Сторінка
1

Національні і європейські виміри української педагогіки

Де існує життя, є вічне: діти і педагогіка…

У цій складній сфері, діючій за схемою “людина – людина” дуже важливо, як зазначав Ш.Амонашвілі, не продукувати поганих думок. Оскільки творіння добрих ідей – захист для особистості і суспільства. Цей процес є універсальною потребою для безперервної модернізації освіти, мета якої – якість освіти. Сьогодні практично немає країни, де вчені і практики, парламенти й уряди були б задоволені станом освіченості й вихованості нації. Світ дедалі більше уніфікується в розумінні, що в XXI ст. основними конкуруючими чинниками між державами і народами ставатимуть освітньо-наукові системи. Від рівня їхнього розвитку залежатиме прогрес і безпека людства. І те, що ЮНЕСКО проголосило нинішнє століття “століттям освіти”, є тому підтвердженням.

Президент одного з токійських університетів так оцінює ситуацію: “Із завершенням холодної війни розпочалась нова війна науково-освітніх технологій у глобальному масштабі. Лідери націй усвідомлюють їхній ключовий потенціал, а тому максимально сприяють удосконаленню університетської і шкільної освіти, розширюють науково-дослідницьку діяльність, залучають молодь до науки і техніки .” Скажімо, Японія збільшила кількість університетів утричі, Південна Корея довела їх кількість до 120, при цьому створюючи умови для здобуття всією молоддю вищої освіти. Людський капітал стає вже не головною складовою економіки країни, а основним національним багатством.

Ці тенденції не можуть не впливати на реальний український науково-освітній простір, розвиток педагогічної науки. Нові національні й глобальні реалії потребують якісно модернізованої освіти, а вона – нових технологій, ідей, підходів. Очевидно, що найдосконаліших сучасних науково-педагогічних концепцій недостатньо для поступального розвитку освіти, оскільки необхідний системний інтегральний вплив політичних, правових, соціальних, культурних, економічних, інформаційних, психологічних факторів.

Адже реформи реально здійснюватимуться тоді, коли освіченість і вихованість у суспільстві ставатимуть моральною і економічною категорією, внутрішньою мотивацією особистості. На державному рівні важливо долати стереотип, що освіта і наука в Україні будуть пріоритетами тоді, коли вона перебуватиме на шляху економічного достатку. Треба усвідомити, що без якісної освіти неможливо забезпечувати економічний підйом, і добре знати, яка ціна інтелекту на ринку освітніх послуг, зокрема на світовому ринку праці. Тому для нас суспільно значущою проблемою є не лише підготовка освічених людей, а й згубна для України “міграція розуму”. Прогнозується: якщо створення умов на інтелектуальному ринку праці істотно не поліпшиться, статус інтелекту в країні буде заниженим, то Україна в перспективі втратить більш як 120 мільярдів доларів від виїзду за кордон освічених людей (Росія – близько 500 мільярдів).

Саме завдяки інтелектуальному потенціалу, Україна зможе перейти від сировинної моделі в економіці до технологічної, а потім – і до інноваційної. Науково місткі технології, що є основою інноваційної моделі, створюватимуть тільки за умов належного поціновування і підтримки, зокрема державою, науки і освіти. Тоді, можливо, коли домінуватиме інноваційна модель, 1 кг продукції, виготовленої в Україні, коштуватиме не 0,1 долара, а один мільйон доларів.

Свобода, цінності демократії й гуманізму, громадське суспільство зумовлюють атмосферу позитивного ставлення до творчості, наукових досліджень, інноваційної діяльності, освіти. Формувати її необхідно не лише на рівні філософії освіти й педагогічних доктрин, а й вищою політичною волею. Збори АПН України відбулися в день, коли парламент України 367 голосами ухвалив зміни до бюджету. Сподіваюся, ця позитивна пропорція зберігатиметься на перспективу й у ставленні вищої української політичної влади до освіти, освіченості і педагогіки.

Надзвичайно важливим національним завданням для нас є інтелектуально-інформаційна компетентність. Цю проблему Рада Європи визначила – серед соціальної, полікультурної, комунікативної, творчої компетентності – як пріоритетну. Раніше вчитель, викладач був головним, а часто і єдиним джерелом нової інформації. Сучасне інформаційне суспільство істотно змінило ситуацію. Навчальному, науково-дослідному закладу стає дедалі важче конкурувати, соціалізуючи молодь, в інформаційному просторі. Не лише Інтернет, комп’ютерна техніка, а й науково-методичний фаховий журнал, книжка, періодична преса для багатьох стали важкодоступними. Це підтверджують останні всеукраїнські соціологічні опитування. Серед п’яти важливих для педагогів проблем найскладнішими є гостра нестача інформаційної техніки (60,7 відсотка опитаних) та навчального обладнання, літератури, підручників (50 – 55 відсотків). Треба зважити, що погіршилося і соціосередовище в контексті інформаційної компетентності, особливо в сільській місцевості.

За останні роки закрито більше п’яти тисяч бібліотек. Не забезпечена підручниками учнівська молодь, не кажучи про їхній вибір і альтернативність. Це, безумовно, звужує можливості розвитку творчої особистості, профільного навчання, внутрішньої і зовнішньої диференціації. Відомий вчений К.Роджерс казав, що жодні знання не є гарантом успіху. Лише процес пошуку знань створює його основу.

Компетентність учня, студента повинна формуватися з допомогою компетентності й поінформованості педагога, професора, що стимулює процес самоосвіти, самовдосконалення особистості. Компетентність людини треба розвивати якомога раніше. Недарма вважають, що розпочинати виховання необхідно тоді, коли дитина лежить ще поперек лавки. Тому, говорячи про перспективи і проблеми 12-річної освіти, педагогічна й психологічна наука мають обґрунтувати тенденції, які характеризують не тільки навчання і виховання в ранньому шкільному віці, а й сферу довкілля. Адже дошкільний вік є ключовою стадією людського життя, коли закладаються основи почуття самодостатності, впевненості і творчості, старанності, пізнавальних умінь.

Нагадаю, що головний пріоритет освітньої політики в європейському просторі – розширення контингенту дітей, охоплення дошкільною підготовкою і становлення обов’язкової “первинної” освіти. Очевидно, якість освіти визначатиметься значною мірою розвитком дошкільного виховання. Цей критерій буде вагомим і при розгляді можливостей вступу України в європейські структури.

Що відбулося за роки незалежності у цій галузі? Насамперед, дуже зменшився показник охоплення дітей суспільним вихованням. Фактичне охоплення дітей трьох – шести років, за даними Міністерства освіти і науки, становить по Україні лише 43,9 відсотка. В Івано-Франківській області – 20,9, Львівській – 25,1, Рівненській – 26,6, Закарпатській – 27,9, Волинській – 28,7. Гірше становище в українському селі, яке, часто залишившись без дитячого садочка, дільничої лікарні чи ФАПу, клубу, бібліотеки, а то й школи, перестало народжувати й виховувати. Напівжартівливе, напівсерйозне твердження, що генії народжуються в селі, а їдуть помирати до міста, поступово втрачає свою суспільну національну значущість. Ці надважливі соціальні проблеми довкілля, сільської школи і не тільки, мають бути в центрі загальної уваги педагогічної науки, державної політики, громадськості.