Сторінка
3

Семантичні особливості вставлених конструкцій в українській мові

- вказівка на джерело повідомлення: Сказано ж бо: “Ви прямуєте до випадковостей близького світу, а Аллах бажає майбутнього” (Коран, 8, 68) (Загребельний П.);

- вказівка на адресата повідомлення: Сусід міг про дітей подумати, а ти (це вже до мого чоловіка) радий, що сам кишку напхав? (Вільде І.);

- вказівка на адресанта повідомлення: Тітка Марійка – ті поважніші (як кажуть мама, розсудливіші) (Міщенко Д.), Наслухались дві мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів) (Глібов Л.);

- порівняння, які викликані основним висловлюванням з метою дати яскраву, образну характеристику: Довкруг березник корою зіскріб (немов галерея картин скрізь них) (Барка В.); Молодий чоловік радісно розсунув трошки розгорнені (немов для поцілунку) уста, показав – Я чистий росіянин (Винниченко В);

- емоційна реакція з приводу висловленого: Він прибув, щоби умовитися, коли ладити весілля. Воно має відбутися під час вакацій, отже, за чотири-п’ять місяців, цілком тихо; і зараз другого дня маємо “ми” (ха-ха!) від’їхати (Кобилянська О.); Я хочу ловити – гуп! – лежу, як лата (Федькович Ю.);

- логічна та емоційна оцінка, передача впевненості, сумніву, припущення тощо; характерним для даної семантичної групи є наявність відтінку суб’єктивності, що споріднює її із вставними компонентами: І він штовхнув (звичайно, ненароком) Тибурція, що задрімав під боком (Рильський М.), А до вікна (аж подумати страшно) ще попереків з п'ятнадцять і пудів шістдесят живої жіночої ваги, не рахуючи коромисел і глечиків з кошиками! (Вишня О.), Увійшла пані добродійка і застала мене за писанням листа. – О, – промовила якось справді посахареному солодко, – як бачу, з Мартусі дуже розумна дівчинка, коли встигла і на прогулянці побувати і з керуванням панчіх впоратися… (“Господи боже, я це ледве дві пари встигла відкласти набік!”) (Вільде І.), Єдина лишилась надія на батька – от, може, він скоро повернеться і вийме з мішка мені чобітки… (Стельмах М.).

Як бачимо, вставлені конструкції несуть різне смислове навантаження. Вони можуть виражати зауваження, доповнення, уточнення, пояснення, коментаря, довідки, характеристики, побіжних зауважень чи асоціативних згадок тощо. Помилковим, на нашу думку, є те, що іноді вставлення вважають другорядним, несуттєвим елементом в смисловій тканині висловлювання. Швидше навпаки: автор, нібито відсуваючи їх на другий план, має на меті акцентувати увагу читача (слухача), полегшити сприйняття повідомлюваного.

Література

1. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк., 1985. – 360 с.

2. Грамматика русского язика: В 2 тт. – Т. 2. Синтаксис. – Ч. 2. – М.: Акад. наук СССР, 1954. – 444 с.

3. Загнітко А. Семантика і прагматика вставлених одиниць в українському реченні // Вісник Львівського університету. Сер.: Філологічна, 2000. – Вип. 28. – С. 301-309.

4. Ковалёв В.П. Вставные конструкции // Русская речь. – 1971. – № 5. – С. 11-17.

5. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. – Ч.2. – К.: Рад. шк., 1965. – 283 с.

6. Прияткина А.Ф. Русский язык: Синтаксис осложненного предложения: Учеб. пособие для филол. спец. вузов. – М.: Высш. шк., 1990. – 159 с.

7. Тихомиров В. Разграничение вводных и вставных конструкций в современном русском языке // Русский язык в школе. – 1963. – № 6. – С. 100-102.

8. Шинкарук В.Д. Нарис із синтаксису зв’язного мовлення. – Чернівці: Рута, 1997. – 152 с.