Сторінка
1

Семантичні особливості вставлених конструкцій в українській мові

В сучасній українській мові спостерігається тенденція до використання тих мовних форм, які дають можливість в сконденсованому вигляді подати максимум інформації. Однією із таких мовних форм є вставлені конструкції. Вставленість корелює з семантичною ємністю речення і його поліпропозитивністю. Це пояснюється тим, що вона представляє “окремий пропозитивний зміст і сповнена тими параметрами, які характеризують власне реченнєве утворення: предикативність, смислове та інтонаційне оформлення, структурна членованість, формальна організованість та ін.” [3, 301].

Теоретичне обґрунтування вставлених компонентів як лінгвістичної проблеми, зокрема їх семантики, у сучасному мовознавстві недостатньо вивчене, оскільки первинно не розмежовували вставні і вставлені одиниці: і одним, і другим надавали статус ускладнюючого компонента структури простого речення. Спершу категорію вставлення спростовували і вважали, що немає чіткої межі між вставними і вставленими елементами (О.Г. Руднєв, О.М. Гвоздєв та ін.). В подальшому було доведено існування вставлення як окремої категорії, яка в структурному, семантичному та інтонаційному плані значно відрізняється від вставних компонентів (Б.М. Кулик, Л.О. Кадомцева. А.Ф. Прияткіна, Н.С. Валгіна, Г.Н. Акимова, Н.Д. Арутюнова, А.П. Загнітко, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська та ін.).

Здебільшого вставлені конструкції виникають в результаті певних обставин мовлення і зумовлюються психологічними чинниками мовця, тобто вони не є передбачені в перший момент формування думки, а є результатом подальшого уточнення, роз’яснення чи доповнення змісту опорного речення. “Вставлені слова, словосполучення і речення (прості чи складні) вводяться в інше (основне щодо них) речення, але синтаксично з ним не зв’язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять різного роду додаткові повідомлення, зауваження, уточнення чи пояснення до змісту основного речення чи окремих його членів” [1, 44]. Це мовні одиниці, які допомагають мовцеві доповнити висловлену думку, дають оцінку, характеристику висловленому.

Вставлена конструкція характеризується різноманітними значеннєвими полями. Це зумовлено тим, що вони не є структурно, семантично залежними від основного висловлювання, а факультативними; пересунутими в зону додаткової інформативності, яким притаманна самостійна модальність. Існує кілька думок щодо їх функціонально-семантичної наповненості (див. Граматику російської мови, праці В. Ковальова, В. Шинкарука, В. Тихомирова, Б. Кулика, А. Прияткіної, А. Загнітка та ін.). Деякі мовознавці вважали, що їх важко структурувати, тому що вони багатофункціональні. В. Ковальов, розглядаючи вставлені конструкції на прикладі творчості Ф. Достоєвського, вважав, що “їх повна класифікація навряд чи можлива”, що “в мовленні персонажів вони використовуються як засіб характеристики, оскільки значною мірою саме через таке мовлення Ф. Достоєвський розкриває душевний світ своїх героїв. У їх репліках і монологах вставлені конструкції застосовуються для надзвичайно різноманітних творчих задумів” [4, 16]. Проте відзначає декілька типових випадків використання вставлених одиниць для показу різних психічних станів героїв, які можна назвати спробою класифікації. А саме, на означення: 1) тривоги і хвилювання; 2) несподіваного повороту думки; 3) заперечення сказаного.

В. Шинкарук також зазначає, що “дискурсивні висловлювання з вставленою конструкцією не піддаються класифікації за змістом” [8, 49].

Автори Граматики російської мови описують семантичні особливості вставлень, але не подають упорядкованої їх класифікації, зазначаючи лише, що “основне речення може нібито розриватися, “роз’єднуватися” тими додатковими зауваженнями, уточненнями, поясненнями, виправленнями тощо, які вносить той, хто говорить. Це можуть бути, наприклад, викликані змістом цілого речення чи окремого слова додаткові відомості про що-небудь; зауваження, які мають характер порівняння чи протиставлення…” [2, 167].

В. Тихомиров робить спробу згрупувати вставлені конструкції на основі значеннєвої частотності їх використання і пропонує виділити такі “основні види: 1) конструкції уточнюючо-пояснюючі; 2) причиново-пояснюючі конструкції; 3) конструкції-характеристики; 4) конструкції чужорідного характеру, які віддалені від змісту основного речення; 5) вигукові вставлені конструкції; 6) конструкції, які характеризують особу щодо приналежності її до суспільних течій, організацій (найчастіше в суспільно-публіцистичному мовленні); 7) конструкції як засіб переплетення мовлення автора і персонажів; 8) вставлені конструкції – називання жестів, що супроводжують усне чи писемне мовлення” [7, 102].

Б. Кулик робить спробу узагальнити значеннєві поля вставлених компонентів і “за характером смислового зв’язку з основним реченням вставлені речення” поділяє “на такі групи (вживані найчастіше): 1) Уточнюючі речення; 2) Речення, що виражають мимохідь (“між іншим”) висловлене пояснення; 3) Речення доповнюючи” [5, 175-176].

А. Прияткіна поділяє їх на: “1) пояснювально-уточнювальні (повторне найменування, конкретизація), 2) причиново-мотивовані, 3) довідково-відправні, 4) коментуючі, модально-оцінні” [6, 159].

Проаналізувавши описані класифікації та фактичний матеріал, вважаємо, що вставлені компоненти представлені такими семантичними групами:

- пояснення, тлумачення (іноді з гумористичної точки зору) незрозумілих слів: Але що таке соціалізм і комунізм, дівчино? В науці, в теорії це насамперед ідея спільноти (комуна в перекладі на нашу мову це спільнота) (Винниченко В.), Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку… (Вишня О.);

- переклад з однієї мови на іншу: По-латині вона зветься Colymbus (Колімбус) (Вишня О.);

- повідомлення якоїсь деталі, що доповнює, роз’яснює зміст висловлення. В даному випадку спостерігаємо об’єднання в один логічний ряд основного і додаткового повідомлення: Поет надає римі (і це особливо помітно у збірці “Спіраль”), якщо хочете, ідеологічне значення: вона в нього стає позначкою співзвуччя людини з людиною, народу з народом (Сулима М.), І не знати чого мучилися обоє (він і вона) часом так погано! (Кобилянська О.), Бєлугін спустив очі на стіл (і лице його зразу немовби обм’якло, замертвіло) (Винниченко В.);

- уточнення, конкретизація певного факту, явища, предмета: Спритніші й догадливіші (зокрема чоловіки) вислизнули, щоправда, з ешелону й розчинилися на станції серед цивільного населення, а вона знову пошкодувала поранених і змушена була ділити через ту жалість усю гіркоту невільницької долі (Міщенко Д.), Пройшовши віки – такі віки булані… Обкрадені, запльовані німі, Все мовчимо (лиш зойк чайок порану!) – Такі покірні, чемні і – самі (Багряний І.), З вікон великого будинку навпроти вилітали звуки життя… громадян (чи краще – сексотів) (Винниченко В.);