Сторінка
2

Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного “Юлія”

Поїзд, який вивозить героя з Азії, як і інших воїнів, виступає в романі “запорукою високих державних чеснот”. Воїнів, які брали участь у перемозі над фашизмом, П.Загребельний порівнює з “листям дерев”, що осипається на землю, наголошуючи на великій кількості людей, які полягли в бою. Аналогічний образ “листя землі” наявний і в однойменному романі відомого письменника-шістдесятника В.Дрозда. У нього, як і в П.Загребельного, даний образ – знак руїни (листя в умовах стихійного лиха осипається на землю): “…наприкінці зими люди так вихолодилися та виголодали, що осипалися з життя, як листя з дерев восени” [1, 466], що акцентує на знеціненості людського життя під час воєнного лихоліття, голодомору тощо.

Відродження почуття кохання Романа Шульги відбувається в Тепліце, куди його переводять на тилову роботу після танкових перемог і тяжких поранень (“три поранення, чотири контузії, належна кількість орденів, медалей, подяк Верховного”). Образ ташкентської Юлії трансформується в німкеню Улу. Її неймовірна схожість з жінкою, яка стала для героя символом найвищої досконалості й життя, викликала в ньому подвійні почуття. З одного боку, бажання помститися всьому, що було отруєне тут фашизмом, а з іншого, – “підступне тіло” прагло до насолоди та любові. Стан роздвоєності Шульги П.Загребельний до цієї частини роману “Європа” передав за допомогою епіграфу до твору В.Шекспіра “Ромео і Джульєтта”:

Страшніша ненависть,

Та любов страшніша.

З ненависті любов [2, 52].

Єдина деталь, що відрізняла Улу з Європи від Юлії з Азії, – це “ледь вловимий вираз зверхності” на обличчі. Після розмови з німкенею Роман зрозумів, що перед ним не вся його Юлія, “а тільки її плоть, її тіло, а не душа…” [2, 86]. В інтимних стосунках із нею він агресивний, енергійний, жорсткий, сексуально міцний, що в його свідомості пов’язувалося з перемогою над ворогом і було “торжеством і тріумфом завойовника”. У погоні за відплатою і задоволенням своїх тілесних бажань герой забув про головне – почуття між чоловіком і жінкою. Відчай і жіноча беззахисність в очах Ули, не помічені Шульгою, призвели до смертельного кінця: жінка втопилася. Ула сприймає свій гріх як трагічну провину, порушення сімейних основ. Осягнувши свій вчинок як моральний злочин, тягар душі, вона відчула потребу звільнитися від нього. Смерть німкені – протест проти агресивності завойовника і агресивності чоловіка загалом. У стародавніх народних віруваннях влада води вважалася настільки сильною, що відштовхувала зло. У цьому контексті вода в романі виконує також очищувальну функцію: звільняє Улу від зради перед чоловіком і надає їй спокій. За “загибель представниці цивільного населення” армійське командування застосувало до Шульги, враховуючи його фронтові нагороди, пом’якшені засоби покарання: звільнило з армії, понизило у званні й відправило додому “як цінного фахівця народного господарства”.

У третій частині “Борисфен” П.Загребельний повертає головного героя до України, де відбувається його третя зустріч із жінкою – Олею. “Хай її звуть не Юля, а Оля, одна літера, один-єдиний звук, хіба це важить, хіба може відібрати в нього надію, адже жінка та сама, та сама вогнепальна краса, і той самий поваб у ній, що й тоді, в Азії, навіки, навіки…” [2, 149]. Доля її складалася невесело: чоловік зник безвісти на війні, братів було вбито, сама ростила двох синів-близнюків. Між Романом і Олею виникають класичні стосунки між чоловіком та жінкою в патріархальному суспільстві: він ходить до неї додому, обов’язково з подарунками, спілкується, запрошує у кіно. Але кожна його спроба наблизитися виявляється марною. Головна героїня, дотримуючись моральних норм суспільства, свідомо прирікає себе на самотність. Ключовими фразами її у стосунках з Романом: “Що люди казатимуть?” “Шо подумають?” Характерною рисою Олиного характеру є невпевненіть у собі, своїх відчуттях, дотримання канонів сімейної вірності, навіть якщо доля Грицька, чоловіка, невідома. Її поведінка співзвучна ідеям Руссо, які він виклав у трактаті “Еміль” (1762 р.) про підкореність дружини чоловіку, про неможливість забути про свою залежність від чоловіка і таким чином зберегти благополуччя сім’ї. Таку традиціоналістську точку зору феміністська критика вважає дискримінаційною. Але, зважаючи на образ головної героїні, для неї це правильна позиція. Між Шульгою та Ольгою відбувається запекла боротьба: Оля не повідомляє Роману, коли працює, їздить до матері, ходить у справах. Він змушений цілими днями чергувати біля її хатинки в надії зустрітися. Часові параметри їхнього протистояння – декілька місяців. Навіть після поєднання тіл та душ в Ольці жила суперечливість жіночого духу і жіночого тіла. Останнє знаходилося у розквіті, а душа не вірила у щастя. “А вона [Оля] не вірила, не вспокоювалася, билася, мов чайка об суху дорогу, квилила, стогнала, плакала: “Ой, як же воно тепер буде? І що ж з нами оце буде? Я ж так не можу! Що скажуть люди? ” [2, 215]. Важливість Шульги у житті Ольги визначено П.Загребельним поетапно: стати робітником-практиком, відмовивашись від наукової кар’єри, отримати квартиру в центрі міста, одружитися з Олею, перевезти її синів від тітки Килини, щоб створити справжню сім’ю. Мріям не судилося здійснитися. Ольга дізналася, що Грицько прийшов з війни покалічений і не захотів до неї повертатися, оселився у шахтарки на станції Ясинуватій, пив, бився. Вона, не вагаючись ні хвилини, не думаючи про себе і Романа, їде до чоловіка, виконуючи свій сімейний обов’язок: “Повинна поїхати туди і привезти синам їхнього батька. Діти не винні, їм потрібен батько” [2, 222]. Через нещасний випадок у дорозі жінка загинула, покинувши Романа Шульгу знов на самоті.

Четверта жінка зустрічається на шляху головного героя на Всесоюзному форумі енергетиків у четвертій частині роману “Ітіль”. Роман Шульга піднявся по щабелях влади, обіймає посаду начальника управління “Інтеренерго”. Юлія Никонова – головний спеціаліст Московського міністерства енергетики. Вона – освічена, розумна, впевнена в собі жінка, заміжня, має чоловіка і шестирічного сина. На залицяння Шульги відповідала стримано й сухо. А Роман мовби прокинувся від летаргічного сну, “бо він знов зустрічав ту саму жінку. Жінка могла бути тільки одна-єдина, тоді виявилося, що їх може бути кілька, та однаково вони неминуче зливалися в ту саму, і не тільки зовнішня подібність, а навіть звук голосу, аромат і тепло тіла, сухий шелест тонкого волосся <…>, – все було те саме, дане й дароване йому спервовіку, найвищий дар і найвище блаженство!” [2, 244]. Божевільним вчинком він покорив її серце: ніс на руках дев’яносто три сходинки від Волги до готелю нагору, влаштував їхню зустріч у поїзді до Москви. Поїзд став закритим простором, що поєднав героїв в єдине ціле. Стрімка шаленість почуттів (“шасливі в любові, божевіллі, аж до кінецьсвітності”), однак, не є підставою для Юлії активно зустрічатися з Шульгою, намагатися бути разом, кинути свою сім’ю.