Сторінка
1

На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії)

Відомо: ще за часів княжої доби Київської держави між Україною і Грузією були особливі стосунки взаємної симпатії та взаємної підтримки. Природно, що київські й тбіліські князі та бояри вступали і в подружні династичні союзи, в тому числі з родами царів Давида й Тамар…

Загальновизнано: українська й грузинська революції 2004 – 2005 років справили величезний вплив на еволюцію всієї сучасної цивілізації та культури, а Грузія й Україна стали воістину стратегічними партнерами.

Тому зустріч із Грузією – завжди свято. На рівні як днів культури, так і освітньо-наукових контактів.

Цього разу поштовхом до відвідання Тбілісі стало запрошення бути офіційним опонентом на захисті дисертації на ступінь доктора філологічних наук батоно Рейвахом Хведелідзе – відомим картвелологом і україністом, а до того ж випускником Київського університету ім.Т.Шевченка.

І ось аеропорт Тбілісі. Ясне, сонячне надвечір’я. Горді постави багатьох грузин, але й серед них виділяється одна постать.

Отар Баканідзе!

Патріарх грузинської україністики, автор 28 монографій про українську літературу, культуру, театр, лауреат премії ім.П.Тичини, заслужений діяч культури України, почесний доктор Київського національного університету… А загалом – людина-легенда.

Ну й справді: ще в 70-ті роки він із деканом філологічного факультету КДУ Павлом Федченком стали ініціаторами взаємообміну студентами для навчання у столичних університетах, і тоді в Грузію поїхали Л.Грицик, С.Жолоб, а в Україну Р.Хведелідзе, О.Мушкудіані, Р.Чілачава…

У Тбіліському університеті О.Баканідзе створює товариство «Україна», президентом якого він є й досі. Завдяки його ініціативі у Тбіліському університеті україністика посідає чільні позиції серед усіх слов’янських літератур та культур. Пишуться дипломні й дисертації; лише у Тбіліському університеті при вступі до аспірантури є право складати українську як одну з іноземних мов.

Прикладом справжнього братерства стала ініційована О.Баканідзе підготовка філологів-перекладачів: зусиллями майже 30 із них в Грузії двомовно видано Г.Сковороду і Т.Шевченка, І.Франка й Лесю Українку, Павла Тичину, Миколу Бажана і Максима Рильського, Івана Драча й Бориса Олійника…

Нині вийшло дві книжки батоно Отара: одна – про Київський університет ім. Т.Шевченка, а друга – про українсько-грузинські літературні зв’язки. Книга вагома змістом і роздумами, високим професійно-теоретичним рівнем і, звичайно ж, найчистішою любов’ю до українського світу! Книга – пролог до компаративістики на новому етапі розвитку як міждержавних відносин, так і науки.

Сталося так, що О.Баканідзе виїздив із Президентом Грузії М.Саакашвілі до Києва й вся увага зосередилася на захисті дисертації Р.Хведелідзе. Чим привернула вона увагу, свідчать відзиви як офіційних, так і неофіційних опонентів, висновки спеціалізованої Ради: дисертація – нове слово в літературознавстві, зокрема у сфері методології. Вона спонукає до роздумів над важливими концепційними засадами Р.Хведелідзе, який наголошував:

“Основной целью моей диссертационной работы является изучение творчества мастеров грузинской и украинской новеллы в свете теоретических воззрений сравнительного литературоведения, анализ внесенной в национальный литературный процесс стилевой новизны, характеризация художественных средств выражения этой новизны в творчестве отдельных писателей. В работе основой анализа многообразного материала является общая философско-эстетическая концепция модернизма и основные принципы импрессионизма как общеевропейского стиля конца ХІХ в.

На современном этапе путем сравнительного изучения литератур стал возможен синхронный анализ типологически сходных процессов, что, со своей стороны, позволит выяснить значение того или иного литературного направления в региональной, зональной и национальной системах. Посредством подобного анализа можно обнаружить также глубокие связи между явлениями внутри самого литературного направления и определить их функции и специфику. Но изучение любой национальной литературы сравнительным методом желательно проводить в контексте мировой литературы, чтобы широко проявилось ее и общечеловеческое значение, и индивидуально-национальная ценность.

Диссертационная работа является также первой попыткой монографического изучения упрочившейся в литературе новизны в творчестве исследуемых писателей. Это новшество основывалось на европейском модернизме, именуемом на раннем этапе развития «психологическим реализмом».

В работе обосновывается положение, что единое мировоззрение в различных литературах порождает одинаковую типологическую среду, в которой естественно возникают сходные ощущения и настроения. Посредством поисков типологических параллелей происходит выявление отдельных сходств и установление закономерностей литературных процессов.

В работе предпринята попытка обосновать, что грузинские и украинские новеллисты по разрабатываемой ими проблематике и литературной концепции относятся к модернистскому мировоззрению. Их внимание в большей степени обращено к чувственному миру человека. Они осмысливают человека как порождение Вселенной со своим вечным трагизмом. Литература, по словам Стендаля, «обещание счастья». Счастье – духовная и нравственная категория и не достигается материальным благосостоянием. Модернисты утверждают, что счастье человека невозможно. Обреченный Богом человек «выброшен в мир» и не знает что делать с дарованной Богом свободой. Модернисты смогли выявить и точно описать множество скрытых свойств человека. Интерес к духовному миру человека разрушил и расчленил эпические формы. В литературе доминантой становится малый жанр. Художник может выражать «внутренние ландшафты» человеческой души, в результате чего именно в ней фиксируется субъективное представление, а не на предмете.

В труде дается анализ прозаических сочинений грузинских и украинских новеллистов, в которых писатели непосредственно касаются этой проблемы. Невыносимость бытия и бессилие человека перед ним видели художники всех времен, но некоторые приписывали это порокам эпохи, модернисты же сочли волей провидения и тут же поставили вопрос, что есть человек, и попытались выяснить его социальную и философскую природу. Исходя из этого, внимание писателей было обращено на познание человека как существа общественного. Зло, с которым в реальности сталкивается человек, фатально и борьба с ним безрезультатна, человек лишен внутренней активности, бытие – арена борьбы за физическое существование, где нет победителей.