Сторінка
9
До другої підсистеми також відносяться контролюючі органи і особи підприємств, установ і організацій. Це – керівники, головні бухгалтери та інші посадові особи і ревізійні комітети та органи відомчого контролю суб’єктів господарювання, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов’язки по здійсненню відомчого контролю.
До останньої, третьої, групи контролюючих органів другої підсистеми належать органи незалежного фінансового контролю, виконавцями якого передусім є аудитори і аудиторські фірми.
З огляду на актуальність державного управління, викликану небезпечністю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна
роль у регулюванні їх потоків, раціональному та ефективному використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої відносять органи державної контрольно-ревізійної служби, державного казначейства, державної податкової служби, державної інспекції контролю за цінами, парламентського контролю та деякі інші. Правові основи діяльності і модель лінійного зв’язку між органами державного фінансового контролю показано на рисунку 1.3.
Державна контрольно-ревізійна служба – є важливим органом державного фінансового контролю, який веде контроль починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств. Її найважливішими функціями є:
Закон України “Про власність” |
Конституція України |
Закон України “Про підприємництво” |
Правове поле функціонування державного контролю |
Фінансовий контроль |
Інші види контролю |
Адміністра- тивний контроль | |
Технічний контроль |
Екологічний контроль |
Види фінансового контролю |
Відомчий контроль | ||
Аудит | ||
Державний фінансовий Контроль | ||
Парламентський контроль |
Контрольні органи виконавчої влади |
Державна податкова служба | |||
Державне казначейство | |||
Управління пенсійного фонду | |||
Інші | |||
Державна контрольно-ревізійна служба | |
Антимонопольний комітет | |
Державна інспекція по контролю за цінами |
Рисунок 3. Модель лінійного зв’язку між органами державного
фінансового контролю.
- контроль за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів і коштів позабюджетних фондів;
- контроль за збереженням державного майна у бюджетних установах;
- контроль за достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в бюджетних установах.
За такої ситуації відмовитися від постійного контролю за використанням бюджетних коштів, у тому числі державного бюджету на місцях силами державної контрольно-ревізійної служби недоцільно, як з точки зору профілактики фінансових порушень, так і з точки зору економічного ефекту такого контролю.