Сторінка
3

Проблеми освоєння запозичених мовних одиниць

Мова як особлива система систем, або рівнів, сама в свою чергу є частиною ще складніших систем - мова і мислення, мова і суспільство, мова і дійсність, мова і ментальність народу та багатьох інших. Так, чинником, у якому нероздільно поєднані позамовні та внутрішньомовні причини, є між стильовий взаємовплив і взаємопроникнення. Особливо це виявляється як у мові ЗМІ, так і ширше - в публіцистиці, де яскраво репрезентовані й активно функціонують лексичні одиниці різних стилів.

Актуальним питанням, яке потребує невідкладного розв'язання, є студіювання та вироблення практичних рекомендацій щодо пристосування, адаптації запозичень у системі мови - якою виступає українська. Як відомо, освоєння іншомовних слів відбувається одночасно кількома шляхами й охоплює фонетико-графічну, морфологічну і семантичну сторону слова. Під проблемою асиміляції іншомовних запозичень звичайно розуміють ступінь уподібнення цих слів питомим словам. Щодо ступеня асиміляції запозичених слів розрізняють входження до словозмінної та словотвірної систем, здатність вступати до синонімічних рядів та в антонімічні зв'язки, входження до складу фразеологічних одиниць, частотність уживання та ін. Проте, як вважають деякі дослідники, усі названі вище критерії є досить проблематичними та непереконливими: ступенів асиміляції може бути як завгодно багато, і ця проблема не стільки є лінгвістичною, скільки соціально-психологічною. Дехто виділяє такі послідовні етапи повного лексичного засвоєння іншомовних слів: 1) етап інновацій або первісного вступу в мову-рецептор; 2) віртуальний етап, коли словом користується відносна меншість носіїв мови-рецептора; 3) етап неологічного слововживання, коли лексемою послуговується відносна більшість носіїв мови-рецептора. Закорінення іншомовного слова в мові-реципієнті пов'язують із чотирма етапами: 1) п о ч а т к о в и м - уживанням іншомовного слова в тексті в його питомій орфографічній (фонетичній) і граматичній формі, без транслітерації і транскрипції, як своєрідного вкраплення ; 2) д р у г и м - пристосуванням його до системи мови-реципієнта через надання слову відповідної граматичної форми; 3) т р е т і м - утратою іншомовним словом ознак незвичності, набуттям ним рівноправності з іншими питомими словами; 4) ч е т в е р т и м - адаптацією іншомовного слова в стилістичній системі мови-реципієнта, тобто зняттям ситуативно-стилістичних і соціальних обмежень слововживання.

Варто спинитися на важливих, на мій погляд, моментах. Донедавна запозичення з інших мов світу в українську здійснювалися переважно опосередковано - через російську мову. Показником запозичень із західних мов через посередництво російської мови є звукове і графічне оформлення окремих входжень. Так, оскільки в російській мові немає прямого відповідника звукові [h], що властивий ряду західноєвропейських мов, зокрема германським (англійській, німецькій, голландській та ін.), з яких англійська в наші дні стала основним джерелом запозичень, у ній цей звук в основному передається через х ( пор.: рос. хит - з англ. hit, рос. хоспис - з англ. hospice). Українська мова розрізняє [ґ] і [г]. Однак, всупереч її природним особливостям, транслітерація іншомовних власних назв, переважно імен та прізвищ (англійських, німецьких, голландських та ін.) у мові більшості українських ЗМІ здійснюється за російськими зразками (пор.: Hillary - Хілларі, Backhem - Бекхем, Наmm - Хамм), не кажучи вже про звичайні слова-запозичення на зразок hot-dog, hat-tricked ін., які передають у мовній практиці також переважно за законами російської фонетики, графіки й орфографії - хотдог, хет-трік.

Останнім часом, поряд із описаним вище шляхом, відкривається можливість безпосередніх запозичень, що, безперечно, впливає і на вибір звукової та графічної форми відповідних іншомовних слів (пор.: Бекгем, Гемм, гінді та ін.).

Подекуди запозичення у мові сучасних ЗМІ відбивають фонетико-графічну та правописну неусталеність, функціонуючи нерідко в двох, а іноді й більше, варіантах: андеграунд/андерграунд "неофіційна течія (течії), напрям у мистецтві, яка протиставляється офіційним, загальновизнаним; нетрадиційне і не зрозуміле широкому загалові "підпільне мистецтво"; творці і прибічники такого мистецтва", римейк/ремейк/рімейк "новий варіант старого музичного запису, постановки, кінофільму тощо", рієлтор/ріелтер/ріелтор/рієлтер "агент із продажу нерухомого майна" тощо. Це зумовлено різними шляхами й принципами засвоєння іншомовного слова: чи йдуть при транслітерації слова з іншої мови за його вимовою, чи за написанням, до того ж, з урахуванням правил українського правопису. Головне завдання мовознавців - усунути таку дублетність, зупинившись на одній із найприйнятніших для української фонетико-графічної й орфографічної системи форм. Те саме стосується ряду слів: вотергейт/уотергейт, Ватсон/Уатсон та ін. У цьому випадку простежується дублетність як результат співіснування традиційної (за російським зразком) та нової (відповідно до законів української мови) вимови і написання. Йдеться про те, що в радянську добу (на відміну від XIX століття) було прийнято в російській, а відповідно і в українській мові, англійську фонему і графему w перед наступним голосним передавати у_, пор.: Уатсон/Уатсон, Уилсон/Уілсон, Уолтер/Уолтер тощо. У сучасній мовній практиці англійський білабіальний звук і літеру w, якою він позначається, вже дедалі частіше в мові ЗМІ передають літерою в: Ватсон, Вілсон, Вокер, Волт, Волл та ін.

Очевидно, в транслітерації подібних слів позначився вплив мовної практики української діаспори Заходу. Принагідно відзначимо, що на початку XX ст. принцип транслітерації звука англійської мови, позначуваного літерою w був властивий і російській мові (пор. російську транслітерацію прізвища американського президента періоду Першої світової війни Вильсона).

Писемні джерела здебільшого враховують закони української фонетики, графіки та орфографії в передачі слів і послуговуються формами на зразок: дилер, брифінг, лізинг, рейтинг, харизма, компакт-диск, рієлтор, кутюр'є, самміт, кілер та ін., які раніше передавали по-різному, а переважно неправильно, зокрема ближче до англійської чи російської лінгвальної системи (діллер, брифінг, лізинг, рейтинг, харизма, компакт-диск, дістрібьютор/ дистриб’ютор, рієлтор/ріелтер, кутюр'є, самміт, кіллер тощо). Наведені вище слова є свідченням фонетичної "українізації" новозапозичень, входження їх в українську лексичну систему. Однак є приклади нових запозичених слів, звуковий склад яких ще відчутно засвідчує їх "іншомовність" - не характерне для української мови поєднання та нагромадження приголосних, збіг голосних, зокрема дифтонгів і трифтонгів, початкові голосні, неприйнятні для власне національних одиниць, відсутність протетичних звуків тощо.

У другій половині 80-х - у 90-х роках минулого століття в мові ЗМІ, як і в усій загальнонародній українській мові, продовжувався процес морфологічної адаптації новозапозичень із різних лінгвальних систем. Порівняно з фонетичним освоєнням, аналізований процес характеризується більшою чіткістю, усталеністю, відсутністю дублетних лексичних одиниць. В основному, іншомовні слова-інновації з морфологічного погляду в українській мові як у мові-реципієнті асимілювалися відповідно до їх особливостей у мові-джерелі і невідповідності трапляються порівняно рідко.