо з короткого перегляду історії виникнення і розвитку оподаткування в Стародавньому Римі, що теперішній стан економіки держав багато в чому схожий з тодішнім, а отже можна припустити, що колишні податки пройшовши кілька етапів свого розвитку і, можливо, змінивши назву, прийдуть до нас у вигляді неподаткових доходів бюджету держави.

2.Місце і роль неподаткових надходжень в системі доходів бюджетів в умовах ринкової трансформації.

У доходах бюджетів виділяється група так званих неподаткових надходжень. Відмінність між ними і податками дуже проста і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки і початкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначаються одним фактором – бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від власності та підприємницької діяльності мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немає особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет.

Одним із загальнодержавних зборів (обов’язкових платежів), які справляються в Україні, є державне мито. Вступаючи у взаємовідносини із судовими та арбітражними органами, органами державного нотаріату, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України тощо, підприємства та організації повинні сплачувати державне Державне мито справляється на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 №7-93 “Про державне мито” (із змінами та доповненнями), відповідно до якого було розроблено і затверджено наказом ГДПІ України від 22.04.93 №15 Інструкцію “Про порядок обчислення та справляння державного мита”.

Державне мито справляється, як правило, за ставками у розмірах частин мінімальної заробітної плати та в процентному відношенні до суми позову, вартості відчужуваного майна тощо. Відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 2003 рік”, обсяг державного мита затверджено в розмірі 105,0 млн.грн., що на 74 млн.грн. менше, ніж у попередньому році. [4, с.23] Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до арбітражного суду, із заяв про перевірку рішення ухвал та постанов арбітражних судів у порядку нагляду, а також за дії, пов’язані з одержанням охоронних документів на об’єкти промисловості, підтриманням їх чинності та передачею прав їх власниками, яке зараховується до державного бюджету України.

Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що надходять з інших держав та розглядаються відповідними органами України, зараховується до державного бюджету України. [24, с.13] Міністерство фінансів України, Головна державна податкова адміністрація України, місцеві фінансові органи та державні податкові інспекції проводять ревізії та перевірки правильності справляння державного мита, а також своєчасності й повноти внесення його до бюджету в усіх установах, що його справляють.

Найбільшу частку серед доходів від власності та підприємницької діяльності (у 1999 році – 28%, у 2000 році – 64%, у 2001 році – 75%, у 2002 році – 79%) складають надходження коштів від приватизації державного майна. Мобілізація коштів від приватизації в Україні постійно пов’язується з проблемами об’єктивного та суб’єктивного характеру.