Сторінка
2

Освітнє плекання культурознавчої обізнаності: розширене бачення терміна «образотворче мистецтво»

Загальновизнаним у семантиці терміна ОМ є те, що це зображально-виражальний, чуттєво-наснажений вид художньої творчості, який відбиває дійсність у художніх образах, де дійсність не слід розуміти як суто об'єктивну реальність. Це естетична категорія, де естетичність означає не тільки красу: штучний вид діяльності, який історично належить до "вільних" (хоча й не від часів виникнення таких), вишуканих, витончених мистецтв. Одна з провідних властивостей – комунікативна: створюється різними технічними засобами при застосуванні різних технік, прийомів, засвоєних навчанням (у теорії та на практиці). За багатьма визначеннями ОМ втілюється на площині й у просторі. До нього відносять малярство, графіку, скульптуру, художню фотографію.

Проте є тези, що, як ми помітили, належать до дискусійних і які можна диференціювати за такими умовами:

1) образної обмеженості;

2) абстрактно-опредмеченою;

3) візуального сприйняття;

4) соціально-індивідуальною;

5) естетичною;

6) реалістичною та містичною;

7) ідеологічною.

Зосередимося на перших трьох. Основні суперечності закладені у позиціях:

1) обмежене поширення образної природи лише на кілька різновидів образотворчих мистецтв, перерахованих вище (малярство, графіка, скульптура, художня фотографія). "Зображальне мистецтво" [9, 24, 26, 29, 31, 42, 45] – як вузьке значення мистецтва, вільного вишуканого, витонченого (" .Художня творчість у цілому – література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танок, театр, кіно ." [7, 27, 37, 46, 47]);

2) пріоритет матеріалізації, опредмечення образотворчості ("Використання уяви для виготовлення предметів естетичної цінності"[45,47]) – опредмечена форма – лише одне з утілень ОМ (" .Різновиди т. з. художніх мистецтв інших видів діяльності, що об'єднуються як художні образні форми опанування світу" [27, 37]);

піднесення наочної форми образотворчого мистецтва перед іншими формами художньої творчості ("Наочне відтворення природи в її повноті та типовості ." [7, 29, 31]) – унаочнений засіб і об'єкт об'єктивної реальності – лише частина зацікавлень ОМ (" .Відтворення реальної дійсності в мистецтві – це лише примітивний, початковий етап і не мета мистецтва. Метою є "викликати" в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність" [1, 38]).

Образотворче, зображальне / "изобразительное"; відображення / "отображение" – не можна розглядати у значенні змалювання чи тільки опредмечення, візуалізації. Перші частини слів утворені історично від "об" (що означає перед, за, до, для) + "раз" (що означає: раз, удар, карбування, відбиток, певний землеробський інструмент, смуга, риска; тип, характер тощо); "образ" (із значенням обличчя, щока, ікона, картина) [12, 43]. Тобто спочатку домінував матеріалістичний аспект значення людської діяльності, однак поступово набуває розвитку психологічний аспект: емоційності, одухотвореності тощо.

Дотичне до цього поняття – слово "мистецтво" ("искусство"), що також може розглядатися як метаморфоза у семантиці: майстер, майстерність, "искусный", "искусить", "кусити" (у значенні випробовувати, торкатися тощо) "ехреrіmеntum" (досвід, спроба) тощо збагатилися змістовим відтінком художньої творчості в цілому; тлумачиться як засіб і форма пізнання життя за допомогою візуального, аудіального, тактильного, іншого досвіду, а також уявної та розумової роботи. Виступає поняття "мистецький" і як критерій не тільки майстерності, а й естетичності (чуттєвості, вишуканості та краси); як опредмечена діяльність (картина, ілюстрація), так і дещо абстрактна (музика) [12, 43].

Так, музичне мистецтво створює образи (о.) за допомогою звуку, його сили, тембру, інтонації тощо ("У музиці X. о. (художній о.) формується за рахунок акустичних властивостей звуку та суб'єктивних відчуттів і асоціацій людей – виконавця та слухачів"; музика відрізняється від інших видів мистецтва інтонацією, що є особливою якістю X. о. [21, 44]); кіномистецтво – поєднання гри актора, режисерського втілення сценарію, операторської роботи, творчості художників-декораторів, освітлювачів та ін. ("Твір кіномистецтва (в широкому значенні), виступає в художній функції" [17, 38]); художня література – друковане слово, вжите у прямому та переносному значенні ("Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж інших текстів. Вона не обмежується традиційними тропами і фігурами мови, а наповнює естетичним змістом безобразні мовні елементи, перетворює їх на систему художньо-мовного бачення світу ." [38, 39, 41]); хореографічне мистецтво – динамічна пластика тіла, просторовий візерунок у синтезі з музикою (" .Створити о. х. (о. хореографічний. – Р.Б.) – означає змалювати в танці дію чи характер, втілити на основі правдивого вираження почуття певну ідею. Танок, позбавлений образності, зводиться суто до технічності, до марних комбінацій рухів" [3]); театральне мистецтво – синтез лицедійства, музики, декорацій тощо (" .Спосіб освоєння та перетворення дійсності в мистецькому аспекті" [4]); малюнок, малярство – світлотінь, крапки, лінії, кольорові плями на площині, виражені у статичному вигляді (" .[твори] графіки – переважно чорно-білі малюнки на папері ., живопис утілює образи дійсності в їх кольоровому багатстві та блиску за допомогою фарб, які накладаються на якусь тверду поверхню" [45]); художня фотографія – постановка елементів, які фотографуються (" .Спирається на документальну основу (знімок конкретного явища), піднімається до образної характеристики, що здійснюється вибором ракурсу, композиції, емоційно-змістовим застосуванням фототехніки" [24, 38]); скульптурне мистецтво – різьбярство статичних об'ємно-просторових форм ("Створюючи статую чи портретне погруддя, різьбяр здійснює образ у реальному просторі" [48]).

Те, що згадані види мистецтва належать до художніх, а також поширення образотворчої ознаки й на інші види мистецтва, автоматично знімає питання щодо закріплення назви "образотворчий" за одним із видів як терміна, бо виявляється помилка "нерозрізнення тотожного" [78], "зіставлення незіставного", тобто родова назва не може бути ще й видовою [Там само].

Подібність і відмінність української та російської мов призводить часто до прикрого калькування як форми, так і змісту. Обидві мови використовують грец. афікс "ізо" (зі значенням рівність, подібність), напр., "изолинии", ізогональний, проте російська мова, на відміну від української, має омонімічні форми: із префіксом "изо" – як синонім префікса "из", напр., "изойти"; як частина скороченої абревіатури – зі значенням художній, напр., "изостудия". Також спостерігається трактування "изображения" як опредмеченої презентації, напр.: "Предмет, малюнок, який відтворює що-небудь; очевидне відтворення чого-небудь" [29]. Це при тому, що в українській і в російській мовах слова "образотворчий" і "зображати", а також "изобразительный", "изображать" мають один і той самий корінь – образ із більш абстрактним значенням.