Сторінка
1

Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного “Юлія”

На сучасному етапі ґендерні дослідження відіграють значну роль у різних напрямках гуманітарних наук. З’ясування ролі статі в розвитку культури, його символічне і семіотичне вираження в філософії, мові, літературі, мистецтві дозволяє виявити нові аспекти розвитку соціуму. Враховуючи вагомість цієї проблематики, слід зазначити, що ґендерний погляд на літературу дає можливість інакше поглянути на художні твори, інтерпретувати їх з погляду ґендерної диференціації. Нове прочитання літературних текстів дозволяє відійти від традиційних літературознавчих трактувань, проаналізувати їх з точки зору уявлень про поняття “мужності” та “жіночості”.

Англійське слово “gender” перекладається як стать, хоч точніше буде “рід”. Термін “sex” також означає стать , але в людській свідомості констатується тільки як поведінка під час “арс аманді” (любовної гри). Для уникнення усталених асоціацій при використанні слова “секс” науковці ввели в 70-х роках до свого дискурсу поняття “ґендер”. Цей термін був взятий з лінгвістики і “перенесений в дослідницьке поле інших наук” [3, 18]. Отже, секс – суто біологічне визначення, а ґендер – культурно-символічне визначення статі. Ґендерні дослідження є актуальними в літературознавстві, вони допомагають простежити осмислення ролей чоловіка й жінки в сучасному світі у творах письменників.

Роман відомого українського прозаїка П.Загребельного “Юлія, або запрошення до самовбивства” художньо розгортає картини буття сучасних українських жінок, нелегкі їх взаємозв’язки з чоловіком (головним героєм). Ґендерна проблематика, пов’язана з усвідомленням їхніх взаємин, їх традиційністю та новизною, є провідною в романі. Отже, метою даної роботи є висвітлення ґендерних стосунків у творі та своєрідність їхнього художнього вираження.

У центрі подій роману – головний герой Шульга і п’ятеро жінок, які супроводжують його на життєвому шляху. Автор композиційно виокремлює долю кожної із героїнь у окремому розділі (“Азія”, “Європа”, “Борисфен”, “Ітіль”, “Візантія”). Останні (розділи) є своєрідним замкненим колом, в якому наявні зачин, кульмінація і трагічна розв’язка стосунків героїв, пов’язана із загибеллю жінок.

Зустріч Шульги із першим коханням – Юлією – подається автором як стихійний випадок, що має фатальне значення для його подальшого життя. Ім’я героїні в дитинстві було Уляна, Уля. Перейменував її молодий професор, Роман, який вів археологічні розкопки скіфських курганів. Помітивши зацікавленість дівчинки, він сказав, що зачекає, поки вона підросте, й одружиться з нею, бо це як доля: Роман і Юлія – це як Ромео й Джульєтта. І привіз прочитати книгу про справжнє кохання. Ця подвійніть імені висвітлила для Шульги земне й небесне призначення цієї жінки для нього (він був Роман), і пов’язала її з матір’ю, яку звали Уляна. Виявилось, що Роман і Юлія земляки, які зустрілися в Ташкенті: вона працювала в евакуації, а він чекав розподілу на фронт. Вибух кохання героя спровокований жінкою, яка побачила в ньому зовнішню схожість із загиблим чоловіком. Її ініціативність сколихнула в молодому лейтенантові спалах почуттів.

Образ Юлії не подібний до стереотипного зображення жінки, яка чекає, поки на неї зверне увагу чоловік, якого вона покохала. Вона рішуча й вільна духом, автор показує це ретроспективно: їхала до тітки, зустріла майбутнього чоловіка-прикордонника в поїзді, і “як молнією вдарило”, поїхали до її мами й одружилися, через рік народилася донечка, а хотілося провідати чоловіка на кордоні, то лишила дитину з мамою і жила з Василем місяць перед Вітчизняною війною на кордоні з Білоруссю. Автор знайомить нас із сильною жінкою, заради мети здатної на будь-які вчинки: не пустити до хати “капіташі”, коли прийшов один, без лейтенанта, після вечері утрьох за одним столом виставити “капіташу” за двері палити цигарки, навіть сплатити йому борг своїм тілом, щоб позбавитися, і лишитися наодинці з Романом Шульгою. Хоч момент кохання в романі миттєвий – одна ніч, але накладає відбиток на розвиток долі героя. Саме біля Юлії Роман вперше відчув себе чоловіком, який прагне любові, душевного поєднання. Письменник уникає сцени прощання: Юлія на роботі, коли хлопець повинен від’їхати на фронт. Головний герой востаннє повертається до хатини, щоб доторкнутися до відчуття заспокоєння, захвату й любові. Деталі навколишнього світу, інтер’єр хатини назавжди закарбовуються в його пам’яті й наголошують на трагічності прощання: “…рука його безсило падала, натрапляючи на холодну порожнечу, і всі речі в кімнаті були холодні й байдужі, і холодні й байдужі були обкарнані тутові дерева, брудний арик, глина за тьмавим більмастим віконечком, а вода в арику, коли вже Шульга вийшов з хатини, і став над тією узбецькою водою, була якась свинцево-сіра, брудна, мертва” [2, 44], а наскрізні образи – “холодна порожнеча”, “холодні речі”, “мертва вода” – наголошують на самотності Шульги. На даному етапі в душі героя переважає обов’язок патріотизму, бажання відректися від власної долі, кохання, жінки заради служіння Батьківщині: “в гранітній непохитності підіймалися й вивищувалися вірність, відданість, честь, священний обов’язок…” [2, 49]. На слова Юлії жити тут, де його ніхто не знайде, Роман у своїй відповіді на перше місце виводить совість – перед собою, суспільством, Батьківщиною. Але, залишаючи на відстані Ташкент, Азію, Шульга несвідомо відчуває потяг кинути все і повернутися до Юлії, хоч розуміє, “що вже не буде вороття, ніколи не буде, бажання шматували душу, сповнювали її тугою, як за втраченим раєм…” [2, 49].