Сторінка
3

На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії)

В творчестве грузинских и украинских мастеров новеллы выражены почти все особенности импрессионизма. В импрессионизме нет глобальных проблем, нет теоретического лейтмотива. Здесь самоанализ меняет реальность, вызванное предметом впечатление – сам предмет. В импрессионизме человек будто бы впервые нашел себя, очистился от всяческих пороков и с искреннейшим чувством взглянул на внешний мир. Импрессионисты вдохнули жизнь в предметы. Любовь к жизни одинаково привела в восторг живое и неживое, все ожило, зависть и вражда сменились любовью и желанием помочь друг другу. Человек почувствовал в природе силу жизни и счастье. В поле зрения импрессиониста попадает малейший нюанс как физического, так и душевного движения. Именно тенденция вынесения на свет «скрытого феномена» создает в новом искусстве претензию на тотальное новаторство.

Вопросы, поставленные в литературе модернизма, весьма проблематичны и всегда актуальны. Искусство модернизма вообще, и в том числе художники грузинской и украинской новеллы, с большим сочувствием относятся к человеку и внимательно исследуют различные аспекты его существования.

Модернизм признал интуитивизм Бергсона и нашел психологическую основу художественного творчества в фрейдизме, согласно которому художник погружается во внутреннее Я и путем интроспекции выносит недосягаемые для разума «скрытые феномены». Человек находится в воображаемых эмоциях, страхе, иллюзиях, фантазиях и снах. Ему не избежать трагической участи, каждый должен удовлетвориться тем, что дает судьба.

Художественно-философское рассуждение о реальности анализируемых писателей не дает основания для оптимизма, так как сам процесс жизни человека не рождает надежды на лучшее будущее. На плечах человека лежит тяжелейшее бремя реальности, и всю жизнь ему приходится мучительно нести его во имя существования.

Импрессионисты отыскали в физической жизни природы средство передачи постоянного кипения и мгновенной изменчивости. Путем изображения интенсивной переменчивости чувств они открыли новое свойство искусства и этим способствовали его последующему развитию. Несомненной заслугой импрессионизма следует считать активность художественной способности человека, которая может отдалиться от непосредственной данности и создать собственные образы и миры, более прекрасные, чем сама действительность. Задумывающиеся о судьбе человека писатели видят выход из трагического существования в гармонических взаимоотношениях природы и человека. В их эскизах и зарисовках природа осмысливается лишь с позитивных позиций. Они освободили человека от всяческих пороков и наградили его величайшим даром справедливости и заботы о других. У них все забывают о зависти и вражде. По их зарисовкам, природа – многоголосый мир, который способен любое существо превратить в участника этого ритма. Красота природы одаряет человека мечтой, но в позолоченном фантазией мире счастливое существование не может одолеть трагичности реального бытия”.

Обговорення надзвичайно актуального, новаторського методологічного дослідження викликало принципове обговорення. Були й незгоди та дискусії із дисертантом – але всі погодилися з моєю думкою: наука – це шукання істини, відповідей на актуальні питання буття і творчості, тому головне в ній не відповідність уже відстояним судженням та оцінкам, а метод, шлях та наслідки дослідження. Р. Хведелідзе, творчо продовжуючи традиції школи О.Баканідзе, переконливо виявив якості аналітика і прибічника інновацій, мужнього полеміста і принципового шукача відповідей на виклики часу, окреслив самостійний напрям літературознавства, тож його праця відповідає найвищим вимогам, а дисертант заслуговує присудження йому наукового ступеня доктора філологічних наук.

А потім були зустрічі та надзвичайно корисні розмови з викладачами кафедр (зокрема з батоно Костянтином Квачантирадзе, Русудан Чантурашвілі, Ларі Немтадзе, Іраїдою Кротенко, з аспірантом україністом Гочею…, з ректором університету Калбатоно Русудан Лордкіпанідзе, зі студентами, і скрізь домінували два мотиви: Грузія і Україна мають розвиватися як посестри, бо тільки так можна вистояти в сучасному контраверсійному світі; освіта й наука потребують найефективнішої державної підтримки. Болонський процес – це стратегічна перспектива, але йти до нього потрібно розважливо і з належним урахуванням національних інтересів.

Турбували проблеми незахищеності педагогів, науки та студентства, недостатньої технологізації їх. І особливо – фінансування та методологічного оновлення, усунення формальних підходів до процесів реформування вищої школи.

Причини зрозумілі: добробут грузин підупав, виробництво (особливо промисловість) переживає застій, а то й кризу. Жахливою примарою нависає політика диктату Росії – енергетичного, фінансового, військового. Під загрозою суверенітет, а суспільство збурюють ще й внутрішні незгоди, явища бюрократизму.

Тому й народжувалися поетичні інвективи:

САКАРТВЕЛО

Добридень, Грузіє! Колись тобою марив.

Побачив – серце полум’ям взялось:

За мене Прометей Шевченків тут боровсь,

Коли повзли в Украйну злі почвари –

Москви гієни – ти кувала кари

На спільних ворогів…

Так звіку повелось:

Князі великі з Києва й царі

З Тбілісі у династії єдналися для моці.

Держав могутність малася на оці,

Мир по Кури і по Дніпровім боці, –

Щоб світ на ворогів не розколовсь.

Тоді були могутні ми, як барс,

Лицарства Дух буяв по Сакартвело.

Тамар, Давид і геній Руставелі

Богам рівнялися. Допоки крук на скелі

Не розпочав з Титаном хижий фарс.

Волала Грузія про поміч, та Вкраїна

Сама була, як Прометей, розп’ята;

Орда з Москви цькувала брат на брата,

Козацький дух горів у рідній хаті,

Край Кия, Мудрого, Мазепи тлів в руїнах.

Та Прометеї серцем не згорають,

І орди Леніна відчули дух Антеїв,

Горіли в гніві, наче в надрах Геї,

Бо пнулись в велетні, але були пігмеї:

Повзуче гаддя зроду крил не має.

Повстала Грузія! Повстала Україна! –

І світ у подиві розплющив сонні очі:

Що Сакартвело й Україна хочуть?!

Бандура й пандур у віки рокочуть:

Щоб світ був, ми, і щоб була Людина!

Щоб мир на гори ліг, означив мить святую,

Щоб молодість влилась у душі посивілі,

Щоб знов Сковорода й Гурамішвілі

Пішли, де гори славлять хати білі, –

Де муки родів новий світ вістують…

Тбілісі-Батумі, 22.03.2005.

СТРАСТІ В БАТУМІ Й ТБІЛІСІ

24 березня 2005 року.